СТІНОкардія Яценюка

Дивовижні речі відбуваються останнім часом із проектом побудови захисного валу на україно-російському кордоні. Перевіривши цей проект з точки зору корупційної складової, директор НАБУ Артем Ситник зазначив, що "не все гладко з проектом "Стіна". Необхідно провести ще дуже багато роботи: фактичний огляд, вивчення кошторисної документації, проведення експертиз, ревізій... Поки що ми бачимо певні невідповідності, але говорити про шкоду та винних осіб ще рано".

Переводячи езопову мову Ситника на звичайну українську, можна дійти висновку, що на цьому проектові таки добряче нагріли руки. Хто саме? Про це історія поки що мовчить, бо, як каже той таки Ситник, "там за кожну ділянку відповідали різні люди, і є досить велике коло людей, яких треба відпрацювати, і, відповідно, прийняти рішення". Мабуть, логічно було б на час слідства взяти паузу й дочекатися його фіналу, а вже потім вирішувати, що далі робити з тим довгобудом, на який перетворився цей проект. Однак парламент чекати не хоче (мабуть, вкрадене ще далеко не все).

За повідомленням ЗМІ, "Верховна Рада пропонує уряду знайти кошти на збільшення видатків на реалізацію проекту "Стіна". Так, принаймні, радить бюджетний комітет. У висновках останнього йдеться про потребу частково врахувати 263-ту поправку депутата фракції "Народний фронт" Максима Бурбака, котрою пропонується покрити недофінансування бюджету на суму понад 2,7 мільярдів гривень. Що ж, це непоганий "куш", і поки НАБУ чухає потилицю та дуже неквапно гортає матеріали справи, ці мільярди можна досить вдало "освоїти". Так, як це було зроблено з попередніми коштами.

Як все починалось

Ідея стіни на кордоні з Росією народилася на початку війни. У 2014-му за побудову огорожі взявся було олігарх і тодішній представник виконавчої влади Ігор Коломойський. Але з відстороненням з посади дніпропетровського "губернатора" тема захисного валу на кордоні з Росією зійшла на пси. Точніше, її підхопив та творчо розвинув уряд Яценюка, взявши цей клопіт зі стіною на себе.

Останнім було обіцяно чимало: планували і протитанковий рів, і колючий дріт під напругою, і вишки спостереження, і датчики руху – словом, усі ті технологічні прийоми, які зазвичай використовують при побудові подібних споруд, мали бути застосовані й цього разу. Загалом фортифікаційні споруди повинні були покрити 2295 км сухопутно-морського кордону з Росією. Окрім досягнення суто військових цілей, реалізація цього проекту мали б принести українській владі й репутаційні зиски. Адже це був перший інфраструктурний проект подібного штибу та подібного масштабу.

Влада виграла б дуже багато, якби зуміла довести його до логічного фіналу. Втім, проект "Стіна" так і лишився політичним довгобудом. А проблема 400 км кордону по лінії розмежування між Донецькою та Луганською областями з нашої сторони і "ДНР" та "ЛНР" із боку сепаратистів так і лишилася нерозв’язаною. Тут українська влада й справді звела "стіну" – тільки не ту, про яку йшлося спочатку.

16 лютого 2016-го, незадовго до своєї відставки, Арсеній Яценюк відзвітував на одній з урядових нарад про те, що проект "Європейський вал" (так охрестив "Стіну" Коломойського Арсеній Петрович) готовий лише на 20%. І це при тому, що фортифікації планували завершити ще до кінця 2015-го. Але якщо Яценюк побачив готовність споруд на 20%, то тодішній голова Луганської військово-цивільної адміністрації Георгій Тука оцінив її рівно в нуль відсотків.

Соцмережі жартують над дітищем екс-прем’єра

То грошей замало чи забагато?

При цьому, однак, достатньої кількості коштів для реалізації проекту "Європейський вал" не знайшлося ані в бюджеті-2015, ані в бюджеті-2016. У листопаді 2014 року прикордонники оцінили вартість облаштування 1 км державного кордону в рамках даного проекту в середньому в 3,7 млн гривень. В цілому, за словами голови Державної прикордонної служби Віктора Назаренка, для облаштування всього кордону України з Росією, Білоруссю та Молдовою урядом мало би бути передбачено видатків у розмірі 8 млрд 362 млн гривень.

