Молоді українці старої закалки
Сайт "24" продовжує публікувати історії Жені Котика про те, як українці минають гроші, що лежать у них під ногами.
Історія перша. Нам гроші не треба!
Історія друга. Слова не дотримав – гроші не отримав!
Історія третя. Коротка. Але майже про загублену мрію.
Ці черевички "вихідного дня" я побачила на виставці молодих українських дизайнерів. Вирішила: підтримаю молодь! Але мого розміру (о, ні!) не було. Та виявилося: можна замовити індивідуальне пошиття через сайт. Знайшла сайт, знайшла модель, виміряла розмір ноги, як було вказано в інструкції. (Хоча й подумала, що краще б це зробили професіонали, і готова була "ногу підвезти"). Подзвонила за вказаними на сайті телефонами, оформила замовлення, отримала відповідь, що за 20-30 днів буду з обновкою.
Вірно чекала, мужньо ігноруючи взуттєві магазини. На 31-й день подзвонила за вже знайомим телефоном, назвала номер замовлення і… Треба видихнути! "Ви знаєте, цю модель ми вже зняли з виробництва, і навіть на одну пару для вас не вистачило тканини. Вибір у нас великий, може ви оберете щось інше?"
Може… Тільки в іншому місці!
Омріяна пара коштувала 600 гривень. Їх я витратила в магазині. Увечері того ж дня. Не те, щоб мрія збулась… Що ж поробиш, якщо вона потрапила не в ті руки.
P.S. Сподіваюся, хоч хтось із цього зробить висновки.