Сын екс регионала купил остров в Италии, пока его работники жили в потрепанном общежитии

Сам острів має історичне значення – колись він належав Ватикану, на ньому навіть свого часу переховувалися римські папи. Про лицемірство та дволикість чергового впливового ексрегіонала – читайте в програмі "Права на правду" на 24 каналі.

Зверніть увагу Найвищі тарифи та шахрайський розподіл: хто контролює "зелену" енергетику України

Позаминулого століття острів перейшов у приватну власність кількох італійських родин, які останнім часом не мали грошей на те, щоби його доглядати. І, зрештою, були змушені продати острів молодому українському багатієві, яким виявився Олександр Богуслаєв.

Він – син В'ячеслава Богуслаєва – впливового ексрегіонала, який протягом багатьох років був власником запорізького авіаційного заводу "Мотор-Січ". Цей завод він продав китайцям за 250 мільйонів доларів.

Комусь – острів, комусь – занедбаний гуртожиток

Звісно, ви можете сказати – ну, багаті люди можуть витрачати свої гроші, як заманеться. Хочуть – купують собі найдорожчі у світі вілли, як Ринат Ахметов, а хочуть – скуповують Італію цілими островами, як син Богуслаєва. Але тут є кілька моментів.

► Перше. Можна було б порадіти за Богуслаєва, якби він, як Ілон Маск, з нуля створив успішну високотехнологічну компанію. Але підприємство "Мотор-Січ", яке виробляє відомі на весь світ авіадвигуни, було створено ще в радянські часи руками й розумом тисяч людей. А Богуслаєв його просто прибрав до рук у середині 90-х завдяки дружбі з тодішнім президентом Кучмою. Тоді він за символічні гроші купив 80% відсотків акцій цього підприємства.

Відтак, активи "Мотор-Січі", які створювалося талантами й зусиллями багатьох людей, завдяки зв'язкам і політичній корупції, враз опинилися в руках однієї людини.

► І тут другий момент. Богуслаєв, отримуючи багатомільйонні прибутки від продажу продукції "Мотор-Січі" в понад 100 країн світу, не спромігся забезпечити достойною зарплатою власних працівників. Бо всі ці роки завод "Мотор-Січ" показував антирекорд по зарплатах. Інженери там отримують 6 – 8 тисяч гривень на місяць і скаржаться, що касири в супермаркетах заробляють більше.

Зрозуміло, що при таких статках працівники не можуть купити собі навіть власне житло й живуть у гуртожитках підприємства. Коли в одному з гуртожитків "Мотор-Січі" стався спалах хвороби й туди приїхали медики та журналісти.

В яких умовах живуть мешканці гуртожитку: фото видання "Гвозди"

Отже – комусь райські острови біля узбережжя Італії, а комусь – занедбаний гуртожиток і мізерна зарплата. Не дивно, що люди настільки зненавиділи родину Богуслаєвих, що ані батько, ані син не потрапили на виборах до Верховної Ради.

Крім того, Богуслаєв-старший, який 4 рази поспіль ставав народним депутатом, у своєму окрузі, з тріском програв Сергію Штепі – висуванцю від "Слуги Народу", який до виборів працював весільним фотографом.

"Дружба з Росією"

Найбільш цинічне в цій історії те, що регіонал Богуслаєв багато років поспіль агітує за дружбу з Росією. Він спонсорував будівництво кількох православних храмів у Росії, які відкривав разом із тамтешнім патріархом Кирилом Гундяєвим.

А у своєму інтерв'ю ще у 2011 році Богуслаєв заявив, що Україні конче треба вступати в Митний союз. І якщо росіяни, крім зняття мит, дадуть його підприємству ще й товарний кредит, то Богуслаєв "готовий лизати доріжку до Москви".

Бажання лизати російські доріжки не зникло в Богуслаєва навіть після анексії Криму і вторгнення росіян на Донбас. Бо, як з'ясувала СБУ, його підприємство вже після початку війни продовжувало постачати деталі двигунів для російської військової авіації. І навіть виробляло деякі комплектуючі на своїй філії, яка залишилася на окупованій частині Донбасу в місті Сніжне. Чим, фактично, підтримувало тероризм.

К теме У запорізькому гуртожитку – спалах коронавірусу: тестують усіх контактних осіб

Але, ось тепер виявляється, що "рускій мір" та дружба з Росією – це все побрехеньки для наївних виборців. Бо, коли йдеться про особистий добробут і комфорт, то Богуслаєви готові витрачати мільйони євро на нерухомість не в Росії чи на Донбасі, а в такому ворожому Європейському Союзі. Там вони хоч не бачитимуть ані занедбаних робітничих околиць, ані бідних працівників свого заводу.