Очікувалося, що в 2014 році буде виділено 96 млн гривень, у 2015-му – 2 млрд 668 млн, а в 2016-му – 5,5 млрд. Утім, кошторис відразу "зарубали" ледь не вдвічі. За задумом, фінансування проекту здійснюватиметься з трьох джерел – з бюджету, міжнародної допомоги та позабюджетних коштів. Згодом "здачу під ключ" новенького державного кордону відтермінували аж до 2018 року.

Але у 2014 році левова частка коштів надійшла не з Держбюджету, а по лінії міжнародно-технічної допомоги. Попри це прикордонники просто не встигли витратити всю суму: отримавши замість запланованих 96 млн гривень цілих 235 млн, до кінця 2014 року вони зуміли використати лише 163 млн.

У 2015 році ситуація з фінансуванням була дещо кращою, втім далекою від тих запланованих цифр, які Кабмін обіцяв виділити на укріплення кордону на сході країни. Так, минулого року було передбачено всього 300 млн гривень від раніше заявлених 2,6 млрд, а роботи з проекту проводилися лише в межах Чернігівської та Харківської областей.

Зрозуміло, що коштів на реалізацію проекту в державній скарбниці просто нема. Тому й роботи ведуться абияк або ж не ведуться зовсім. З усього "громаддя" планів на кордоні вирили лише протитанковий рів та встановили стіну-сітку з колючим дротом нагорі. Решти елементів безпеки, зокрема, найелементарнішого – контрольно-слідової смуги – все так само відчайдушно бракує.

Стіна на кордоні між Ізраїлем та Палестиною. Як то кажуть, найдіть 10 відмінностей

Згаяний час

Тим часом якісним облаштуванням українського кордону влада мала б зайнятися ще в далекому 1991 році. Це краще вплинуло б не лише на національну безпеку, а й на економічні реалії. Адже захищений кордон унеможливлює чи принаймні ускладнює потоки контрабанди та нелегальної торгівлі наркотиками, зброєю, запобігає нелегальній міграції.

Але навіть інцидент 2003 року довкола острова Тузла не відучив українську владу думати про Росію як про братній народ. За роки незалежності українська влада не приділяла достатньої уваги облаштуванню кордону з Росією саме через те, що не бачила в сусідній державі потенційного ворога. А дарма. Відтак виправляти ситуацію доводиться тепер. Але робиться це не надто розумно та толково.

Більшість експертів одностайна в тому, що фінансування об’єкта "Європейський вал" слід було б нині переглянути й більшу його частину спрямувати на розвиток сучасних технологій спостереження за кордоном. Альтернативою "Валу" міг би стати розвиток галузі з побудови висококласного спостережного обладнання на кшталт безпілотників. Та поки кошти в прикордонну службу не вкладено, фортифікації на кордоні з Росією мають швидше моральне, аніж практичне значення, демонструючи швидше психологічне прагнення українців відгородитися від агресивного сусіда.

В сухому залишку маємо на сьогодні таке: сучасними технологіями стеження ніхто не опікується, "Вал" як такий не будується, а чиновники всіх рівнів та відомств зайняті радше розпилюванням держбюджету. Сам же проект з дня на день вкривається шаром все нових і нових скандалів. Один з найсвіжіших полягає в тому, що 14 спостережних вишок, закуплених Кабміном ще у 2014 році, виявилися бракованими.

А тим часом недалеко від північного пункту перетину кордону з Росією – Ніркенес – Норвегія будує свій власний паркан. Його почали зводити відносно нещодавно, але вже до кінця поточного місяця планують завершити. Норвегія не воює з Росією, проте їй не сподобався потік біженців, котрий рушив з території РФ через так званий "арктичний маршрут".

Міграційні проблеми, без сумніву, є дуже серйозними, проте їх неможливо порівняти з тим збройним нападом, який здійснила Росія на територію України. І все таки у норвежців захисна стіна з’явиться раніше, ніж у нас. Інтуїція підказує й те, що якість її буде вищою, ніж у нашого "Європейського валу". Напевно, й тамтешні урядовці є також якісніше кращими – принаймні, за їх правління держава не почувається настільки "оголеною". Чого, на жаль, не скажеш про нас.

Читайте також: Навіть дикого кролика ця сітка не зупинить, – нардеп потролив проект Яценюка