Чому геноцид українців став можливим у 21 столітті

Та чи стала Конвенція ефективним засобом правового захисту жертв цього міжнародного злочину і чи змогла йому запобігти, зокрема геноциду проти української нації?

Цікаве росіяни безнадійно вигрібають на всіх фронтах

Бомба, закладена з моменту ухвалення

Якщо коротко описувати історію Конвенції, то згодиться давня приказка "вміла готувати та не вміла подавати". Загалом тогочасні держави мали розуміння необхідності криміналізувати діяння, спрямовані на повне або часткове знищення групи людей.

Вагома заслуга в цьому – польського юриста Рафаеля Лемкіна, який самотужки відправляв десятки листів урядам, прагнучи таку необхідність продемонструвати. Однак, маючи власні скелети в шафі, держави хотіли створити такий міжнародний договір, який би не становив загрозу ні для їхнього суверенітету, ні для вищих посадових осіб.

У результаті, якщо порівняти Резолюцію Генеральної Асамблеї 96 (I), тексти проєктів і власне Конвенцію, то отримаємо вільне падіння в небуття самого духу та початкової мети заборони геноциду.

Розробник Договору, британський юрист Хартлі Шоукросс підкреслив, що Конвенція може виявитися шкідливою, оскільки будь-яке договірне визначення геноциду неминуче ризикує бути надто вузьким. Так і сталося, адже не таким небезпечним є скорочення самої кількості статей, як "кастрація" геноциду, що врешті призвело до перетворення Конвенції на механізм політичних маніпуляцій, а не попередження діянь, які викликають "шок людства".

Слід підкреслити, що СРСР був єдиною державою, яка проголосувала проти проєкту, який ліг в основу Конвенції, попри те, що останній вже не передбачав криміналізації більшості з того, що використовувала радянська тоталітарна машина для знищення "ворогів народу".

Важливе Думали, що вони вдома: росіяни ганебно облажалися на Херсонщині

Однак зовсім швидко СРСР перетворився із супротивника на активного борця за ухвалення та реалізацію Конвенції про геноцид. Він поспіхом і з застереженням ратифікував Договір у 1954 році. Очевидно, що його основною метою була не боротьба за права людини, а перемога комунізму над капіталізмом, який теж грішив практиками расової дискримінації.

Представники Союзу звинувачували США в геноциді темношкірого населення, намагаючись отримати перевагу від нератифікації державою Конвенції та підірвати американське лідерство. Водночас геноцид повільно перетворювався на буденне явище.

Знищення нацистських концтаборів не знищило геноцид

Парадоксально, але навіть під час розробки Конвенції в окремих державах потужно чинилися масові звірства. У 1947 році на одному із засідань профільного комітету Генеральної Асамблеї Пакистан звинуватив Індію в актах геноциду. Слід підкреслити, що остання є однією з трьох держав-ініціаторок укладення Договору.

Далі приклади геноцидальних технік зустрічаємо під час громадянської війни (1946 – 1950) та Культурної революції в Китаї (1966), арабо-ізраїльського конфлікту, зміни режиму в Індонезії (1965 – 1966), правління червоних кхмерів у Камбоджі (1975 – 1979), від'єднання Бангладешу, збройних конфліктів у Нігерії (1967 – 1970), Судані (1955 – 1972 і 1983 – 2005) та Іраку (1980 – 1988).

Жодна зі згаданих подій, попри те, що забрала життя в мільйонів людей та супроводжувалася подібними до нацистських практик, так і не була визнана геноцидом. З точки зору права це пояснювалося невідповідністю "букві" Конвенції, з точки зору здорового глузду – "холодною" війною та відсутністю політичної волі. Геноцид був не на часі, як і розширення або перегляд Конвенції.

Ситуація не змінилася з падінням берлінського муру. Поодинокі випадки притягнення до відповідальності за геноцид (Руанда, Сребрениця) на фоні продовження масових звірств у М'янмі, Китаї та на Близькому Сході не є свідченням ефективності Конвенції.

Більше того – протягом щонайменше высьмох років росія готувала й реалізовувала геноцид проти української нації, на що? всупереч духу Конвенції, міжнародна спільнота відповідала "це не ввійшло в Договір, це щось з Лемкіна, знищення національної ідентичності, масові депортації та колонізація Кримського півострова ні про що не свідчать"…

Про головне кремль намагався приховати грандіозний програш, але виказав розпач

Як політика вбила Феміду

У кінцевому варіанті Конвенція містить низку логічних помилок та неточностей, які створюють "правовий вакуум" і не дозволяють досягти цілі Договору: захистити групи людей від знищення. Опоненти можуть наполягати, що під захистом перебувають лише чотири групи, однак у такому випадку слід пояснити, чим знищення тутсі є більш жахливим для людства, аніж винищення "ворогів народу" у СРСР? Адже початково в Резолюції 96 (І) було закладено дві ідеї:

• геноцид відрізняється від гомоциду знищенням не однієї людини, а групи людей;
• таке знищення завдає непоправної шкоди людству, позбавляючи його культурного й іншого внеску групи.

Чи постраждало людство від знищення українських кобзарів, духовенства, дисидентів? Чи постраждає людство, якщо Україну де факто перетворять на "малоросію"? Питання з цілком зрозумілою відповіддю. Принагідно слід лише згадати, що скорочення кількості захищених груп – справа рук дипломатів, адже з-під пера юристів проєкт Конвенції виходив із зовсім іншими формулюваннями.

