Стільки історій не можуть бути вигадкою, – тіктокерка, яка зняла серіал про Голодомор

Прабабця Аліни – Надія Тронь-Білошапкіна. Яке з двох прізвищ офіційне, дівчина не знає, оскільки до заміжжя вона називала себе двома. Після весілля жінка стала Надією Старченко.

До теми Особиста історія про Голодомор: 24 канал шукає героїв для нового проєкту

Історія Надії Старченко доволі непроста, оскільки Голодомор вона переживала в дитячому будинку – мати залишила її неподалік сказавши, що пішла за оселедцем та обов'язково за нею повернеться.

Надія Старченко з чоловіком / Фото Аліни Алієвої

Натхненна її життям та історіями інших жертв Голодомору, молода мама в декреті почала знімати в тіктоці серіал під назвою "Надія", який налічує вже понад 30 серій. Це поєднання реальної історії Надії Старченко та історій інших людей, які переживали Голодомор в Україні у художній інтерпретації.

За сюжетом, у 1932 році матір залишила 13-річну Надію під дитячим будинком в Одесі. Там вона познайомилась з іншими дівчатами, які опинились у дитбудинку через різні обставини. Діти стикаються з усіма лихами того часу: недоїданням, смертю, жорстокістю, поїданням людей та навіть педофілією.

Ви робите серіал "Надежда", основні події в якому розвиваються під час Голодомору. Як до вас прийшла ця ідея?

Моя прабабуся Надя (у неї був рак грудей) в останні роки життя писала в таємниці від усіх історію свого життя та її мами. Прадід вже після її смерті знайшов ці рукописи й попросив сина набрати цей текст на комп'ютері та видрукувати. Ця, скажемо так, "книга" зберігається у мене. Було дуже цікаво прочитати про важкий життєвий шлях у той час.

Голоду там відведена не така вже велика глава. Але, пригадавши її страшні розповіді, мене це зацікавило, і я стала шукати в інтернеті історії інших людей, які поділилися розповідями своїх предків.

Спочатку я не планувала знімати серіал саме про це (думала зняти про прабабусине життя загалом), але, прочитавши історії, вони мене дуже вразили. І я вирішила їх зібрати докупи, щоб показати масштаб пролитої трагедії. Хоча, звичайно, це неможливо.

Фрагмент зі щоденника Надії Старченко / Фото Аліни Алієвої

Фрагмент зі щоденника Надії Старченко / Фото Аліни Алієвої

Фрагмент зі щоденника Надії Старченко / Фото Аліни Алієвої

Ого. Як я розуміла з серіалу, вашу прабабусю здали в дитбудинок під час Голодомору. Це також відбувалось в Одесі? Скільки їй було років? Чи це вже вигаданий сюжет?

Так, мама її залишила біля інтернату, бо не було чим годувати. Цей дитбудинок був не в Одесі, але де саме  – мені невідомо. У серіалі я також збільшила вік, в оригіналі їй було 5. 

Вона писала, що під час голоду дітей там годували солоною рибою, давали трохи хліба та чай. Але окрім риби їй нічого не діставалося, тому що на їжу налітали всі діти. Менші не встигали собі взяти харчі.

Вона так само пам'ятала, як помирали від голоду інші діти, з якими вона дружила.

Ще вона була при смерті. Від солоної риби (мабуть, розлад почався) пряма кишка почала вилазити. Вона не могла сидіти. Коли прабабуся лежала на підвіконні, повз проходив двірник, побачив її стан і дав їй натерту часником кірку чорного хліба. На все життя це запам'ятала.

Після Голодомору минув ще приблизно рік і її забрала мати.

Це дуже важко. Добре, що в цьому випадку все закінчилось добре для вашої прабабусі та її мами. А ваш прадідусь, він перебував в Україні під час Голодомору? Можливо, розповідав історію зі свого життя, як він це пережив? Чи його історія не збереглася?

На жаль, я його історію не пам'ятаю. Або ж він не ділився. Пам'ятаю, він розповідав історію свого друга, який казав, що в нього було багато братів і сестер. Вони намагалися якось вижити й одного разу хтось їм сказав, що перекинувся віз із цукром. Тоді всі люди побігли збирати його прямо з землею. Їхня сестра теж пішла, але не повернулася... Брати пішли її шукати й знайшли тільки її обрізані коси. Вони подумали, що її з'їли. Матері так і не розповіли про знахідку.

