Трансплантація в Україні: чи варто боятися чорних трансплантологів

В Україні близько 5 тисяч пацієнтів перебувають у черзі на пересадку органів. Найбільше українці потребують нирок та кісткового мозку. Трохи менше – серця, легень і печінки. Зі згаданих 5 тисяч лише близько трьомстам таланить заручитися державною підтримкою. Так, скажімо, торік держава профінансувала лікування за кордоном 278 українців на суму понад 653 мільйони гривень. У 2017 році з держбюджету було витрачено 608 мільйонів гривень, за які органи пересадили 208 пацієнтам.

За словами заступника голови ГО "Національний рух "За трансплантацію" Ірини Андреєвої, значно раціональніше було би державні кошти вкладати у розвиток української трансплантології. І на це є кілька зрозумілих причин. По-перше, це запорука того, що операцію проведуть вчасно й у своїй країні. А це суттєва економія коштів та, що важливо, часу. Адже український пацієнт у закордонній клініці на очікування потрібного органу перебуває в кінці так званої черги. Такими є тамтешні правила. Тож навіть у разі вчасного державного фінансування на пересадку, до прикладу нирки, доводиться чекати три, а то й 5 років. І за цей час – щотри місяці відвідувати закордонну клініку. А це час і чималі витрати.

По-друге, трансплантація в Україні – це імідж держави на міжнародному рівні. Тим паче, що в Україні є кваліфіковані фахівці. А також змога отримувати кошти від закордонних пацієнтів. А це додаткові надходження на гонорари лікарів і розвиток вітчизняної медицини. Зрештою, в Україні цього року набув чинності закон України "Про трансплантацію", який, за висновками фахівців, виписаний із урахуванням усіх потрібних нюансів та унеможливленням темних схем.

Щоправда, закон, який справедливо нарекли проривом в українській медицині, народжувався не відразу. А через вчасно не створену базу для його реалізації, навіть на кілька місяців пригальмував той вид операцій із трансплантації, які робили до його впровадження. Нині це питання вдалося врегулювати. Тож наразі наша держава в очікуванні створення єдиної інформаційної електронної системи даних, яка виведе трансплантацію в Україні на міжнародний рівень захисту та унеможливить імовірні спекуляції щодо цієї теми.

"Україна продовжує фінансувати закордонні лікарні через банальний страх"

На тлі законодавчих перипетій та через власну необізнаність частина українців досі недовірливо ставиться до пересадки органів в Україні, навіть асоціює таку процедуру з криміналом. А отже, побоюється, що узаконення трансплантації на державному рівні може породити появу чорних трансплантологів. Люди досі є заручниками власних страхів та чергових маніпуляцій на тему пересадки органів. А непевна ситуація в країні не дає цих страхів позбутися.

Чому українцям не варто боятися та що треба зробити, аби унеможливити бізнес на органах, з’ясовуємо із заступницею ГО "Національний рух "За трансплантацію" Іриною Андреєвою та народним депутатом, заступником голови комітету з охорони здоров‘я ВРУ, співавтором Закону України "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині" Іриною Сисоєнко.

"За всю історію незалежної України не було жодного доведеного факту існування в державі так званих чорних трансплантологів, – наголошує Ірина Андреєва. – Доречно наголосити, що нерідко саме журналісти в погоні за сенсацією не розберуться в ситуації й фактично самі провокують появу таких чуток. І навіть сьогодні в неті гуляє чимало інформації щодо викрадення дітей, нібито для видалення в них органів. Хто хоче розібратися, той з’ясує, що насправді, в оригінальному інтерв’ю, було лише припущення юриста на цю тему – і не більше. Як наслідок – наша держава досі спонсорує закордонні лікарні через банальний страх та недостатню поінформованість населення".

"Відтак лікарі-трансплантологи, які натерпілись від інформаційних атак, відмовилися проводити операції з трансплантації без законодавчого регулювання та гарантії захисту своїх прав з боку держави", – зазначає Ірина Сисоєнко.

