Час для Путіна добігає кінця․ Що для Кремля змінив місяць операції на Курщині
З моменту відкриття умовного другого фронту в російсько-українській війні пройшов місяць. За цей час українські військові показали неймовірну здатність діяти нелінійно, злагоджено й професійно. Офіційний Київ продемонстрував не лише можливість проводити складні операції подібного рівня на території ворога, але й беззаперечне дотримання військами всіх норм міжнародного права. Натомість російське командування показало свою величезну слабкість як у військовому, так і в політичному сенсі. Реакція Путіна та його найближчого оточення на втрату територій у Курській області призвела до одного з найбільших падінь підтримки влади населенням. Зрозуміло, наразі це аж ніяк не відіб'ється на стійкості вертикалі бункерного фюрера, однак у середньостроковій перспективі може призвести до печальних для царя наслідків.
Як нерішучість маскулінного "собирателя земель русских" призвела до фактично перших серйозних соціальних змін з моменту оголошення "СВО", чим це загрожує країні-агресорці, і чому з кожним днем ситуація для Кремля стає лише гіршою, читайте у матеріалі 24 Каналу.
Росіяни отримали далеко не те, що їм обіцяли
Коли Сили оборони України зайшли на територію Курської області й за кілька днів відхопили більше російських квадратних кілометрів, ніж окупаційні війська за останні пів року, просякнуті пропагандою росіяни чомусь повірили, що ось тепер цар "почне воювати по-справжньому". Мовляв, і Вашингтон "в труху", і центри прийняття рішень в Україні приречені.
Утім, замість демонстрації того, на що очікували всі прихильники терористичної імперії, Путін спочатку просто сховався в бункері, а згодом почав удавати, ніби все взагалі чудово, а Москва взагалі планувала втратити низку міст і населених пунктів, позбавитися від кількох тисяч строковиків й отримати повноцінний фронт на власній землі.
Фактично першим офіційно прийнятим центральною владою рішенням щодо подій на Курщині було введення режиму контртерористичної операції у трьох прикордонних з Україною регіонах. Пропагандисти спробували подати це народонаселенню, як необхідність вибити якусь групу ДРГ силами спецпризначенців. Проте всі намагання применшити загрозу провалилися зі швидкістю втечі кадировців з небезпечної зони.
Жодна з заяв Скабєєвої чи Гурульова, Путіна чи навіть клоуна Алаудінова не змогла повноцінно перебити інформаційний фон та запевнити росіян у тому, що ситуація є контрольованою.
Сотні відео з нашими військовими у російських населених пунктах, панічні пости "воєнкорів", а також відео Сил оборони з полів бою не залишали Москві шансів на викривлення реальності.
Кожна фраза будь-якого російського посадовця про відсутність втрат серед строковиків моментально розбивалася об гігабайти записів із сотнями переляканих юнаків. Кожен вкид про зупинку українських сил та стабілізацію фронту не тільки призводив до втрати довіри до спікерів, але й робив із них відвертих клоунів в очах спантеличених росіян. Чого вартують лише слова командира "Ахмату" про те, як Кремль контролює Суджу у ті дні, коли наші військові заливали в мережу сотні доказів зворотного.
Українські військові біля "фотозони" у Суджі / Фото з фейсбуку Віталія Овчаренка
Усвідомлення того факту, що Москва виявилася неспроможною захистити власні кордони, виявилося вкрай болючим для тієї верстви населення Росії, яка беззаперечно вірила у всі тези пропаганди про велич імперії. Як би не намагалися на російському телебаченні приховувати, що за 2 понад роки повномасштабної війни Україна лише посилилася у військовому сенсі, цей факт став очевидним абсолютно для всіх. Особливо на фоні беззаперечної слабкості самої Росії, що на словах демонструє мультики з ядерними ударами, а на ділі – терпить неймовірне приниження від країни, існування якої ніколи не визнавала.
Утім, на початку операції на Курщині всі ці моменти не виглядали настільки явними для мешканців колишньої країни-бензоколонки. Більшість росіян була абсолютно впевнена, що навіть якщо українцям вдасться захопити деякі населені пункти, їх звідти вкрай швидко та показово виб'ють. Ніхто з пересічних жителів держави-агресорки не очікував, що влада допустить перебування чужих військ на своїй землі навіть два тижні. Як зараз можна стверджувати, посилаючись на відкриті та закриті заміри соціологів, саме такий термін "відвели" Путіну росіяни до настання моменту розчарування. Після 14 днів українського наступу на Курщині у соцмережах почали з'являтися достатньо гнівні коментарі на кшталт "щось цар прорахувався" і "хто вирішив проводити таку спецоперацію, щоб нам хо*ли накостиляли?".
