Травневі провокації: на що ставлять організатори

За неофіційною традицією останніх років, рівень тривожності починає зростати ще наприкінці квітня. Страху, як такого, нема, але потенційна можливість опинитися в центрі подій, які із великою вірогідністю виявляться шкідливими для здоров’я, створюють відчутний дискомфорт.

Читайте також: Як одеситам не зупинити прощання з радянським минулим

Напруга і стурбованість у новинах відчуваються фізично, тиск підвищується, загальна збудженість зростає і навіть нейтральні події сприймаються у вкрай негативній тональності. Словом, класичні психофізіологічні прояви тривоги – людина відчуває сильну напругу, демонструє хвилювання, втрачає можливість концентруватися на чомусь, окрім небезпеки, яка наближається. Це, зрештою, призводить до того, що здатність діяти раціонально знижується, контроль над собою втрачається і починаються безсистемні метання, які, як правило, позитивних наслідків не приносять.

Саме на це і робиться ставка організаторами проросійських мітингів, флешмобів із дивними безграмотними хештегами, типу #яговорюнарусском, і авторів публічних заяв про неконтрольоване поширення радикальних фашистських настроїв серед українців та спекуляцій на загибелі людей. Мета – вибити зі стану емоційної рівноваги, підсилити відчуття тривожності. Спровокувати класичні психофізіологічні прояви тривоги у масштабах країни і подивитися, що з усього цього вийде. У травні 2014 року, наприклад, вийшла трагедія в Одесі.

На щастя для нас, українці поки що вміють втримувати свою тривожність на рівні здорової емоції. Це означає, що ми маємо бонус. Неклінічна тривожність активізує внутрішні психологічні механізми та стимулює людину до дій, направлених на те, аби підвищити ймовірність сприятливого для неї розрулювання несприятливих ситуацій. Вона дозволяє функціонувати на більш високому рівні. В масштабах країни цей процес значно підвищує шанси на успіх. Моральна і політична тривожність змушує людей мислити ширше, збирати більше різносторонньої інформації і шукати нові шляхи вирішення наявних проблеми.

Читайте також: У Росії ще не зрозуміли, що українці змінилися, або Ні провакаціям!

Звідси ми маємо більш ефективну роботу із виявлення та знешкодження сепаратистів та проросійської агентури громадськими активістами. Звідси – зростання кваліфікації правоохоронців, які протидіють провокаціям у різних містах. Звідси – посилення імунітету до проросійських мітингів та акцій.

Щоправда, спекуляції різного рангу на тему неприпустимості втрати уявної стабільності, які гальмують розвиток держави – це теж звідси. Але балансувати між крайнощами і використовувати власну тривожність із максимальним рівнем ефективності для розвитку інноваційних ідей нам доведеться ще довго вчитися.