Війна з новою силою відновилася на Луганщині

Протягом весни і літа у Луганській області було досить спокійно. "Спокійно" – це коли не працює артилерія і людські втрати не щоденні. Тут були загиблі, були обстріли, але у порівнянні, наприклад, з Авдіївкою, Зайцевим чи районом Світлодарської дуги, обстановка була значно простішою.

Щойно підписали домовленості про семиденну тишу і заплановане розведення військ у двох точках Луганської області – Золотому і Станиці Луганській, військовим тут довелося відчути, що тиші не буде.

У ніч на неділю, якраз перед запланованим розведенням чи відведенням (ніхто ж не може ручатися за сторону противника) по населеним пунктам в районі Попасної, Станиці-Луганської, Троїцького, Навозванівки… працювали різні види озброєння. Стрілецька зброя, протитанкові гранатомети, крупнокаліберні кулемети. Ближче до опівночі підключили міномети різного калібру, 122 мм і 152 мм, самохідні артустановки. Били з району окупованого Ірміно, чітко даючи зрозуміти – або ніхто нікуди не йде, або ваша Станиця вже не буде вашою.

На ранок стало відомо, що розведення військ в районі Станиці-Луганської відміняється. На який термін – зовсім, тимчасово, переноситься на день-два, наразі невідомо.

Можливо комусь видається, що розведення сторін – єдиний спосіб уберегти наших військових від смерті зі стрілецької зброї. При відході на кілометр, вона справді не діставатиме. Але для мінометів, а тим більше для артилерії, якими не гребують обстрілювати наші позиції росіяни, сіра зона у два кілометри – незначна відстань. До того ж, військові очікують на активізацію роботи диверсійно-розвідувальних груп.

Ніхто не може із впевненістю сказати, що на фронті настане мир. Поки лунають звуки стрілянини чи наші військові відганяють противника, що підбирається надто близько. Поки трапляються поранені і вбиті – війна триває. І видихати зі спокоєм, мовляв: "відійшли, зате більше шансів залишитися живими" ще занадто рано.

При посиленні роботи ДРГ, потреба у приладах нічного бачення лише загострюється з новою силою.

Наше завдання – допомогти військовим не втрати пильність.

Автор: Дар'я Бура
Фото: Анна Чапала

Читайте також: Щоб відчути війну, не обов’язково туди їхати