Марін Ле Пен уже понад десять років переконує Францію, що вона більше не та, якою була раніше. Спочатку їй довелося дистанціюватися від власного батька та токсичної спадщини "Національного фронту", потім – пом'якшити радикальну риторику, а тепер ще й відмовлятися від колишньої дружби з Володимиром Путіним.

Кожна така трансформація наближала її до головної мети – Єлисейського палацу. Вже наступного року вона може стати першою в історії країни жінкою-президенткою. А також – першою на цій посаді, хто матимеме обвинувальний вирок за корупційний злочин.

24 Канал розібрав біографію Марін Ле Пен та скандали навколо її фігури, щоб краще зрозуміти, як та з яким результатом мінялась партія "Національне об'єднання", які в Ле Пен шанси на перемогу на виборах президента Франції навесні 2027-го року та чи насправді відмовилися французькі ультраправі від своїх давніх зв'язків з Кремлем.

Змалечку Маріон Анн Перрін Ле Пен або просто Марін Ле Пен фактично опинилася в серці французької політики, причому одразу в її найбільш скандальній та конфліктній частині. Її батько – Жан-Марі Ле Пен – 1972 року заснував ультраправу партію "Національний фронт" (тоді доньці було лише 3) і десятиліттями будував кар'єру на жорсткій антимігрантській риториці, регулярно потрапляючи у скандали через расистські й антисемітські висловлювання та не менш зухвалі вчинки.

Жан-Марі Ле Пен з родиною (1973), Марін – крайня зліва в комбінезоні / фото – Roger-Viollet / TopFoto

Коли Марін було вісім років, біля квартири родини Ле Пен вибухнула бомба. Вибух 5 кілограмів динаміту пошкодив будинок, але ніхто з родини не постраждав. Та молода Марін при цьому вирішила не тікати від батьківської справи, а стати її важливою частиною.

Вже у 18 років вона вступила до "Національного фронту", далі здобула юридичну освіту, кілька років працювала адвокаткою, а 1998-го остаточно перебралася до партійного апарату, де отримала свій перший мандат від виборців. Молода політикиня стала регіональною радницею в Нор-Па-де-Кале.


Марін Ле Пен та Жан-Марі Ле Пен під час пубілчного виступу "Народного Фронту" / Фото – Wikimedia

Та справжня кар'єра Ле Пен, якою ми її знаємо, почалася аж 2011-го року, коли вона замінила батька на посаді керівника партії.

Разом із нею почалася і так звана "дедемонізація" Національного фронту (Ле Пен-старший у Франції мав неформальний титул "Диявол Республіки" і навіть пишався ним, ця токсичність поширилювалася й на його прибічників). Справа в тому, що на початку 2010-х настільки відкрита расистська риторика вже не сприймалася виборцями як щось адекватне. Зрештою, Ле Пен вирішила, що варто зберегти популярні серед його виборців теми – боротьбу з міграцією та критику ЄС, – але поступово позбутися образу партії маргіналів, за яку пристойній людині було б соромно голосувати.

Та в такій внутрішній реформації найбільше складнощів привніс сам Жан-Марі Ле Пен. Батько Марін взагалі не прагнув гратися в "респектабельність" та продовжував гнути свою лінію. Закінчилося все тим, що у 2015 році сама ж Марін домоглася виключення батька з його власної партії. А ще за кілька років вона вирішила змінити і назву партії. Таким чином расистський "Національний фронт" перетворився на більш нейтральне та патріотичне "Національне об'єднання". Самому Жану-Марі це, звісно ж, не сподобалося, і всю цю ситуацію він згодом оголосить зрадою.

Та як би там не свербіла образа в засновника партії, план Марін Ле Пен все ж спрацював. На своїх перших президентських виборах 2012-го року вона отримала 17,9% голосів і посіла третє місце. Через п'ять років – уже 21,3% і вперше вийшла до другого туру. Щоправда, саме кампанія 2017-го року стала для неї болючим нагадуванням, що популярність ще не означає готовність країни віддати їй владу. У другому турі Еммануель Макрон розгромив Ле Пен з результатом 66,1% проти 33,9%, майстерно зігравши на необіхдності єднання всіх французів перед "коричневою чумою". Ле Пен не допомогла навіть дієта – під час кампанії вона схудла на 12 кілограмів, але все одно не зуміла переконати французів.


Дебати між Емануелем Макроном та Марін Ле Пен / Скріншот

Особливо невдалими для неї стали фінальні теледебати, де Ле Пен намагалася агресивно атакувати Макрона, але натомість отримала звинувачення у слабкому розумінні економіки та неготовності керувати державою. Ті дебати стали вироком.

Після поразки вона продовжила роботу над власним образом – почало звучати менше революційних обіцянок, більше обговорень навколо соціальної політики. Фактично, Ле Пен спробувала перетворитися зі стандартного протестного кандидата на потенційного лідера держави.

