Дзвінок дияволу: як європейські союзники намагаються зайняти місце за столом переговорів і чому в них не виходить

27 жовтня 2026 року президент Фінляндії Александр Стубб і прем’єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стере провели телефонну розмову з російським диктатором Владіміром Путіним. Сторони обговорили дипломатичні шляхи припинення війни в Україні, а російський президент, своєю чергою, не змарнував шансу знову провести уроки альтернативної історії, про які його не просили.

Європейські лідери не вперше напряму спілкувалися із очільником Кремля: раніше були аналогічні спроби. Водночас це перший прямий контакт лідерів Фінляндії та Норвегії,  з березня 2022 року, коли Йонас Гар Стере у сам розпал повномасштабного вторгнення зателефонував Путіну з вимогою припинити війну та вивести війська з території України.

24 Канал проаналізував предмет розмови європейських лідерів з очільником Кремля й те, чому Європа після довгої паузи намагається зайняти своє місце за столом переговорів.

Альтернативна історія від лектора Путіна

Александр Стубб і Йонас Гар Стере готували цей дзвінок давно. Це не було таємницею, принаймні для українського президента Володимира Зеленського, про що він розповів сам.

Вочевидь, лідери Фінляндії та Норвегії, чиї країни є також сусідками Росії, нині справедливо переймаються через безпекові питання і дзвонили  не лише щодо України, а й для того, щоб зрозуміти плани Росії і щодо себе. Росіяни, до речі, днями підтвердили свою позицію щодо відкату НАТО до кордонів 1997 року, що прямо стосується Фінляндії – члена Альянсу з 2023-го. Втім, не варто заспокоюватись і державі-засновниці НАТО – Норвегії. Росія давно кладе око на її території (не лише на архіпелаг Шпіцберген і не лише у вигаданому світі серіалу Okkupert).

Також Стубб і Стере, схоже, планували заявити Путіну про свою суб'єктність і нагадати про право Європи на власне місце за столом переговорів. Якого наразі Європа, де, власне, і відбувається війна, позбавлена. Причин у цього декілька. Перша – Путін бачить ситуацію у форматі проксі-війн "великих держав", а Європа колись давно делегувала цей статус США в обмін на ядерну парасольку і сите життя. Нині, коли ворог знову буквально біля воріт, а гарант безпеки – це Трамп, європейці раптово усвідомили давню істину - коли ти не за столом, значить, ти в меню. А тому запанікували та почали дзвонити.

Як Путін уявляє собі стіл для дорослих / фото – Кремль

Втім, у метафори про стіл і меню є ще один варіант. Це так званий "дитячий стіл" або навіть "ігрова кімната". Вони є в багатьох ресторанах і кафе, і зроблені для того, щоб діти не заважали дорослим розмовляти про свої дорослі справи. Ось приблизно в такій кімнаті з розмальовками та лего і опинилася нині Європа. І, як виявилося, вийти з цієї кімнати не так вже й просто. Бо самопроголошені "дорослі" цього не хочуть та удають, що не сприймають вимогу “молодших” серйозно.

Схоже, саме це сталося під час телефонної розмови з Путіним. Видання Financial Times, посилаючись на три джерела, повідомило, що розмова одразу пішла не за планом Стубба і Стере. Бо замість обговорення питань миру чи хоча б перемир’я Путін майже весь час присвятив нібито лекціям "середньовічної слов'янської історії". І хоча прем'єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стере спростував інформацію Financial Times, важко повірити, що лектор Путін відмовиться від свого улюбленого "коника". Нехай він і без ноги. 

Це неправдива інформація. У нас було півтори години. Був перекладач, тому переклад був необхідний. Думаю, час розподілився досить рівномірно. Мабуть, ми витратили приблизно однакову кількість часу. Але це також сталося тому, що ми представляли повідомлення, за якими просили висловити свою думку, – Йонас Гар Стере про свій досвід спілкування з російським диктатором.

Чому Стубб та Стере беруть ініціативу та викликають "вогонь на себе"

Цікаво, що прем'єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен негативно оцінила такий дипломатичний маневр нордичних колег. Фредеріксен зазначила, що розмова не була узгоджена з європейськими колегами: "З огляду на гібридну війну, яка триває щодня, та Україну, де щодня здійснюються запеклі й агресивні атаки, я вважаю, що нам потрібно зберігати єдність Європи, а не діяти поодинці".

Ця заява прем’єрки  Данії дещо дисонує зі словами Володимира Зеленського, який підтримав Стубба та Стере, втім, доволі яскраво підсвічує проблеми комунікації в Європейській Унії.

Лідери нордичних країн вирішили взяти ініціативу у свої руки та діяти "проактивно" неспроста, а через довгу та бюрократичну тяганину ЄС із пошуком кандидатів на самі переговори. Нагадаємо, раніше на цю роль і, судячи з усього, з власної ініціативи, претендував португалець Антоніу Кошта. Влітку 2026-го його дії назвали авантюрою. Восени ж ця ініціатива отримала нове життя на переговорах в Осло, але вже за участі України.

Нагадаємо, 20 жовтня у Норвегії відбулися перемовини президента України Володимира Зеленського зі спецпредставником президента США Стівом Віткоффом. На них були присутні прем'єр Норвегії Йонас Гар Стере та президент Фінляндії Александр Стубб.

Фото – Офіс Александра Стубба

Така дипломатична конфігурація була досить незвичною, адже раніше переговорний процес з боку європейців очолювали лідери так званої "європейської трійки": Великої Британії, Німеччини та Франції. До дискусій часто залучали й Італію, зокрема за потреби проведення "виховної роботи" з Дональдом Трампом. І Польщу. Щоб не образилась (це так званий формат E5).

