"Єдність" вже не панацея: що насправді потрібне українцям

Хоровод єдності не може тривати вічно

"Єдність є найважливішою умовою для майбутнього України", – каже голова Міноборони Рустем Умєров. Президент України Володимир Зеленський попереджає генералів, що їхнє залучення в політику "ставить під загрозу єдність країни". Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук наголошує, що "єдність українців нині вирішальна для перемоги", коментуючи можливі законодавчі зміни до процесу мобілізації. "Перші шпальти світових ЗМІ… Там про розкол, а не про єдність", – стверджує депутатка Ірина Геращенко.

Читайте також На біса нам така Вища рада правосуддя?

Ці кліше підхоплюють експерти, журналісти, колумністи, філософи і з неабияким ентузіазмом сиплять на українське суспільство, у якого вже насправді виробився імунітет на такі заклики, а разом з ним – непохитне відчуття єднання там, де воно справді має бути – тобто проти ворога.

Крім того, підозрюю, через нашу складну політичну історію, перебування різних регіонів у різних історичних контекстах доводиться постійно відповідати на запитання: що ж нас всіх таких різних об'єднує?

Однак чи не відповіли ми на це запитання уже: частково після 2014 року та остаточно – 24 лютого 2022-го.

Так! Усі відчули цю блаженну, просту соціальну емоцію: ейфорію від того, що ти можеш заплющити очі на всі другорядні розбіжності, взяти за руку сусіда, якого ти особисто ніколи не любив, та концентрувати всю свою увагу пліч-о-пліч з ним на постаті окупанта.

Хотілось би вчергове не згадувати й так очевидне, але без цього ніяк: довго міцний хоровод, який утворює величезний соціальний організм, тривати не може. Доволі швидко те, що заведено називати "єдністю у перші тижні після 24 лютого" – скінчилось.

Отож залишається лише з ностальгією згадувати: "А які ж були часи!" – та час від часу писати за інерцією:

• журналісти мають працювати на єдність українців, а не сварити їх;
• влада має гуртувати народ навколо "реальних проблем", а не якихось інших проблем;
• публічні спікери мають перестати сперечатися, бо це демотивує суспільство.

По-перше, ефекту й толку від таких меседжів – жодного. По-друге, вони досить часто кардинально розходяться зі справжніми потребами суспільства.

Зауважте Рятувальний жилет росіян – артилерія: як вони зібралися компенсувати недоліки своїх підрозділів

ЗМІ не можуть працювати лише на "єдність", бо наративи, які для цього потрібні, надзвичайно прості. Приблизно такі, за які останнім часом справедливо критикують телемарафон:

• "занадто примітивний, не далекоглядний";
• про "абстрактну перемогу, якої не видно на горизонті";
• про абсолютно поверхневу аналітику, яке не пояснює проблеми, а, навпаки, не дозволяє людям їх побачити й оцінити.

Є запит на справжність, реальну картину світу. А вона, своєю чергою, базується на складності, у якій про "єдине пояснення" навіть згадувати якось непристойно.

"Єдність" vs публічна дискусія

З політичним процесом та публічною дискусією – все ще важче, бо вони мають існувати, взагалі, у майже повністю відкритій формі: без рамок, цензури та всеосяжною свободою слова (звісно, в етичних і законних межах). Потрібно це для вироблення консенсусів та затвердження такого соціально-політичного порядку, який базується на врахуванні потреб тих, у кого ці потреби є.

Будувати таку дискусію під куполом "єдності" – неможливо, бо… Ну, бо як ти запровадиш такі порядки, які враховуватимуть всі потреби, якщо потрібно для цього дискутувати, мати різні погляди, проговорити больові точки, проблеми та робити все інше, що "розколює суспільство"?

То як бути? Можна спробувати забути на певний час про слово "єдність", краще взагалі на цьому етапі його особливо не згадувати, особливо в контексті "перших тижнів після 24 лютого". Наразі це саме те, що має демотивуючий компонент. Перебуваючи в пастці насолоди від захоплення не таким вже й далеким минулим, важко помітити реальні теперішні проблеми та обширно оцінювати майбутнє.

Значно розумніше звертатися до такого поняття як "консенсус". Насамперед саме слово має нейтральніше забарвлення: "є консенсус" / "нема консенсусу", – погодьтесь, звучить не так апокаліптично, як "є єдність" / "нема єдності". Також якщо вчитися аналізувати різні соціально-політичні проблеми за саме цим параметром, то живеться трохи легше та без зайвих балачок про те, що нам потрібно в унісон співати хвалу якійсь абстрактній єдності.

Цікаво Експорт кокаїну та безладу: як посилення наркокартелів у Еквадорі вплине на Україну

Скажімо, існує в нас зараз серйозна проблема з нерозумінням того, а що робити з мобілізацією та демобілізацією. Правда ж.

Говорити, що це питання розклює суспільство, – абсолютно безвідповідально, бо це означає пробувати оминати складну розмову та відкладати рішення проблеми, яка має бути уже ось-ось вирішена. На кону доля нашої держави як-не-як.

Як ми бачили, перша спроба ініціювати законодавчі зміни була невдалою: внесли документ на саме Різдво, 25 грудня, думали, що ніхто й не помітить, а процес кипіння суспільного невдоволення лише зростав. Зокрема, через провалену комунікацію: влада просто мовчала, замість того аби пояснювати. Але друга спроба була успішнішою, не останньою чергою якраз-таки завдяки тому, що була дискусія, а не "єдність". Про певні антиконституційні положення у першому варіанті ініціативи довелось висловитися навіть омбудсмену.

Чи має бути єдність між Зеленським та Залужним

У питанні відносин між Залужним та Зеленським "єдність" ще більше тригерить суспільство. Однак що саме мають на увазі ті, хто каже, що влада має бути "єдиною"? Як це повинно працювати на практиці та подаватися в інформаційному полі: невже як в авторитарних державах – одним цілісним, простим наративом від пропаганди?

Чи, може, створити "уряд єдності", через відсутність якого все дедалі більше бідкаються певні лідери суспільної думки? Проте статистика показує, що лише 37% підтримують цю ідею – іншим або байдуже, або вони проти, або вони навіть ніколи про таке не думали. До того ж є підозра, що значна частина з тих 37% саме наслухалися оповідок про те, що "нам бракує єдності".

До теми Зміна прізвищ не допоможе: у чому корінь проблеми між цивільною та військовою владами

Зрештою, усе що між Зеленським і Залужним – це не має бути про "єдність". Це про консенсус, який повинен досягатися шляхом дискусій та щоразу підтверджуватися та продовжуватися.

З огляду на те, що про "конфлікт" між президентом і головнокомандувачем говорять від весни 2022 року і за цей час ніякого кадрового зсуву не сталося, то це означає, що консенсус принаймні 1,5 року таки був. А що буде далі – залишається спостерігати.

Проблема не лінгвістична

Критики кажуть, що ці балачки роблять нашу державу вразливою, і цим охоче користається ворог – нашою "розділеністю". У короткостроковій перспективі – так, жвава дискусія може створювати відчуття кінця світу, однак за її результатами соціальний порядок лише укріплюється. Тобто це добре, якщо ми граємо на довгу дистанцію, будуємо міцну державу зі сильними інституціями.

Наостанок. Це не лінгвістична проблема: яке слово вживати "єдність" чи "консенсус". Це про світогляд та вибір між двома підходами:

• Перший. Намагатися гнатися за далекими відчуттями єдності, що нас огорнули як опіум після 24 лютого;
• Другий. Будувати діалог, дискутувати, на певний час ставати вразливими, але рухатися вперед через консенсуси та досягати мети.