Омріяний безвіз – це добре. А реформи де?
Сьогодні на нашому дні – безвіз. Ну, принаймні з нього почнемо. Ні, я звісно розумію, що безвіз – це справжнє свято національного масштабу. Я навіть не буду обговорювати, бюджетників, яких настирливо просили приходити порадіти на різні публічні заходи. Біс із ним, врешті-решт, ми ж святкували скасування віз, а не совкових методів. Тому тут все доволі гармонійно.
Тут саме час зауважити, що свято полегшеного виїзду за кордон дещо блякне, якщо згадати що в нас по цей бік кордону. В нас тут триндець із медициною, провалена реформа прокуратури, судова реформа в процесі провалу. І трохи тривожно, що наступний рік діалог з проблемних питань буде виглядати приблизно так:
– Де чесні суди?
– У вас є безвіз.
– У нас остаточно подохла пенсійна система?
– У вас є безвіз.
– У нас..
– Та холєра, у вас є безвіз, їдьте вже.
З'їздити – це реально круто, але ж рештки пенсійної системи ти нікуди не вивезеш з країни, навіть за умови безвізу.
Тут саме час ще й зауважити, що безвіз був цінний не лише сам по собі. Безвіз був солодкою морквою. Влада тягнулась до неї і під тиском можливого скасування впроваджувала якісь покращення всередині країни. Ну, заради того, щоб українцям, виїхавши без ві,з хотілося повернутись додому. Це було дуже сумно, тому що, знаєте, непогано б, щоб зміни на краще були просто тому, що вони потрібні людям. А не тому, що Європе тисне. Але, ну вже було як було. Тепер безвіз є, а цієї моркви нема.
Читайте также: Про перемогу "Нафтогазу" у Стокгольмі
І отут ми підходимо до головного. Безвіз був рушійною силою. Мало не короткостроковою національною ідеєю. І тепер, коли він справдився, у грудях сум і порожнеча. Її потрібно чимось заповнити. Можна було б всією країною так само прагнути у НАТО. Але ця морква поки що висить дуже далеко. І, знову ж таки, це зовнішній стимул.
Коротше, я маю чудову пропозицію – внутрішньої, аутентичної, якісної короткострокової національної ідеї. Нам треба посадити Ахметова. Взагалі не знаю, чи потрібно обґрунтовувати це твердження. Замисліться над нею, і ви просто побачите, що це очевидно.
Але, ну що б там навести зі свіжого. Наприклад, давайте згадаємо про дивовижну формулу "Роттердам+". Це прекрасна для декотрих ідея, яку Нацкомісія з регулювання енергетики впровадила рік тому. У двох словах – Україна скуповує електроенергію у виробників по фіксованих цінах. Електроенергію виробляють в тому числі з вугілля. І у виробництві електрики з вугілля ахметівські компанії фактичний монополіст. Купують вони його в своїх же шахтах неподалік.
Читайте также: "Реальна політика" і тривожна риторика Бориса Філатова
Так ось, у Нацкомісії вирішили, що платити за електроенергію компаніям Ахметова будуть, ніби в нього вугілля не "з неподалік", а привезене з європейського порту Роттердам. Із закладеною вартістю доставки. Це значно дорожче, ніж шахта неподалік. Тож раптом той самий товар з тою самою собівартістю Україна почала купувати дорожче. Акції ахметівських компаній одразу ж непогано підскочили в ціні, але це, сказали, просто збіг.
Але це стара історія. Свіжа – у Ахметова почали купувати вугілля у своєї ж російської шахти. За ціною навіть вище, аніж реальне вугілля у Роттердамі. З доставкою.
Але звісно, передусім посадити Аїхмєтова потрібно, щоб зняти увесь той довгий перелік задач, який стоїть після цієї. Скільки разів ви чули – не треба цього робити доки Ахметов не сидить?
Читайте также: Чому рішення про блокування російських сайтів є суперечливим