Шахти, донецькі окупанти і “східняцький” бунт

Новий рік я постійно святкую з батьками, які мешкають на Луганщині.

Як правило, поїздка триває досить довго, адже поїзд “Львів-Луганськ” прямує з однієї частини України в іншу упродовж 29 годин. У поїзді збираються люди з усієї України зі своїми проблемами і невдоволенням, важкими життєвими долями і успіхами в роботі. Інколи я думаю, що залізничний вагон — одне з небагатьох місць, де люди говорять, як кажуть, “по душам”, “вбиваючи” час у дорозі.

У переповненому вагоні ранок почався з веселих слів однієї з провідниць: “Привет “бандеры". Я выехала со Львова!!! Скоро буду в Киеве”.

Сусіди по купе знайомляться за стаканом “залізничного” чаю. Розмова почалась зі слів: “Да гнать их надо. На бунт подниматься нужно всем”. Мені цікаво стало і вирішив послухати далі. Виявилось, що чоловік їхав із Трускавця, де підліковував собі печінку, яку, за його словами, знищив на важкій роботі в Лисичанську.

Він представився Валерієм. Навпроти нього їхала доволі цікава молода жінка з Закарпаття, яка прямувала до своїх однодумців-моржів. Вони, за її словами, живуть за системою Іванова (кому цікаво можете почитати ТУТ). Пан Валерій розказував про чудовий відпочинок, обслуговування і прекрасну природу з чистим повітрям і краєвидами у Трускавці. “А особенно меня удивило, когда ко мне все обращались “пан”. Было приятно, но непривычно”. З часом розмова перейшла на політичний підтекст.

Коли я сказав, що “Укрзалізниця” планує скасувати поїзд “Луганськ-Львів”, то чоловік одразу сказав: “Так правильно. Они же боятся, что восток чему-то новому научится у запада, а львовяне чему-то в Луганске. У них уже "манечка" от того, что люди ездять по стране и узнают новое о себе и стране”.

Далі він розказав про важке життя в Лисичанську, закриті підприємства, і кинутих на призволяще людей. Але наступна його фраза мене здивувала:

“Я хохол, но говорю по-русски, потому что украинский не знаю. Но пока не снесут памятники Ленину, мы жить хорошо не будем”.

Перед тим, як виходити на своїй зупинці пан Валерій сказав: “Молодь підіймайте бунт. Ми підтримаємо. Усі вже давно проти банди!!!”. Без коментарів...

Я приїхав у місто, де прожив дуже довго — Свердловськ. Східні ворота України. Коротко про місто можна сказати так: Шахти, шахтарі і степ.

У маршрутці чую головну новину: всі шахтарі написали заяви на звільнення через зміну власника на вугільному підприємстві “Свердловантрацит” (на 49 років Рінат Ахметов буде керувати видобутком вугілля і фактично від нього залежатиме доля багатотисячного міста). Ніхто ще не знав кого залишать працювати далі. Особливо, як мені здалось, переживали пенсіонери, які ще працюють на шахтах. А ті, хто трудяться в Москві вже дуже довго “плювати хотіли на таке життя і Україну, тому повертатися не збираються”.

На мій подив люди відверто невдоволені владою, за яку колись голосували. Коли я сказав про рейтинг Президента і правлячих партій, то мені сказали: “Так ці рейтинги брехливі. Ніхто не проголосує. Хіба Ахметов і родина Януковича самі за себе”.

Ще цікаво те, що свердловчани категорично проти того, коли “їх масово скуповує “Донецьк”.

Проте, коли говориш, що ви голосували в більшості за нинішню владу, то ображаються і виправдовуються “Усі вони там однакові. Кому потрібен бідний народ?”.

Здивували дуже високі ціни на товари і депресивний настрій багатьох (може відсутність снігу вплинула?).

А так все як і раніше. Будуються в центрі магазини. Дороги розбиті навіть на центральних вулицях. А люди живуть і надіються, купують новорічні шоколадні подарунки дітям і планують святкове застілля...