Отож, ми спробували спростувати найпоширеніші страхи та на конкретних прикладах довести,

ЧОМУ УКРАЇНЦЯМ НЕ ВАРТО БОЯТИСЯ УЗАКОНЕННЯ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ.

Причина 1. Сьогодні трансплантацію роблять навіть азійські країни

Для цивілізованого світу трансплантація вже давно є звичайною медичною процедурою та не більше. Нині вже майже всі європейські й навіть азійські країни успішно роблять операції з пересадки органів. Безпосередньо українцям кілька років поспіль пересаджують легені та серце навіть в Індії – у країні, де третина населення живе за межею бідності. Частина місцевого населення досі немає власного житла та спить просто неба, а дітей нерідко продає в служки. Норма боротьби із бідністю виписана навіть у Конституції цієї країни. Та попри це, індійська медицина в галузі трансплантології – досить успішна. "А тамтешні лікарі дивляться на нас з великими очима, коли ми цікавимося щодо існування чорних трансплантологів. Там просто не розуміють наших страхів. Країна має відповідне законодавство, яке чітко регулює ці питання. У всіх країнах, де розвинута трансплантологія, держава не лише узаконила такі операції, а ще й долучилась до популяризації донорства. Це шанс врятувати життя – і люди цим користуються. Світ рухається вперед, і про це не варто забувати", – наголошує Ірина Андрєєва.

За словами Ірини Сисоєнко, нині у світі проживає понад 1 мільйон осіб з пересадженими органами.

"Діти-сироти, бійці АТО та невстановлені особи не можуть бути донорами" (Закон України "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині")

Причина 2. Донором для важкохворого може бути лише родич

За життя донором для важкохворого може бути лише (!) родич, а не людина з вулиці, як часто помилково думають українці. Законом чітко визначено коло родичів. Окрім того, за словами нашої співбесідниці, для такої операції потрібно провести понад 20 різних лабораторних аналізів та клінічних дослідів. В Україні це можуть робити лише кілька лабораторій, які оснащені належним обладнанням, реагентами для аналізів, доступом до бази тих, кому потрібен новий орган. А також мають чіткий контроль за тим, де відбувалася операція та хто її робив. Доступ до цієї бази – суворо обмежено. І кожен вхід до електронної системи фіксують поетапно.

Водночас народний депутат Ірина Сисоєнко наголошує, що новий закон однаково захищає права донора та реципієнта. Адже в його основі – європейський принцип незгоди. Тобто кожна особа має виважено прийняти рішення щодо можливості стати донором після своєї смерті. Кожна повнолітня дієздатна особа може дати письмову згоду стати донором органів або анатомічних матеріалів після своєї смерті. Ця згода в будь-який час може бути відкликана.

"Загалом під час написання закону ми використали найкращий міжнародний досвід з трансплантацій, з урахуванням сучасного стану науки, вимог до діяльності, пов’язаної з трансплантацією, міжнародних норм, рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я та Директив Європейського союзу. Новий Закон покликаний побудувати в Україні нову якісну систему з трансплантації", – розповідає Ірина Сисоєнко.

Причина 3. Трансплантація стовбурових клітин – це як переливання крові

"Єдина операція, де донором може бути будь-яка стороння людина, – це трансплантація кісткового мозку. Однак тут варто розуміти, що кістковий мозок – це стовбурові клітини людини, які виробляють усі елементи крові. Тобто, фактично, це елемент крові. Тож для донора це виглядає, як, скажімо, здача крові. Донором кісткового мозку людина може бути один, а то й два рази на рік. Стовбурові клітини в донора відновлюються за тиждень-два. Тому жодної шкоди для здоров’я донора немає", – каже Ірина Андреєва. Щоби стати донором кісткового мозку, потрібно заповнити анкету та здати мазок для типування. І лише після ретельного обстеження та у випадку, якщо донор здоровий і немає застуди, відбувається сама пересадка стовбурових клітин.

