Та за всієї привабливості такого порівняння – воно кульгає. Євреям, що будували Ізраїль у середині XX століття, у чомусь було навіть простіше. Їм протистояв ворог, що не мав до нової держави жодних сентиментів. Саме тому їм було легше.

Обратите внимание Мир зависит от одного человека: кому выгодна война

Ключова відмінність між Україною та Ізраїлем

Супротивник був занадто інший, щоб можна було помилятися щодо нього. Адже мовилося про фізичне виживання.

Вся логіка існування Ізраїлю вкладалася у формулу прем'єр-міністра країни Голди Меїр: "Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це лишає не дуже багато простору для компромісу".

За такого становища в євреїв просто не було вибору. Можна було перемогти, побудувати державу і зробити її ефективною. Або ж програти й згинути.

Напевно, саме в цьому полягає ключова відмінність між Україною та Ізраїлем. Москва не ставить перед собою тих завдань, які ставили сусіди офіційного Тель-Авіву.

Ілюзії щодо поразки

Кремлівська програма мінімум – перетворити Україну на свій протекторат, позбавити суб'єктності й "довести її неспроможність". Програма максимум – щоб українці проголосили себе "рускімі".

Отметьте "Не скроются": ЕС и Великобритания анонсировали жесткие санкции против России

І в цьому сценарії головне питання сходить не до фізичного виживання, а до ідентичності, якою багато хто готовий пожертвувати.

Тому що легко жертвувати тим, чого в тебе немає. Особливо коли існує ілюзія, що в разі поразки твоєї країни – особисто для тебе нічого не зміниться.

Абстрактний український обиватель може тішити себе ілюзією:

  • що особисто з ним нічого жахливого не станеться;
  • що в разі капітуляції України "всього лише настане перемир'я", щезнуть мартирологи, а бюджет армії повернеться до скромних довоєнних обсягів;
  • що "підуть інвестиції", відкриються російські ринки і поновиться економічне партнерство.

Під впливом таких ілюзій він ладен втомлено відкидати будь-які аргументи й наполягати, що "персональне" важливіше за "колективне".

Читайте также Когда-нибудь обнародуем, – Резников о странах, которые тайком от России помогают Украине

Прибічники такого підходу ніколи не зрозуміють, що зараз розв'язується питання не лише ідентичності та мови. На кону поміж іншим – питання і того-таки економічного добробуту, що його обиватель звик ставити на чільне місце.

Україна хоче полишити світ неефективних економік

Ми спостерігаємо ніщо інше, як битву України за право полишити світ неефективних економік і неповоротких політичних систем.

Росія могла прикидатися ефективною тільки за високих цін на нафту. Саме вони були одною з двох реальних "духовних скрєп", що забезпечували цілісність країни. Іншою – залишається ядерна зброя.

Саме ці речі стримують російську систему від критичної відцентровості. Але щойно ціни на нафту впали – ми стали свідками, як колись приваблива соціальна реальність почала розсипатися.

Протягом "нульових" російський соціальний договір багатьох зачаровував. Він передбачав відмову росіян від політичних свобод в обмін на економічний добробут.

Але ця реальність скінчилася тоді, коли ціни на нафту обвалилися. Цієї миті з'ясувалося, що економічний добробут закінчився, а відмова від політичних свобод – збереглася.

Обратите внимание Россия угрожала военными действиями, – США на Совбезе ООН

Ба більше, влада в Росії оголосила про односторонній вихід зі старого соціального договору. Тепер від політичних прав і холодильника росіянам запропоновано відмовитися в обмін на "державну велич". Яку вже не вдасться помацати, з'їсти чи покласти на банківський рахунок.

Битва буде тривала

Водночас це ефемерне надбання росіяни отримали пакетом зі звичною неефективною політичною моделлю, яка трактує будь-який сумнів як бунт і в патріотичному чаду ухвалює безумні рішення.

Сучасна Росія перетворилася на країну, де на громадян поклали витрати, на котрі вони не погоджувалися, але й опротестувати не можуть. Бо ще в "нульові" добровільно погодилися пожертвувати своїм правом на "особливу думку".


У Росії нема грошей на інші країни / Фото Rubic.us

Те, за що сьогодні воює Україна – це не тільки право на ідентичність, мову та історію. Це ще й битва за перехід до інших правил гри. Це битва не тільки зі зовнішнім агресором, але й із внутрішньою неефективністю, помноженою на корупцію.

Ця битва буде тривала, прогрес перемежовуватиметься з відступами, але ми можемо сперечатися хіба що про швидкість руху, а не про його вектор.

Альтернативи цьому шляху просто немає. Капітуляція перед Росією не означатиме обмін ідентичності на процвітання. Програш означатиме втрату шансів на комфортне існування.

Тому що російські протекторати не живуть заможніше, ніж метрополія. А сучасна Росія є країною, де вся внутрішня дискусія вичерпується запитанням: "На кому економити в першу чергу?"

Важно Риски военной эскалации снижаются, – Кулеба о визитах иностранных лидеров в Украину

Перемога Росії означатиме тільки те, що українське майбутнє буде перекреслене. Вікна можливостей зачиняться. Спроба побудувати державу для громадянина зазнає краху.

У Росії немає грошей, щоб створювати з приборканих країн вітрини – і тому капітуляція Києва означатиме поразку не тільки нинішнього покоління українських громадян, але й наступного.

Саме тому Ізраїлю у чомусь було простіше. У них від початку не було ілюзій щодо того, що чекає на євреїв у разі поразки. І порівнювати досвід двох країн можна буде лише тоді, коли таких ілюзій не залишиться в українців.