Моторошно. З вашої розповіді та з серіалу я дізналась цікавий факт, що на Одещині основним продуктом виживання була риба з моря. Не знаєте, її також забирали? Чи тут не було жодних обмежень?

Як я зрозуміла – інтернати нею спонсорувалися, тобто хтось все ж таки дбав про такі місця.

Я стільки вичитала історій родичів про своїх дідусів та бабусь, які пам'ятали, як вони були дітьми, а до них приїжджали "дядьки" єдині запаси забирати.

Їх не зупиняли ні вдови, ні діти. Матері всю ніч рили ями, щоб туди крупу сховати. У городах не було сенсу закопувати, тому що вже знали, що туди ховають і переривали все.

У кого були корови – ховали їх у ліс. Хто їх доїв і пив молока трохи – могли вижити. Багато хто не стримувався, зарізав корову, наїдався одного дня і від цього переїдання вмирав.

Сумно, що багато людей, особливо з ближніх країн, не визнають Голодомору в Україні. Але стільки історій та подробиць не можуть бути вигадкою.

Тому й намагаємось більше про це говорити. Якраз хотіла запитати подібне. Яка у вас в основному аудиторія в тіктоці? Бачила, що багатьом ви відкрили ці події вперше.

Як би парадоксально не було, але мене більше дивиться аудиторія з Росії (але не набагато, звичайно). Мене тішить, що дійсно дуже багато хороших коментарів. Багатьох змусила ця тема переоцінити те, що вони мають.

Мене дивляться і діти, і підлітки, і молоді мами, і хлопчики, і навіть бабусі. Але більше, звичайно, підлітки, оскільки вони переважно сидять у тіктоці.

Багато людей вперше почули про Голодомор завдяки діяльності Аліни / Скриншот з тіктоку

Коментарі під вашими відео загалом позитивні. Але є й такі, які заперечують Голодомор. Як ви на них реагуєте? Це ж яку треба мати витримку, щоб взяти волю в кулак.

На негативні коментарі намагаюся відповідати спокійно. Я залишаюся при своїй думці. Найголовніше – кажучи й знімаючи про Голодомор, я не звинувачую нікого в тому, що було! Винні давно вже в землі лежать. А ось коментатори з Росії та Білорусі, схиблені на СРСР, починають агресивно поводитися, принижуючи й знецінюючи всі розповіді наших предків. Але це лише на їхній совісті.

Один з коментаторів, який не вірить в Голодомор (і вказав не той рік) / Скриншот з тіктоку

Це дуже круто, що ви висвітлюєте цю тему на сусідні країни. Можливо, більше дізнаються, ніж з уроків історії. Багато подій, які ви висвітлили в серіалі, з розповідей вашої прабабусі та з розповідей ваших рідних. Але персонажів багато, їхні історії ви шукаєте в мережі? Коли почали цим займатися, дізнались для себе щось нове?

Так, решту історії шукаю в інтернеті. Насправді я сама дізналася набагато більше, ніж з уроків історії! Від слова – я взагалі не пам'ятала нічого, крім слова "Голодомор"!

Я думаю, що влада так і заперечувала б, що він був, якби не поява інтернету – люди почали ділитися своїми історіями, почутим і побаченим. Прочитавши їх, уже колишнім не будеш. Звичайно, в ті роки голод був скрізь. І в усьому "союзі" люди страждали. Але те, що вирішили саме з України вивезти залишки, як то кажуть, "розкоші" – дуже жорстоко.

Важливо Голодомор офіційно визнали геноцидом українців вже 15 держав світу

Так. Зараз Україна на міжнародному рівні змагається за те, щоб Голодомор визнали геноцидом українського народу. Голодомор торкнувся кожної родини, яку я знаю, і це справді страшно. Навіть важко уявити, що пережили наші пра. Вони заслуговують бути поміченими. Взагалі, вам важко працювати над такою темою?

Мені не важко працювати над цією темою, тому що я щодня дивлюся по кілька кримінальних передач і цим загартувала вже себе.

Людей та дітей їли, хтось навмисне їх вбивав, хтось страждав від смерті дитини, але доводилося нею ж годувати інших дітей, щоб вони вижили. Прочитавши ті жахливі історії, дізнавшись про це все, складно по-справжньому усвідомити, що таке реально було на нашій землі! Ще й 100 років не пройшло…

Визнання Голодомору геноцидом українців / Інфографіка 24 каналу