І ця стратегія також виявилася доволі результативною. Вже на виборах 2022 року Ле Пен знову протистояла Макрону і знову програла. Однак результат цієї поразки виявився доволі багатообіцяючим. Марін Ле Пен отримала вже 41,45% голосів, що стало найкращим результатом у її кар'єрі, і навіть більше – найкращим від моменту заснування партії її батьком (особистий рекорд Жан-Марі Ле Пена – 17,79% у другому турі на виборах-2002).

Станом на зараз президентські амбіції Марін Ле Пен складаються з одних поразок. Але кожна наступна поразка стає меншою за попередню. Ле Пен поступово зробила те, що ще за часів її батька здавалося майже неможливим. Їй вдалося перетворити французьких ультраправих із політичних маргіналів та пугала для решти населення на справжню політичну силу, яка має всі шанси на перемогу.

Звісно, тут не лише її заслуга, але необхідно визнати, що Ле Пен-молодша зуміла успішно каналізувати протестні настрої суспільства і в цьому давно перевершила свого батька.

Якщо з токсичною спадщиною батька Марін Ле Пен почала боротися одразу після приходу до керівництва партії, то позбуватися іншого незручного зв'язку їй коштувало навіть більших зусиль. Йдеться про Росію та особисто Володимира Путіна, до якого французька політикиня тривалий час не відчувала жодної відрази, і навіть навпаки.

Причому питання було не стільки в самому Путіні, скільки у тому, що з себе уявляла Росія початку 2010-х. Зі сторони вона здавалася доволі сильною національною державою, яка виступає за консервативні цінності, протистоїть американському домінуванню та критикує Євросоюз. Власне, все це доволі органічно вписувалося у світогляд тодішньої Ле Пен.

Сама політикиня ще 2011-го року визнавала, що певною мірою захоплюється російським президентом, а після анексії Криму взагалі відкрито підтримувала російську позицію та виступала проти санкцій Москви.

Згодом до ідеологічної близькості додалися й цілком матеріальні зв'язки. У 2014 році "Національний фронт" отримав кредит для ведення політичної кампанії на 9,4 мільйона євро від First Czech Russian Bank, головний офіс якого знаходився у Москві. Сама Ле Пен пояснювала це тим, що французькі банки просто не хотіли фінансувати її партію, тому гроші довелося шукати за кордоном.

Якихось прямих доказів того, що кредит був прямою платою Кремля за політичні послуги, так і не з'явилося (але з огляду на репутацію Росію це навряд обов'язковго). Тож нічого дивного, що 2023-го року парламентська комісія з розслідування іноземного втручання як загально визаний факт назвала партію Ле Пен "ефективним провідником російського впливу у Франції".


Марін Ле Пен на зустрічі з Володмиром Путіним, 2017 рік / Фото – Кремль

Апогеєм цієї дружби стала президентська кампанія 2017 року. За місяць до виборів Ле Пен приїхала до Москви та особисто зустрілася з Путіним у Кремлі. Тоді російський диктатор її активно розхвалював за прагнення дружити з Росією. Сама ж Ле Пен після зустрічі говорила, що буде здатна скасувати санкції проти Росії у разі своєї перемоги. На той момент фотографія поруч із Путіним мала демонструвати, що французька радикалка вже спроможна говорити на рівних зі світовими лідерами.

Проблема в тому, що за наступні п'ять років цінність такої фотографії кардинально змінилася. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну старі зв'язки Ле Пен перетворилися з політичного активу на заряджену зброю для її політичних опонентів, адже суспільна думка у Франції на боці України.

Під час дебатів 2022 року Макрон прямо нагадав їй про російський кредит та заявив, що, коли Ле Пен говорить із Москвою, вона говорить не з іноземним лідером, а "зі своїм банкіром". Якби у Франції були б краще знайомі з політичною культурою України, то точно б назвали Марін Ле Пен "московською зозулею", втім, цю метафору так і не використали.

Сама ж Марін Ле Пен, намагаючись позбутися токсичного спадку, вже навіть почала відкрито засуджувати російське вторгнення та, хоч і в обмеженій формі, таки висловлювала підтримку українцям. Втім, разом із цим вона виступала проти ембарго на російські нафту й газ.

Та вже після виборів таке дистанціювання від Кремля тільки прискорилося. У 2023-му році "Національне об'єднання" достроково погасило залишок російського кредиту – понад шість мільйонів євро, хоча виплачувати його можна було аж до 2028-го. У партії навіть не приховували, що борг перетворився на зручний політичний аргумент для опонентів. Щоправда, схоже, щоб злізти з московського гачка, довелося початити "мутити" інші "схеми", але про ці далі.

