Правові колізії: чому ніхто не може зупинити російську гібридну агресію

Із цілком зрозумілих причин полковник не розповів про всю ситуацію, оскільки це б "вийшло б за рамки компетенції", втім, розкрити тему можна і самостійно, "читаючи між рядків".

Читайте також: За казнокрадів відпрацюєте, або Як "ДНР" остаточно піднялася з колін

Справа в тому, що кремлівські діячі прекрасно навчилися ходити по лезу ножа, перетинаючи допустимі законами рамки із чітким усвідомленням того, що їм за це нічого не буде. Принаймні у передбачуваному майбутньому. А санкції по ним самим якщо й б'ють, то не так значно, як здається – якщо б було дійсно боляче, агресія вже зійшла б нанівець. Ми ж спостерігаємо протилежне – посилення провокацій на всіх рівнях, спроби розділити українців на окремі ворогуючі групи, зіштовхнути країни Європи між собою, переключитися на створені самими ж росіянами проблеми. Загалом, Москва діє гібридним методом, який передбачає відхід від відповідальності з боку агресора.

Сам процес верифікації, про який йшла мова на брифінгу, був придуманий задовго до появи гібридної війни як такої і полягає у можливості співробітників міжнародних організацій та представників ряду країн світу, які імплементували угоду, перевірити чисельність і наявність військ у певному місці за запитом. Тому верифікація хоч і є дієвою в умовах звичайного конфлікту, на цей час на Донбасі, у Сирії, Грузії та інших країнах, куди в останні десять років сунулися росіяни, виявляється мало корисною.

Справа у тому, що в Кремлі детально вивчили всі тонкощі Віденської угоди, в якій нічого не сказано про необхідність включати до щорічного звіту, наприклад, сили територіальної оборони. "Офіційно" вивівши "ихтамнетов" за межі правового поля терористи фактично не порушили описаних у документі пунктів. Більше того, під час своїх численних навчаннь, звіти про які ми регулярно читаємо й отримуємо, РФ постійно занижує фактичну чисельність залучених військ, позбавляючи себе від необхідності попереджати про заходи військового характеру.

Наразі війна аж ніяк не означає обов'язкового наступу тисяч танків на міста супротивника, оскільки куди дієвішими виявилися атаки малих груп спецназу, десантно-штурмових військ та інших мобільних підрозділів. Відстежити й задокументувати їх діяльність, наприклад, співробітникам СММ ОБСЄ вкрай складно. Хоча, як ми всі знаємо, вони і не дуже вже намагаються.

У регіоні дії Організації з безпеки і співпраці у Європі 38 держав мають сили, які можуть бути віднесені до категорії воєнізованих організацій, що знаходяться, як правило, під контролем правоохоронних відомств. У військовий час ці підрозділи можуть інтегруватися в національні оборонні структури або підкорятися міністерству оборони держав, – зазначив Гудзь. – Розгортання таких сил і їх залучення до участі у бойових діях можуть розмити межі між миром і війною у звичному для всіх розумінні, що призведе фактично до постійних терактів і створення "сірої" зони в умовах замороженого конфлікту.

При цьому, на чому загострив увагу полковник, будь-яку свою причетність до першого і другого армійських корпусів на Донбасі, росіяни традиційно відкидають на всіх рівнях, ігноруючи докази і факти про наявність тисяч одиниць важкої техніки і озброєнь, стягнутих на територію України. Зафіксувати точну кількість зброї зусиллями одних лише спостерігачів фактично неможливо. Те ж саме стосується і чисельності військ окупантів, оскільки росіяни розділили угруповання на менші частини і розподілили їх на чималій площі, унеможливлюючи контроль з боку СММ на більшій частині захопленої ними території.

У той же час "порушення" з боку України росіяни "бачать" регулярно, кажучи за допомогою тієї ж самої ОБСЄ про "розгортання у районах конфлікту військового угруповання чисельністю понад 40 тисяч осіб".

Як протидіяти подібним гібридним викликам, у світі ще фактично не придумали - розбомбити Воронеж якось не дозволяє совість, а закликати до відповідальності, висловлюючи глибоке занепокоєння, – метод не особливо дієвий.

Деякі прояви розуміння проблеми можна побачити у резолюції ПАРЄ №2217 від 26 квітня цього року, де сказано, що людство зіткнулося з інформаційною зброєю, кібератаками на урядовому рівні, а також із правовою асиметрією, коли навіть терміну «гібридна війна» ще не дали юридичного обґрунтування.

Зокрема і через це у тому числі виникає колізія, викликана начебто злочинними діяннями агресора, які не описані у жодному законі. Тому в ПАРЄ представили й приблизний алгоритм дій по обороні від такого виду агресії, хоча він може викликати суперечки. Зокрема, депутати запропонували всім країнам дотримуватися прав людини, включаючи право на свободу слова. У той же час саме завдяки поширенню фейкових повідомлень через ЗМІ або соцмережі Україна й отримує чималий збиток, а зробити з цим фактично нічого не може, оскільки протидія такому виду агресії може бути розціненою як порушення прав людини.

Читайте також: Фінал Захара: чому ватажок терористів втік до РФ та навіщо була вся клоунада

Зрозуміло, рядки про те, що у "країни-учасниці Конвенції з прав людини можуть відступати від деяких зобов'язань під час війни або іншої надзвичайної ситуації, яка несе загрозу національній безпеці", вселяють оптимізм, але ані в Конституції, ані у КПК України, як і в аналогічних документах тих же країн-членів ЄС не фігурують визначення інформаційних атак та інших елементів гібридної агресії. Про що тут говорити, якщо у нас навіть немає закону про інтернет-ЗМІ, так що притягнути до відповідальності безліч сайтів через роботу на росіян як мінімум неможливо. Доки нормативно-правову базу не приведуть до ладу.