Анкара, відстоюючи своє право на вторгнення, посилалася на Аданской договір 1998 року. Згідно з цією угодою між Туреччиною і Сирією, Дамаск зобов'язався боротися з курдськими терористами на своїй території. Якщо Сирія цього не робила, Туреччина отримувала право самостійно атакувати бойовиків по іншу сторону кордону.
Важно! Підірвав себе і трьох своїх дітей, – Трамп оголосив про смерть лідера "Ісламської держави"
Дії Анкари засудили ряд європейських країн, Ліга арабських держав і США, а в офіційному Дамаску їх розцінили як акт агресії. 16 жовтня турецький наступ фактично зупинився.
Війна в Сирії почалась з мирних демонстрацій
А також з виступів з вимогою відставки чинної влади, з так званої "Арабської весни". Мирний протест, як в Україні в листопаді 2013 року, розігнали. Принципова різниця була в тому, що наших студентів спочатку просто побили, а частину людей в Сирії фізично знищили.
Далі історія Сирії пішла по драматичному сценарію. Вона показала, що буває з країнами, які опинилися у сфері інтересів крупних глобальних і регіональних гравців, ставши шаховою дошкою на якій грають свої партії Сполучені Штати, Росія і країни регіону.
Наступ Туреччини в Сирії
Наслідки сирійської кризи торкнулись іще більшого числа країн у вигляді біженців, які почали масово тікати в Європу, місцями змінюючи етнічний баланс окремих територій.
Відкрито чи гібридно на території Сирії воюють багато держав
Кожна з них за свої інтереси. То ж давайте їх розберемо.
Уряд Башара Асада воює за право лишитись при владі, повернути собі хоч частково контроль над державою і банально вижити. Адже самого Асада звинувачують у військових злочинах і його доля у разі повалення режиму (а це було цілком реально іще кілька років тому) могла б бути дуже короткою і трагічною, як це бувало у втративших владу диктаторів цього регіону.
Асад Башар
Складнощів Асаду додає і той фактор, що Сирія є сунітською державою, а сам Асад належить до алавітів, яких там менше 10%. А релігійний контекст у цьому регіоні надзвичайно важливий.
Росія у цьому регіоні воює, я би сказав, за геополітичні понти. Я не бачу способів, як вона зможе відбити свої витрати на військові дії і подальше забезпечення порядку на підконтрольній Асаду території. Але їй це, схоже, і не потрібно, її президент просто хоче впливати на політику інших держав, навіть якщо цей вплив зведеться до можливості їх шантажувати, або створювати собі імідж регіонального миротворця.
Читайте также: Зеленський та війна з Росією: на що готовий піти президент заради миру
Локальним гравцем є курди. Курди – це чи не найбільший у світі народ без власної держави. Їх загальна чисельність не значно менша, ніж кількість українців. Але держави нема: курди проживають в Ірані, Іраку, Туреччині, Сирії, а також небагато чисельна кількість в Азербайджані, Вірменії, Грузії, Туркменістані та Казахстані.
Курди – це народ без власної держави
Їхня тактична ціль зводиться до банального виживання, але стратегічно вони хочуть мати свою державу. Курди контролюють частину нафтових родовищ у Сирії і це дозволяє їм фінансувати, зокрема, свої збройні частини.
Курдські утворення у різних державах мають різні рівні автономії. Доволі комфортно курди почуваються в Іраку. Це так, зокрема, завдяки підтримці американців. Курди там визнають офіційний Багдад, але можуть, наприклад, вивішувати у себе виключно курдські прапори підкреслюючи своє бажання відділитися у ширшу автономію чи зовсім.
Найгірше курдам у Туреччині, де їх до іще з часів Ататюрка не дуже визнають. Там їх називали «гірськими турками» і заперечують те, що вони взагалі є окремим етносом (це вам нічого не нагадує?).
Інтерес Туреччини у Сирії – це, як мінімум, убезпечити себе, відкинувши курдів від свого кордону. Це дозволило б ускладнити взаємодію між турецькими і сирійськими курдами (у останніх щоб ви розуміли на кордоні з Туреччиною є тренувальні табори для бійців Робітничої партії Курдистану. Це щось типу наших бандерівців – хлопці які зі зброєю в руках готові боротися за появу курдської держави).
Читайте также: Терористи призначили нового лідера "Ісламської держави"
Максимальна ж амбіція Туреччини у регіоні – це так би мовити відновити історичну справедливість і впливати на території, які колись були османською імперією.
