Тричі слава українським піхотинцям! Сьогодні – їх день!

Як і завжди в цей день, хочу сказати пару слів про те, що є основою основ.

У будь-якої армії будь-яких часів завжди були різні роди військ. Ще в Ганнібала Барки була й кіннота, і бойові слони, і лучники. Ще в Вільгельма Завойовника була кіннота легка й важка (лицарі), лучники й пращники. Ще в Наполеона Бонапарта була артилерія й сила-силенна різної кінноти...

В новітній історії цих видів та родів стало ще більше. Танкісти й артилеристи, ракетники й спецура, моряки й льотчики – всі вони є бравими та сміливими хлопцями й дівчатами, добре вишколеними та розумними бійцями...

Але один-єдиний рід військ завжди складав основу будь-якої армії, її становий хребет. Її суть і серце. Це – піхота. Піхтура, цариця полів, абсолютна більшість збройних сил. Вона, піхота, теж буває різна: моторизована, морська, повітряна... проте, вся вона є тим, що є в війську головним.

Через фільми та літературні твори ми з вами зазвичай уявляємо собі українського козака обов'язково кіннотником: такий собі класичний образ – на коні, з шаблюкою, пістолями та вусами. Їхав же козак за Дунай, казав дівчині "прощай", не йшов пішки? Їхав-їхав козак містом? І отамото, де Чорні Води, сів на коня козак молодий, а не почимчикував від своєї дівчини пішодралом, оминаючи гори-ліси-доли, чи не так?

Єдина пісня, яка спадає на думку й в якій козаки саме йдуть, а не їдуть – це ота, де попереду Дорошенко, а позаду Сагайдачний. Саме там попід горою, яром-долиною, козаки йдуть, а не їдуть. І саме ця пісня є найправдивішою. Бо здавна основу українського козацтва складали, як не крути, не вершники хвацькі, не команди чайок швидких (хоч і вони були, ясна річ), а піхотинці.

Українські козаки, власне, й були славні своєю універсальністю: кожен міг і кінною лавою в атаку йти, і на чайці веслом працювати, й навіть до гармати гармашем стати, але всі вони були, насамперед, добрячими піхотинцями. Саме козацька універсальна піхота була свого часу в Європі найсучаснішою, найефективнішою, найстрашнішою своєю універсальністю. Коли в інших військах піхотинці ще поділялися на стрільців та тих, хто володів холодною зброєю, українське козацтво виховувало своїх вояків такими, що вміли все. Коли в інших країн піхота йшла в атаку, намагаючись прорватися крізь артилерийський вогонь та дістатися бою "в багінети" – кожен український піхотинець мав при собі не лише шаблю, а й рушницю, і пістолю, а деякі й гаківниці (аркебузи) на собі тягали. Українська піхота була швидкою, впертою та нищівною в будь-якій ситуації.

Саме такою стала сьогодні й сучасна українська піхота – моторизована, морська та повітряна. Саме вона виносить на собі основний тягар ниніншньої війни. Слава українським "мішкам" – танкістам, слава "богам війни" – артилеристим, слава всім іншим, але тричі слава піхтурі. Сьогодні – їх день. Я щасливий та гордий тим, що Другий фронт допомагає всім трьом видам української піхоти: ми працювали й працюємо для мотопіхоти (58-ма та 72-га), для морської піхоти (35-та та 36-та), ну, й звичайно, для десантури – люба наша 79-та. Їх ми й вітаємо сьогодні, в День українського піхотинця.

Слава Україні!