Катастрофа в Чорнобилі: про "закриті" накази і "різних" дітей

Як до того момента по школах розповсюджували "закритий" наказ: не відпускати дітей по заявах батьків достроково, і як вчителі, порушуючи всі заборони, все-таки відпускали. Як ці керівні гниди стояли на трибунах і було видно, що їм кортіло бігти на всі чотири сторони одночасно — і на кожного вже чекав, відповідно посаді, квиток на літак або ж до потягу у безпечному напрямку, а їх сім'ї з дітьми вже давно перебували у безпеці — на "закритих" курортах чи за кордоном.

І тільки юрба голоногих дітлахів, чиї батьки не могли відбитися від начальства, зустрічала ту кляту велогонку...

Я пам'ятаю, як містом стали розповсюджуватись з рук до рук самопальні дозиметри — якісь білі дрючки, обгорнуті ізоляцією, з якимись циферблатами — вони шурхотіли, клацали, а деякі свистіли.

Були ще контрабандні військові дозиметри — вони просто клацали та деренчали. Пам'ятаю потоки "гумору з шибениці", які заповнили мій Київ:

"Результат аналізу крові — у вашому каберне лейкоцитів не виявлено";
"Най жиє КПРС на Чорнобильській АЕС";
"Київ — місто веселих та кмітливих: веселі анекдоти розповідають, а кмітливі вже зметикували, куди гайнути".

Вщент переповнений Центральний залізничний вокзал, де матері похапцем запихували своїх дітей до рук чужих людей, аби ті забрали їх з собою у безпеку. Знімальну групу Київської студії хронікально-документальних фільмів, яку "за тривогою" доправили до району катастрофи, аби вона терміново відзняла фільм про те, як там все добре — і як вони знімали паралельно дві стрічки: одну замовлену, іншу — правдиву.

Про солдатів, які лопатами скидали з даху радіоактивне сміття, про розвалини, про пожежників у брезенті, які горіли від радіації за години, за хвилини, заливали радіацію водою з брандспойтів...

Картину якимось дивом, з конспірацією, пронесли, здається, до французького посольства і в дипломатичній пошті передали на Захід: жахливі кадрі з Народичеського району — з двоголовими та восьминогими телятами, з комісією, яка приїхала освідчити сільські криниці і здаля писала, що там все добре, а сама пила воду із заздалегідь припасених в дорогу термосів...

Режисер згодом помер від лейкемії, члени групи, хто живий ще — хворіють...

Чорт забирай, я все це пам'ятаю... А ще я пам'ятаю, що сьогодні ті дітлахи, яких батьки-начальники повипихали у безпеку, поки їх однокласники з "простих" сімей червоними краваточками демонстрували першотравневий ентузіазм на вулицях хутко порожніючого Києва, у великій кількості сидять нині у керівничих структурах, а деякі навіть світять посвідченнями ліквідаторів. І розпатякують про "нову Україну", і навіть гасають до Європи — просити чергових грошей "на саркофаг". "А я старый пионээээр... Уууу, много знаааю..."

Спецпроект: Чорнобиль 30 років по тому: (Не)офіційна історія катастрофи ЧАЕС