Нині, тобто на фактичному старті президентської кампанії 2027 року риторика Марін Ле Пен у бік Росії тільки загострюється. Сама Ле Пен та чинний голова "Національного об'єднання" Жордан Барделла вже публічно звинуватили Росію у спробах залякування Європи, втручанні у внутрішні справи та дестабілізації Франції. Кремль навіть був змушений окремо відповідати своїм колишнім прихильникам.


Жордан Барделла та Марін Ле Пен / Фото – AP

Втім, якогось остаточного розвороту в головах Ле Пен та французьких ультраправих не відбулося. Вони досі стурбовані масштабами допомоги Україні, а всередині самої партії лишаються безліч симпатиків Кремля.

Тож навряд чи йдеться про раптове прозріння за італійською схемою (мовиться про чинні прем'єрку Італії Джорджу Мелоні, яку вважали проросійською, але яка після перемоги на виборах показала себе як передусім євроцентричний політик).

Швидше за все, Марін Ле Пен знову робить те, що вже одного разу допомогло їй із партією батька. Вона просто відмовляється від найбільш токсичної частини власного минулого. Раніше близькість до Путіна допомагала їй виглядати противником старого європейського порядку. Тепер ця дружба тільки заважає їй виглядати майбутньою президенткою Франції. Адже її виборці, як би вони не любили мігрантів, навряд чи готові проголосувати за кандидатку, чий ключовий політичний союзник постійно погрожує знищити їхню власну країну.

У підсумку до четвертої президентської кампанії Марін Ле Пен підходить у доволі цікавому становищі. З одного боку, вона ще ніколи не була настільки близькою до Єлисейського палацу. З іншого – донедавна існувала цілком реальна можливість, що до виборів її взагалі не допустять.

Причиною стала судова справа про фейкових помічників депутатів Європарламенту. Слідство встановило, що гроші Європарламенту, призначені для оплати парламентських асистентів, фактично використовувалися для фінансування людей, які працювали на партію Ле Пен. У березні 2025 року суд визнав її винною у розтраті державних коштів і, серед іншого, заборонив їй обіймати виборні посади протягом п'яти років. Причому ця частина вироку мала виконуватися негайно, що фактично вибивало Ле Пен із президентської кампанії 2027 року.


Марін Ле Пен в суді / Фото – AFP

Однак уже у липні 2026 року апеляційний суд залишив обвинувальний вирок у силі, проте значно пом'якшив покарання. Ле Пен отримала три роки ув'язнення, з яких два умовно, 100 тисяч євро штрафу та 45 місяців заборони балотуватися, з яких лише 15 мали реально виконуватися. Оскільки цей термін уже минув після першого вироку, юридичних перепон до президентських виборів для неї більше немає. Щоправда, залишається ще рік домашнього ув'язнення з електронним браслетом, але це рішення Ле Пен так само оскаржує в суді.

Найцікавіше, що сам вирок поки не став для Ле Пен катастрофою. Згідно з останніми опитуваннями, вона отримує до 35% голосів у першому турі, що приблизно вдвічі більше за її головного конкурента Жана-Люка Меланшона і ще значно більше за всіх інших потенційних кандидатів.

Допомагають їй і проблеми в стані конкурентів. Після двох президентських термінів Еммануель Макрон більше не зможе балотуватися, а його політичні "спадкоємці" поки що не змогли домовитися між собою. Власне, через це у Франції вже серйозно обговорюють навіть можливість другого туру між Ле Пен і Меланшоном.

Та навіть перемога у першому турі ще не робить Марін Ле Пен президенткою Франції. Саме у другому турі її спроби ламалися вже десятиліттями. У 2002-му році французи масово об'єдналися проти її батька – Жан-Марі Ле Пена, у 2017-му те саме сталося з його донькою.

Марін Ле Пен відчайдушно хоче подобатись французам / джерело – franceinfo

Тому головне питання для Франції 2027 року полягає вже не в тому, чи здатна Марін Ле Пен вийти до другого туру. Це якраз найменша з її проблем. Питання в тому, чи залишилося у французькій політиці достатньо людей, готових знову об'єднати сили лише заради того, щоб її зупинити.

За п'ятнадцять років Ле Пен позбулася токсичної спадщини батька, змінила бренд партії, пом'якшила риторику і тепер намагається відмитися ще й від старої дружби з Кремлем. Навіть кримінальний вирок поки що не зупинив зростання її популярності.

Отже, ключова інтрига полягає в тому, чи після всіх цих років "Національне об'єднання" пройшла справжню політичну трансформацію, або ж це лише черговий "ребрендинг", щоб краще продати себе виборцям. Якщо Марін Ле Пен дійсно переможе на виборах 2027-го року, ми зможмо побачити, чи французькі ультраправі змінилися у своїй суті, а не лише в бажанні фотографуватися з Володимиром Путіним.