Недосяжна мрія Дональда Трампа: хто отримає Нобелівську премію миру в 2026-му

У п'ятницю, 9 жовтня, в Осло назвуть нового лауреата Нобелівської премії миру – мабуть, найбільш політизованої та водночас найбільш суперечливої з усіх нагород, заповітих Альфредом Нобелем. 

Дональд Трамп її точно не отримає, але хоче того, мабуть, найбільше серед усіх мешканців Землі. Американський президент взагалі не приховує, що вважає себе цілком гідним цієї нагороди, регулярно нагадуючи всьому світу про власні миротворчі досягнення. Але Нобелівська премія миру не тотожна премії миру FIFA.

24 Канал розібрався, кого наразі розглядають серед фаворитів цьогорічної Нобелівської премії миру, як серед сотень кандидатів обирають одного переможця, і чому президент США, попри всі власні зусилля, може знову залишитися ні з чим.

Номінантів багато – лауреат один: як визначають переможця Нобелівської премії миру

За кілька місяців до оголошення переможця Нобелівської премії миру у світових медіа традиційно починається своєрідний хіт-парад номінантів. Того чи іншого політика висунув член парламенту, громадського діяча – професор університету, а десь черговий уряд урочисто повідомляє, що запропонував кандидатуру іноземного лідера. 

У випадку Дональда Трампа подібні повідомлення взагалі стали окремим жанром прояву політичної лояльності. Проблема лише в тому, що сама по собі номінація на Нобелівську премію миру означає значно менше, ніж може здатися з гучних заголовків.

Право висувати кандидатів має доволі широке коло людей: чинні парламентарі, міністри та глави держав, члени деяких міжнародних судів, професори низки гуманітарних і суспільних дисциплін, керівники інститутів дослідження миру та зовнішньої політики, попередні лауреати премії та самі члени Норвезького Нобелівського комітету. Нагадаємо, чотири інші "профільні" Нобелівські комітети працюють в Стокгольмі.

Члени Норвезького нобелівського комітету / Фото з офіційного сайту премії 

Сам Нобелівський інститут навіть окремо наголошує, що потрапляння до початкового списку не є ані схваленням кандидатури, ані особливою відзнакою з боку комітету. До завершення прийому заявок (опівночі 31 січня 2026 року) усіх кандидатів перевіряють передусім на відповідність формальним вимогам конкурсу.

Цього року таких назбиралося аж 287 кандидатів, з яких 208 людей та 79 організацій. Хто саме ці люди, офіційно ми не знаємо і найближчим часом не дізнаємося, адже імена номінантів залишаються засекреченими протягом 50 років. Тому, коли у медіа з'являється черговий "кандидат на Нобеля", джерелом інформації зазвичай є людина, яка сама його номінувала, або звичайні прогнози експертів чи інформація ЗМІ.

Сам же Нобелівський комітет такі повідомлення принципово не підтверджує. Тому умовним Камбоджі чи Пакистану, які висували Трампа на отримання нагороди-2026, в реальності робити це навіть і не обов'язково, бо все одно ніхто не дізнається, так це чи ні.

Справжній відбір починається вже потім, коли п'ятеро членів Норвезького Нобелівського комітету, призначених парламентом Норвегії, формують короткий список найперспективніших кандидатів. Далі їхні заслуги аналізують незалежні експерти, а сам комітет протягом кількох місяців проводить засідання, поступово скорочуючи список номінантів. До літа у ньому зазвичай залишається всього кілька кандидатів, а остаточне рішення ухвалюють консенсусом або простою більшістю голосів.

Причому й саме поняття "миру" за понад століття стало значно ширшим за буквальне припинення війни. У своєму заповіті Альфред Нобель говорив про братерство між народами, скорочення армій і проведення мирних конгресів. Згодом комітет поширив цю логіку на гуманітарну діяльність, захист прав людини, демократії, міжнародне співробітництво та боротьбу за роззброєння.

Саме тому наявність у політика кількох успішних переговорів щодо припинення вогню ще не робить його автоматичним фаворитом. Нобелівський комітет обирає не лише того, хто зробив щось заради миру, але й те, яке саме розуміння миру він хоче підтримати цього року, і у 2026-му вибір у нього особливо цікавий.

Українська організація серед номінантів: хто ще може стати переможцем цього року

Через повну секретність процедури скласти повноцінний рейтинг фаворитів Нобелівської премії миру майже неможливо. Однак щороку цим займаються експерти, букмекери та профільні аналітичні центри.