Те ж саме стосується перетворення Конвенції на загадкову панянку, яка говорить одне, а має на увазі інше. Перший проєкт Договору крім перерахування самих діянь, які є геноцидом, також містив коротку "інструкцію", що саме згадані діяння включають. Наприклад, такий елемент, як заподіяння смерті членам групи або створення умов для знищення групи (стаття 2 (а, б) Конвенції в чинній редакції) містив посилання на навмисне позбавлення належного житла, одягу, продуктів харчування, медичного догляду, конфіскацію майна, мародерство, відмову в тих благах, які доступні іншим мешканцям відповідної території.

Важко не погодитися, що в розширеному вигляді стаття дозволяє безумовно віднести дії рф щодо викрадення українського зерна, перешкоджання діяльності гуманітарних коридорів, завезення несертифікованих ліків, "націоналізації" нерухомої власності українців та навмисних нападів на цивільне населення й цивільні об'єкти, до злочину геноциду.

Магічним чином після гучної справи імені Юліуса Штайнера з кінцевого варіанту Конвенції зникла й окрема стаття, яка криміналізувала пропаганду злочину геноциду. Втім, це не вбереже ольгу скабєєву, владіміра соловйова, тіну канделакі та інших від індивідуальної кримінальної відповідальності за підбурювання до геноциду, яке таки увійшло до статті 3 (с).

На жаль, немає в Договорі й повної заборони культурного геноциду. В остаточному варіанті маємо лише один з його елементів: насильницьку передачу дітей з однієї людської групи в іншу (стаття 2 (е). Укладачі Договору підтвердили, що вилучення дітей є фізично й біологічно руйнівним, а їхнє долучення до звичаїв, мови і цінностей іншої групи рівносильне знищенню групи, чиє майбутнє залежить від наступного покоління. Однак, якщо заборонити мову, звичаї та культуру теперішнього покоління, чи не є це рівносильним його більш швидкому знищенню?

Варто прочитати кремль задумав розширити лінію фронту з Україною: де виникне точка нестабільності

Загалом, Конвенцію "вбили" ще тоді, коли, попри початкові твердження не про створення нової, а про констатацію вже чинної заборони чинити геноцид, держави вирішили, що Договір не зобов'язує ті країни, які до нього не приєдналися.

Відтак, на сьогодні маємо такий  силогізм: згідно зі звичаєвим правом, заборона геноциду є обов'язковою, а згідно з договірним – лише для учасників. При цьому посилання на те, що держава – не учасник Конвенції, не врятує від притягнення до відповідальності, хоча на рівні держав таке притягнення є неможливим, оскільки без участі в Договорі доступ до Міжнародного суду ООН відсутній. Подібні "викрутаси" свідчать не про що інше, як про заполітизований характер Конвенції.

Реанімація Конвенції

Слід погодитися з Давидом Нерсесяном, який вказує, що Конвенцію укладали під обставини єдиного випадку: Голокосту.

Тому цілком логічно, що в нових умовах Договір "не працює": за 80 років змінилися не лише держави та суспільства, але й способи та техніки знищення груп людей – поодинокі випадки масової м'ясорубки ще зустрічаються, однак куди частішими є напади на національну ідентичність та культуру, депортації та створення умов, що передбачають повільну, але надійну ліквідацію.

До того ж такі діяння з легкістю можна подати під соусом захисту національної безпеки, боротьби з екстремізмом, збереження власної культури та самобутності. Міжнародна спільнота починає бити на сполох лише через фізичне знищення, але, зазвичай, воно є останнім етапом. Тож, хоча Конвенція цілих два рази (!) спрацювала в контексті покарання геноциду, чи був хоча б один випадок, коли їй вдалося його попередити?

Ні. Бо в Конвенції немає такого механізму. Ні спеціального моніторингового комітету, як у більшості основоположних договорів, ні судового або квазісудового органу, доступ до якого мали би не лише держави, але й індивіди. Наприклад, яким чином можна було попередити геноцид в Руанді, якщо за логікою Конвенції в Міжнародний Суд мала звернутися сама ж Руанда?

Справедливо підкреслити, що інші сторони Договору теж володіли таким правом, але ним не скористалися. Тож, по-перше, державам слід серйозно замислитися над укладенням факультативного протоколу щодо створення наглядового механізму за виконанням Конвенції, а також органу, який би розглядав скарги ймовірних жертв геноциду.

Злободенне Поляки яскраво зруйнували головний міф про росіян

По-друге, потребує змін та уточнень сама Конвенція. За основу можна взяти релевантну практику міжнародних судів та трибуналів. Зокрема, слід одночасно конкретизувати перелік ймовірних діянь, що становлять геноцид, та зробити його відкритим, аби не обмежити простір для захисту жертв. Варто припинити закривати очі на культурний геноцид і включити його прояви хоча б до формулювання спеціального умислу.

Врешті сама ж Конвенція передбачає, що була укладена на 10 років із автоматичним продовженням кожні п'ять років, якщо сторони не домовляться про інше (у 2023 році спливає чергова п'ятирічка). У випадку, якщо Договір не може захистити від геноциду, то навіщо він взагалі?

Важливе – у Верховній Раді зареєстрували постанову про злочини росії: дивіться відео