З огляду на внутрішньополітичні проблеми, а саме – посилення протестів, проблеми з економікою та загалом зростання впливу праворадикальних сил, як Фрідріху Мерцу, так і Еммануелю Макрону зараз, відверто кажучи, не до українських переговорів. На кону політичне виживання власних партій та, загалом, звичного способу життя.

У вересні ультраправа партія "Альтернатива для Німеччини" здобула перемоги на виборах до регіональних парламентів у східних землях Саксонія-Ангальт і Мекленбург-Передня Померанія. Такі результати стали серйозним ударом по блоку ХДС/ХСС і активізували розмови про можливий майбутній прихід до влади праворадикальних сил.

Протести у Франції фактично "добили" й так невелику підтримку центристських сил. Ба більше, кадри "немічності" та “слабкості” французьких правоохоронців перед протестувальниками завірусилися у соціальних мережах і теж стали болючим ударом як по рейтингу, так і по авторитету Макрона. Права опозиція, зокрема Марін Ле Пен, поспішила використати всю ситуацію на власну користь. На тлі явного хаосу у столиці, її виступ виглядав досить переконливим для пересічного громадянина республіки.

Відсутність єдності ЄС

З моменту повернення до влади Дональда Трампа у 2025 році стало зрозуміло, що прямі переговори з Путіним неминучі. Трамп почав напряму комунікувати з Кремлем і обговорювати питання європейської безпеки "за спиною ЄС". У ЄС, на жаль, зрозуміли це лише цього року, коли почали активно думати над тим, хто може представити блок на перемовинах.

В європейських столицях зрозуміли, що "вони не за столом, а в меню", коли представники Трампа обговорювали з РФ відновлення бізнес-співпраці та низку економічних угод із Кремлем. Європа зрозуміла, що пасе задніх, умови миру їй можуть нав’язати, а її доля вирішиться у московському ресторані на вечері Віткоффа та Дмитрієва.

Місце для "гуманістів" / фото – Кремль

Британське видання The Telegraph писало про п'ятьох кандидатів, які розглядалися на роль перемовників з Путіним. Прем'єрка Італії Джорджа Мелоні, президент Фінляндії Александр Стубб, президент Чехії Петр Павел, а також прем'єрка Данії Метте Фредеріксен і прем'єр Норвегії Йонас Гар Стере.

Politico писало про те, що у ЄС не могли досить довго визначитися із кандидатами, адже для Путіна ЄС, нібито, не авторитет. Вже згаданий вище очільник Європейської Ради Антоніу Кошта, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн і голова європейської дипломатії Кая Каллас теж могли зайнятися переговорами із РФ, але у Брюсселі так і не дійшли до консенсусу щодо кандидата (а у Путіна взагалі натякали на Шредера), так само як і не змогли визначитися з тим, якою є позиція блоку щодо умов миру в Україні.

Як кажуть, скільки членів ЄС (27 країн), стільки й думок. Але поки європейці думали й гадали, американці діяли і відновили формат тристоронніх переговорів.

ОАЕ без ЄС

Очікується, що вже в листопаді 2026-го Україна, РФ і США відновлять тристоронні переговори під час зустрічі в Абу-Дабі. Разом з тим, за столом переговорів дуже хочуть опинитися європейські представники.

Фото – Офіс Александра Стубба

Президент України Володимир Зеленський прямо заявив, що європейці мають бути долучені до переговорного процесу:

Насамперед це буде тристороння зустріч технічних груп: Сполучені Штати, Росія і Україна. Але ви знаєте, що ми від самого початку працювали над тим, як залучити Європу. Ми сподіваємося, що так чи інакше ми знайдемо шлях, як залучити Європу. Зрештою, ми говоримо про гарантії безпеки для України. Я не бачу цього без Європи.

Володимир Зеленський зазначив, що Київ використовує будь-яку можливість для просування переговорного процесу, навіть якщо доводиться вести дискусії без Європи:

Звісно, я думаю, що важливо, щоб Європа була там. Але якщо американці будуть говорити ні, у нас цього разу буде тільки тристороння зустріч, то ми не будемо руйнувати цю можливість зустрітись. Тому що нам треба рухати цей процес до миру в будь-яких форматах.

Президент України додав, що необхідно більше чіткості щодо того, хто представлятиме Європу на переговорах про завершення війни. Отже, Зеленський вкотре натякнув, що європейці самі поки мають визначитися зі своїми представниками.

От тільки, схоже, Україна наразі єдина, хто бажає участі Європи в переговорах в ОАЕ.

Помічник правителя Росії Юрій Ушаков заявив, що було досягнуто домовленості, що тристоронні переговори представників Росії, України та США відбудуться без участі європейців.

Вони можуть туди потрапити, якщо куплять квитки, але ніхто не збирається запрошувати їх за стіл переговорів, – максимально зухвало заявив путініст.

Отже, розмова очільників Фінляндії та Норвегії із Владіміром Путіним свідчить про декілька речей. По-перше, у багатьох європейських лідерів уривається терпець щодо того, як довго у Брюсселі вибирають своїх перемовників. По-друге, Стубб та Стере вирішили взяти справу у свої руки, адже час грає явно не на користь їм. Переговори по Україні зайшли у нову фазу, а Європи, як не було за столом переговорів, так і досі немає.

Відсутність єдності всередині ЄС щодо переговорної позиції чи свого альтернативного плану, довгий пошук "ідеального кандидата", внутрішньополітичні проблеми та громадські заворушення: всі ці фактори явно "пригальмували" дипломатичну участь Брюсселя у переговорах і не додали американцям аргументів того, чому ЄС таки повинен мати своє слово. Що швидше у Брюсселі визначаться із переговорними позиціями та кандидатами, то більше шансів буде у них на пряму участь у переговорних процесах щодо України та загалом європейської безпеки.