Коли у 1933 році в Німеччині до влади прийшли нацисти й почали систематично готувати країну до війни, з'явилися ті, хто критикував надмірну жорсткість післявоєнної Версальської системи і добивався поступок відносно Німеччини. Але те, що, можливо, спрацювало б за часів, коли у Німеччини був демократичний уряд, нацистів переконати вже не могло. Таким чином, що парадоксально, тільки зросли їхні шанси на перемогу.

Читайте також: Світ змирився з Кримом, на черзі Білорусь, – Niezależna

Якщо ви хочете вести задушевні бесіди з людиною, яка не приховує, що готова вас зарізати, то ви, м'яко кажучи, запізнилися. Те ж стосується і сучасної Росії, режим в якій не здатен утриматися без постійного розпалювання воєн у "ближньому зарубіжжі" та систематичних нападок на "прогнилий Захід". (Причому, якби Путін дозволив щодо Пекіна хоча б половину того, що він звик дозволяти собі у відносинах із західними країнами, то, швидше за все, уже давно не був би російським президентом.)

Китай без розголосу захоплює російський Далекий Схід, не обтяжуючи себе дотриманням російських законів. Але в рамках євразійської концепції роль основного суперника Путін відводить Європі та США, хоча вони не мають жодних територіальних амбіцій щодо Росії.

Відповідно до цієї загальної орієнтації Російська Федерація готується до війни в Європі, хоча Захід не дає жодних приводів для такого кроку.

Після того, як за кілька днів припинить дію договір РСМД 1987 року, уже нічого не заважатиме Путіну встановити в Європі свою військову гегемонію. У сфері безпеки європейські держави і собі відчують все більшу залежність від США, на чолі яких сьогодні стоїть психічно неврівноважений, ненадійнийта неймовірно непостійний президент, який був фаворитом Росії та якого вона допомогла привести до влади.

У такій обстановці іноді лунає думка, що "перш ніж домовлятися з ненадійними американцями, краще давайте домовимося з росіянами". Висловлюють цю думку не тільки сумнівні фігури з ультралівих, які прославилися "боротьбою за мир", але і все частіше – західноєвропейські ультраправі, які багато років тому відправили в Росію свою місію (набагато раніше, ніж американці) і тепер пожинають плоди минулих зусиль, дякуючи яким отримали впливового союзника на сході.

Однак такі пропозиції абсолютно недоречні. Путінська Росія пішла б Європі назустріч тільки в обмін на підпорядкування диктату Кремля. Такі кремлівські союзники як Сальвіні, Ле Пен чи Орбан стали б домінувати в європейській політиці.

Значно осмисленішою є інша модель. Потрібно затримувати американців у Європі доти, доки старий континент не зможе знову потурбуватися про свою безпеку сам.

У загальних рисах рецепт простий: господар Кремля має бути завжди абсолютно впевнений, що ні дестабілізаційні операції на Заході, ні активне озброєння не принесуть йому в Європі жодних, нехай навіть тимчасових, переваг. І за такої умови коли-небудь потім можна спокійно повернутися знову до дипломатичних переговорів.

Джерело: Britské Listy

Продовження теми: Росія готується до війни в Європі, хоча не має жодних приводів, – Britské Listy