Реакції росіян на заяви Путіна про стабілізацію ситуації на Курщині / Скриншот з телеграму "Суджа родная"
Особливо епічним видалося "просвітлення" евакуйованих жителів Курщини. Їх російська влада вирішила відправити у заслання в максимально далекі території Росії, а також на окуповані землі України. Щоб "не відсвічували" й по мінімуму розповідали про те, якою беззахисною є їх держава.
В окуповані міста Запорізької області куряни масово чомусь не поїхали. Можливо, бо розуміли абсолютну безперспективність такої подорожі з одного охопленого війною регіону в інший. Проте ті, хто погодився проміняти Суджу чи Рильськ на Бердянськ, миттєво доповіли всім своїм сусідам та родичам, що їхати сюди не треба. Бо на території Росії у них є хоча б невеличкі шанси натиснути на якихось чиновників, отримати обіцяні Путіним сто доларів й жебракувати. На Запоріжжі ж курських біженців одразу поставили перед фактом: грошей ніяких не буде, у Росію повертатися заборонено, а ваше виживання – це не наші проблеми. І взагалі "наша область також фронтова, то ж не нийте".
Саме куряни, які повтікали з рідних домівок через прихід війни у їх міста, найбільше розчарувалися у своїй владі. Бо на власні очі бачили, як тікають поліцейські та виїжджають чиновники, залишаючи простих людей наодинці з проблемами. Бачили офіцерів, що поспішають накивати п'ятами, а також розгублених строковиків, котрих під страхом смерті гнали на забій. І тепер десятки тисяч цих покинутих власною батьківщиною людей вимушені перебувати у надлюдських умовах у концтаборах для біженців.
Місце утримання російською владою біженців з Курської області / Фото з російських псевдоЗМІ
Ці люди наразі вже точно зрозуміли, що у них більше немає ані дому, ані надії на подальше життя. Ба більше, вони навряд приховуватимуть від інших те, що з ними сталося. І аж ніяк не зможуть бути вдячними Путіну та владі Росії, оскільки вони їх якраз і не захистили.
Дивіться відео з пенсіонеркою з Суджі, яка звинувачує владу у брехні:
Атаки по нафтобазах подвоїли психологічний ефект
Крім усвідомлення власних дірявих кордонів та нездатності Кремля захистити свої території, росіяни за останній місяць мали змогу остаточно переконатися у тому, що їх протиповітряна оборона настільки ж неефективна, як і президент. Сили оборони України за короткий проміжок часу знищили інфраструктуру кількох аеродромів, а також вкрай показово розвалили кілька російських НПЗ та нафтобаз. Невідомі БпЛА також атакували й об'єкти енергетичної генерації. Зокрема, Каширську та Конаковську ДРЕС. Остання має 2520 МВт потужності, а перша перебуває на модернізації.
Дивіться відео з наслідками пожежі на Конаківській ДРЕС:
Тобто, якщо ці станції випадуть з російської системи електропостачання, центральній частині країни-терористки буде непереливки.
Чи вплинули подібні удари на ставлення росіян до війни? Питання риторичне. З одного боку, населення держави-агресорки вже звикло до стабільних атак з неба. З іншого, певне посилення успішних ударів по військових об'єктах наклалося на захоплення частини Курщини та певним чином гіперболізувало відчуття провалу.
Також усвідомлення того, що все пішло шкереберть, виникло й у представників місцевої влади по всій Росії. За місяць з моменту початку операції в Курській області у російських регіонах практично не змінювали ціни на "гарматне м'ясо". Якщо раніше губернатори чи не щодня додавали до виплати "підйомних" за підписання контрактнику 100 – 200 тисяч рублів, то десь в середині серпня розгублені посадовці взяли таку собі павзу. Мовляв, нема сенсу підкупати людей та витрачати величезні суми, треба дочекатись принципового рішення з Москви. Але його не було. Як не було і якогось переломного моменту в росіян типу "вставай, страна огромная". Мільйони жителів країни-бензоколонки просто дивилися на те, як влада заганяє строковиків у смертельну битву. Як з різних регіонів Росії на Курщину перекидають підрозділи військово-космічних сил, недопідготовлених штурмовиків, якісь резервні батальйони з різних ділянок фронту.
Наступ Сил оборони України на російську територію не призвів до черг у військкоматах у жодному з регіонів агресорки. Пересічні росіяни показали, що їм у своїй більшості глибоко наплювати, який прапор розвиватиметься у Суджі, аби їх життя було стабільним.
Не продемонстрували жодного опору українським військовим і самі куряни. Вони або втекли, або ж залишилися вдома й радо спілкуються із військовослужбовцями ЗСУ, отримують гуманітарку, подекуди висловлюють слова підтримки, та й взагалі ніяк не проти жити в демократичному суспільстві.