На відміну від України, у цьому регіоні нездорові імперські амбіції є не у одного гравця.
Власне з цими двома цілями, на мій погляд і погляд експертів, з якими я радився Туреччина, керується. Тамтешні соцопитування показують, що саме питання тероризму, курдських анклавів і війна у сусідній Сирії найбільше турбують турецького виборця. І вирішити їх Ердоган спробував шляхом військової операції під назвою "Джерело миру".
Реджеп Ердоган
Вона стала можливою завдяки тому, що Трамп заявив про свій намір менше витрачатися на війни в інших країнах, після чого американські спецпризначенці покинули регіон. І навіть якщо вони не являли там собою якоїсь масштабної військової сили, але нападати на регіон де стоять американські війська у сучасному світі наважитись може ну от практично ніхто.
Після вторгнення турків курди опинилися у складній ситуації. Їх абсолютно не фігурально висловлюючись зрадили американці, залишивши сам на сам між сирійцями, росіянами і турками.
На Близькому сході воюють не дуже цивілізовано, тому фактично курдам прийшлось обирати між фізичним знищенням турками і поверненням під вплив Сирії. Вони абсолютно логічно вибрали друге. Ускладнивши собі задачу здобуття у перспективі власної держави, але забезпечивши фізичне виживання.
На фоні турецького наступу курди змушені були домовлятись з режимом Башара Асада, якого підтримує Росія. А отже турецький наступ фактично зупинили війська Путіна-Асада.
Якщо повернутись до хронології спроб врегулювання, то вона така:
► 9 жовтня президент США Дональд Трамп написав листа Ердогану, в якому просив припинити військову операцію в Сирії та пригрозив знищити економіку Туреччини. Оточення президента Туреччини повідомило, що він викинув листа президента США у смітник.
► США 15 жовтня оголосили санкції проти міністерств оборони та енергетики Туреччини, а також міністрів оборони, енергетики та внутрішніх справ. Через тиждень санкції були скасовані.
► 17 жовтня сталося безпрецедентне. Віце-президент США Майкл Пенс і держсекретар Майкл Помпео приїхали в Анкеру для проведення перемовин з турецькою владою. Ну щоб хоч якось потушити наростаючу кризу. У підсумку Ердоган нібито погодився взяти паузу в операції. Правда ця пауза закінчилась одразу після завершення візиту американців. Успіх у творенні миру, як це не прикро визнавати, приніс інший візит.
Майк Пенс і Майк Помпео в Анкарі
► 22 жовтня Ердоган і путін підписали меморандум, згідно з яким курдські формування "Загонів народної самооборони" повинні протягом 150 годин покинути прикордонну зону в Сирії. Сторони також домовилися про проведення спільного патрулювання на глибині 10 кілометрів від кордону на захід і схід від району операції. Через декілька днів Ердоган заявив, що у разі невиконання вимог, Туреччина сама очистить регіон.
► 23 жовтня Міністерство оборони Туреччини повідомило про закінчення військової операції у Сирії, у зв’язку із виведенням курдських бойовиків із "безпечної зони".
Читайте также: Масові протести "Ні – капітуляції": який вибір стоїть перед Зеленським
Найбільше у цій історії виграли росіяни, вони не тільки посилили свій вплив у регіоні, вони змогли здобути роль регіонального миротворця здатного давати результат. В плюсі лишився і Асад, зробивший руками Ердогана курдів більш договороздатними.
Програли найбільше курди. Грубо кажучи, їх в один момент зрадили усі. І у першу чергу Сполучені штати, які тривалий час їх підтримували, а потім просто відійшли, лишивши їх на знищення туркам.
Який урок Україна може з цього винести
Та дуже простий і мені його озвучив один американський політик: "Якщо ваша безпека залежить від інших країн – вітаю – у вас грандіозні проблеми".
В сучасному світі довгострокові партнерства і коаліції уже часто не діють. І як у багатостраждальній сирії, де нові удари можуть прийти з несподіваних напрямків, так і у нас. Ми ніколи не будемо знати хто з міжнародних партнерів України наскільки надійний у довгостроковій перспективі.
Наша з вами безпека залежить від підтримки інших країн – і це значить що у нас проблема. І чи будуть нам допомагати надалі – це велике питання. Але це багато у чому залежить і від нас.
В 2014 році ми здивували увесь світ своєю готовністю захищатися і це стало у тому числі причиною введення антиросійських санкцій і військової допомоги західних країн. Це означає лише одне. Війна не закінчилась.