Понад 40 років на один фільм: який проєкт Коппала не міг завершити десятиліттями
- Френсіс Форд Коппола працював над сценарієм фільму "Мегалополіс" понад 40 років, починаючи з 1980-х років, і фільм вийшов у прокат лише у вересні 2024 року.
- Проєкт зіткнувся з численними труднощами, включаючи зупинку виробництва після 11 вересня 2001 року, численні переписування сценарію та проблеми на знімальному майданчику.
Фільм "Мегалополіс" став не лише ще однією прем'єрою режисера Френсіса Форда Копполи, але й справою, яку він виношував більшу частину свого життя. Без перебільшення сценарій цього фільму писався понад 40 років, хоч загалом такі проєкти створюються за декілька років.
Скільки часу тривало формування сценарію "Мегалополіс" та чому це найамбітніша робота режисера, повідомляється у Vogue Ukraine.
Читайте також Чорнобиль 40 років по тому: як сьогодні виглядає зона, чим живе і чи можна туди потрапити
Чому Коппола писав сценарій "Мегалополіса" понад 40 років?
Як відомо, ідея "Мегалополіса" з'явилася у Копполи ще на початку 1980 років. Це сталося одразу після фільму "Апокаліпсису сьогодні". Вже тоді він почав працювати над сценарієм та концепцією майбутнього фільму.
- У 2001 році режисер Коппола майже запустив зйомки фільму з потужним акторським складом (Пол Ньюман, Ума Турман, Роберт Де Ніро, Джеймс Гандольфіні, Ніколас Кейдж, Леонардо ДіКапріо, Рассел Кроу, Еді Фалько та Кевін Спейсі), втім після подій 11 вересня того ж року виробництво припинилося.
- Крім того, Френсіс вирішив створити фільм власним коштом. Після 2001 року вдруге за фільм режисер серйозно взявся у 2019 році. Задля старту він продав виноробню, щоб зібрати 120 мільйонів доларів для продакшену.
- Втім протягом десятиліть режисер постійно переписував сотні разів – понад 300 разів. А ще він змінював сюжет, додавав нові ідеї, які були натхненні історією, сучасністю тощо. В кінцевому результаті фільм вийшов у світовий прокат лише 27 вересня 2024 року.
- Але і у цьому випадку не все було легко: ще у січні 2023 року, за пів року після старту знімань, у The Hollywood Reporter писали, що художник-постановник Бет Мікл та артдиректор Девід Скотт залишили проєкт. Після цього пішли й інші члени команди. Таким чином, певний час робота йшла взагалі без художнього відділу.
До речі! Фільм для Копполи став не просо ще однією роботою, а способом осмислити великі теми, як-от падіння імперій та майбутнє суспільства.
Про що фільм і що було найважче?
- Фільм розвивається в далекому майбутньому – у місті-імперії Новий Рим. У цьому місті живе Цезар Каталіна (Адам Драйвер), архітектор, митець та урбаніст. Він створив новий хімічний елемент, а ще вміє управляти часом та простором. Загалом Каталіна намагається збудувати утопію під назвою Мегалополіс.
- Але мер Нового Риму Франклін Цицерон (Джанкарло Еспозіто) вважає, що це безумством. А новий елемент мегалон шкідливий, на відмінну від металу та бетону.
- Різні протистояння та інтриги починаються розвиватися навколо міста, що призводить до громадянської війни. І зупинити все це може лише проєкт Мегалополіса.
У виданні "Бабель" пишуть, що фільм "Мегалополіс" став одним із найризикованіших проєктів Копполи. Навколо проєкту виникало чимало скандалів.
Френсіс Форд Коппола у 1992 році
Одним із найгучніших був навколо промокампанії. У трейлері використали цитати відомих кінокритиків, які згодом виявилися вигаданими або перекрученими.
Окремі джерела також згадували про конфлікти та інциденти, які викликали додаткові обговорення в індустрії. Резонанс викликала і поведінка самого режисера. У мережі поширювалися відео зі знімального майданчика, де Френсіс Коппола поводиться надто фамільярно зі статистами, що також стало приводом для критики.
Які кліше є у фільмах?
Сюжети у фільмах можуть повторюватися та виглядати передбачуваними. А через це виникає ефект дежавю, коли здається, що історію вже бачив раніше. Серед найпоширеніших кліше є: герой, який не обертається на вибух; злодій, що довго пояснює свій план; втеча, яка закінчується падінням.
Загалом такі сцени виглядають неприродно і суперечать логіці поведінки людей. У результаті це знижує довіру до історії та вибиває з перегляду. А тому глядачі вже знають, що бомбу знешкодять, а герої можуть розділитися.
Також дратують дрібні, але повторювані деталі. Наприклад, сніданок, який ніхто не їсть, або "шкільні казки" з шаблонними перевтіленнями. Через це кіно втрачає оригінальність і виглядає штучним.