Причина 4. Орган має підходити навіть за розміром

Дуже важливо правильно підібрати "донора-реципієнта". Для цього треба враховувати генетичну сумісність, антигени і навіть розмір органу, аби мінімізувати ризик відторгнення. А така поетапність вже унеможливлює темні схеми. Кожен такий крок фіксують в електронній базі. Це мінімізує можливі ризики, адже з допомогою комп’ютеризації легко встановити, хто та на якому етапі допустив порушення.

"Окрім того, – додає Ірина Сисоєнко, – трансплантація супроводжуватиметься також інформаційною підтримкою. Зокрема через інформаційно-просвітницьку роботу, аби в такий спосіб формувати позитивне ставлення у суспільстві до донорства".

Причина 5. Кожен орган має свій термін

Найбільше побоювань серед українців щодо органів мертвого донора. Згідно із чинним законодавством, якщо людина за життя не написала заяву про згоду бути донором або якщо родичі померлої особи не надали письмової згоди на донорство, то ніхто в померлої людини органів не візьме. "Треба також чітко розуміти, що зі смертю людини помирають і її органи. Тому не кожна мертва людина може бути донором. Лише за умови, коли смерть настала в реанімації із підключенням до апарату штучної вентиляції легень. І коли в результаті неодноразових тестувань зафіксовано смерть головного мозку", – наголошує заступниця ГО "Національний рух "За трансплантацію" Ірина Андреєва.

Окрім того, кожен орган має свій термін життя. Скажімо, серце поза межами тіла живе 4 години. За цей час нереально доправити орган у належних умовах за потрібною адресою.

Причина 6. Купувати нелегально органи – невиправданий ризик для здоров’я

Навіть якщо припустити, що людину спеціально викрадають, аби незаконно вилучити в неї органи, то, по-перше, це буде надто дорого, а по-друге, і що найважливіше – це невиправданий ризик для здоров’я самого реципієнта (людина, яка потребує пересадки органу). Адже пересадити орган недостатньо, потрібно постійно контролювати стан пацієнта, спостерігатися в лікаря, приймати імуносупресивні препарати, аби унеможливити відторгнення.

В Україні аналізи на концентрацію імуносупресії роблять лише в кількох авторитетних лабораторіях і державних центрах трансплантації. Кожна лабораторія вимагає даних про місце, дату та навіть лікаря, який робив пересадку. Тож зробити це підпільно – неможливо. А електронна база даних, яка фіксуватиме кожен етап трансплантації і яка невдовзі має запрацювати, лише ще більше унеможливить різні форми ризику.

"Разом зі своїми колегами, народними депутатами, ми зробили все можливе, аби на законодавчому рівні врегулювати всі питання, пов’язані з трансплантацією. Зокрема, за допомогою чітко виписаних пунктів мінімізували будь-які правопорушення у цій сфері, – зазначає Ірина Сисоєнко. – Щоби закон запрацював, а ми з його допомогою побудували якісну систему з трансплантації в Україні, уряд має підготуватися до його реалізації. І вже з 1 січня наступного року трансплантація стане для українців звичайною медичною процедурою, яку робитимуть безпосередньо на батьківщині".

Цікаво знати

Сьогодні визнаним лідером у галузі трансплантації є Іспанія. Саме на базі іспанських клінік навчаються лікарі-трансплантологи та трансплант-координатори, зокрема, і сусідньої Молдови.

Довідка

• Станом на сьогодні в Україні пересадку нирки від померлого донора роблять лише у Запоріжжі. Від родинного – у Запоріжжі та Києві.
• У Туреччині українцям роблять трансплантацію кісткового мозку, родинну пересадку печінки.
• В Індії – пересаджують серце та легені дорослим і дітям, у Білорусі – серце (лише дорослим) та нирки.
• Молдова лише декілька років тому розпочала розбудову системи трансплантації, але вже суттєво випереджає Україну. Нам вже є чого вчитися у сусідів: країна є членом Євротранспланту та за кошти ЄС навчає своїх спеціалістів на базі іспанських клінік – світових лідерів у галузі трансплантології.