Дивіться відео спілкування українських військових із жителькою Курщини:
Цілком зрозуміло, їх зовсім не влаштує, якщо путінські карателі почнуть якусь масштабну операцію зі звільнення своїх територій із подальшим знищенням всього живого у секторі. Утім, до цього ще дуже далеко, адже за місяць української операції у царя досі не спромоглися прийняти жодних адекватних для росіян рішень щодо військової реакції на виклик. Хіба що перекинули на напрямок деякі підрозділи, які "з коліс" пустили в бій із цілком очікуваним результатом. А згодом, коли чимала частина військ опинилася у котлі в Глушківському районі, практично "стерли" 69-й гвардійський Червонопрапорний окремий Могильовський морський інженерний полк Балтійського флоту. Той самий, що мав забезпечити оточеним вихід за допомогою наведення понтонних переправ.
Дивіться відео, як бійці ССО знищують понтони на Курщині:
Час на демонстрацію рішучості вже пішов
Серйозні наслідки від курської операції для Росії та путінського режиму настали також і в геополітичному вимірі. Адже уряди всіх країн світу побачили, що кордони Росії гнучкі. Путінська влада своєю реакцією показала, що жодних серйозних кроків у звʼязку з такими безпековими викликами від неї годі й очікувати. Втративши контроль над частиною Курщини, лідер "наддержави" здатен лише розповідати про "терористичні виклики", а його поплічники – про переписування ядерної доктрини.
Засудив операцію на російській території лише сирійський диктатор. Навіть в офіційному Пекіні просто вдали, ніби нічого не сталося. І це вкрай показово, оскільки мовчання китайських посадових осіб на міжнародних майданчиках є дуже красномовним. Усім зрозуміло, що Київ діє згідно з усіма міжнародними законами, а Москва просто настільки слабка, що не здатна убезпечити себе від атак.
Західні ж політики офіційно підтримали наступ на Курщину. Проте найголовнішим є не позиція Вашингтона чи Берліна з цього приводу, а той факт, що партнери України побачили перетин жирних ліній, які до цього вважалися червоними. Без взагалі якоїсь особливої реакції з боку Кремля. Тож в овальному кабінеті та у країнах НАТО можуть значно прискоритися з усвідомленням того, що їм можна по-справжньому рішуче діяти, а замість виконання своїх погроз у Москві будуть нервово заламувати руки й розповідати про те, як "їх всі кинули".
Можна чітко стверджувати, що часові рамки для хоча б мінімізації репутаційних втрат для Путіна вже закінчилися. Особливо на фоні того, що у Росії на третьому році повномасштабної війни та після втрати територій вирішили створювати добровольчі загони тероборони Брянської, Курської та Білгородської областей (які до цього вже ніби існували). Цю піхоту кидатимуть на відбиття атак Сил оборони без якихось навчань та особливого озброєння. А найцікавішим є те, що такі містечкові угруповання підпорядковуватимуться не міністерству вбивства напряму, а місцевій владі. І це вказує на провал штабу оголошеної Путіним контртерористичної операції. Бо стратегія зупинки українських військових кволими резервами та строковиками провалилася.
Судячи з усього, у Москві досі не розуміють, як їм поводитися у подібній ситуації. Чи відвойовувати втрачені міста, використовуючи тактику випаленої землі, у Кремлі поки не вирішили. Повноцінно зупинити просування наших військ та сформувати лінію фронту росіяни поки не в змозі. Тож зовсім не дивно, що підтримка Путіна як серед так званих "еліт", так і серед пересічних громадян буде падати. Адже саме він розв'язав цю війну (хоч її й підтримувала абсолютна більшість росіян), а натомість не зміг захистити своє ж населення і власні території.
Кожен день перебування українських солдатів на землях ворога грає проти сталої вертикалі влади країни-агресорки. Дедалі очевиднішим стає той факт, що "великий" лідер прорахувався, війна прийшла в саму Росію, а всі міфи про її непереможну армію потроху руйнуються. Навіть попри відчутні для України просування орди на Донбасі. Продати захоплення будь-якого українського міста, назви якого ніхто з росіян не знає, за перемогу, яка переб'є втрату частини Курщини, не зможе ніхто з путінських пропагандистів. Від усвідомлення провалу не врятує ані блокування телеграму, ані відрізання від ютубу. Це означає, що довіра до Путіна так чи інакше буде падати, і дедалі більше людей бачитимуть у ньому не образ сильного вожака, що літає зі стерхами, а розгубленого старенького колишнього лідера, що не здатен реагувати на виклики, скоює одну помилку за іншою і заганяє всю країну у все гірше становище.