Одним із найпомітніших орієнтирів традиційно стає список Інституту дослідження миру в Осло (PRIO), який не має жодного стосунку до Нобелівського комітету, але намагається спрогнозувати, які теми можуть зацікавити його членів.

І цього року одна з таких тем напряму пов'язана з Україною. PRIO поставив на перше місце у своєму списку українського правозахисника Миколу Кулебу разом із міжнародною організацією Save the Children. Кулеба очолює Save Ukraine, яка займається поверненням викрадених Росією українських дітей та допомогою постраждалим від війни сім'ям. 

Микола Кулеба під час публічного виступу / Фото – Bring Kids Back UA

Таке нагородження мало б підкреслити захист дітей як окремий напрямок боротьби за мир – не настільки гучний та помітний, як переговори лідерів, але часто значно ближчий до людей, які безпосередньо переживають війну.

Інший можливий варіант – Emergency Response Rooms у Судані. Це мережа місцевих волонтерських груп, які в умовах громадянської війни організовують евакуацію, медичну допомогу, годують населення та підтримують роботу критичної інфраструктури. Фактично йдеться про тисячі звичайних людей, які взяли на себе окремі функції гуманітарних організацій там, де міжнародна система допомоги просто не справляється.

Водночас на тлі рекордної кількості загиблих журналістів серед можливих кандидатів також називають організацію Комітет із захисту журналістів, яка відстежує порушення, погрози та напади на представників медіа. Організацію навіть називають "Червоним Хрестом для журналістів".

Президентка міжнародного кримінального суду Томоко Акане потрапила під санкції США у 2026 році / Фото – МКС

Та, мабуть, найбільш політизованою стала б спільна нагорода Міжнародному суду ООН і Міжнародному кримінальному суду. Такий вибір можна було б трактувати вже не просто як відзначення конкретних заслуг, а як демонстративну підтримку цих організацій та міжнародного права у той момент, коли великі держави все частіше чинять тиск на їхніх представників із політичних мотивів.

Reuters окремо називає серед потенційних лауреатів Папу Лева XIV, який виступає за дипломатичне вирішення конфліктів, а також спецдоповідачку ООН щодо палестинських територій Франческу Альбанезе. 

Та безліч експертів припускають, що Нобелівський комітет цього року може свідомо віддати перевагу саме міжнародній інституції, гуманітарній організації або захисникам прав людини – тобто нагадати, що мир не обмежується домовленістю між двома політиками за столом переговорів.

І якраз тут і виникає проблема для Дональда Трампа. Бо американський президент пропонує Нобелівському комітету зовсім іншу концепцію. Він не пропонує довго будувати інституції, а посадити ворогуючі сторони за стіл, натиснути на них усіма доступними засобами й отримати "мирну" угоду.

Питання лише в тому, чи вважають такий підхід достатньою підставою для Нобелівської премії миру. Особливо, якщо у Трампа нічого не виходить – він не може завершити війну в Україні, з якою обіцяв покінчити за 24 години. Не знає Трамп також, що робити з Іраном. І так далі.

"Миротворець", який веде війну: чому Дональд Трамп може знову залишитися без нагороди

Якщо довго і достатньо голосно повторювати, що заслуговуєш на Нобелівську премію миру, одного дня може виникнути враження, що нагорода справді десь загубилася дорогою до Білого дому. Дональд Трамп уже роками нагадує про власні миротворчі заслуги, перераховує війни, які нібито завершив (включно з вигаданими), і не надто приховує роздратування через те, що Нобелівський комітет досі не оцінив його старань належним чином.

У бажанні отримати нагороду доходить до маразму – Трамп тис на уряд королівства, а коли отримав справедливу відмову – образився і влаштував показовий демарш на церемонії прощання з померлим королем, коли на похорон від імені США прибув другорядний чиновник.

Але якщо відкласти вбік традиційний для американського президента самопіар, його претензії не можна назвати абсолютно безпідставними. За час другого президентського терміну Білий дім на чолі з Трампом справді неодноразово виступав посередником у міжнародних конфліктах, а Трамп отримав публічну підтримку своєї кандидатури вже від кількох іноземних лідерів.

Війна в Секторі Газа / Фото – Getty Images

Найпомітнішим досягненням стала його угода щодо Гази. У жовтні 2025 року за американського посередництва вдалося досягти припинення вогню, звільнення останніх ізраїльських заручників в обмін на палестинських полонених та збільшити обсяги гуманітарної допомоги. 

Кандидатуру Трампа на Нобеля (крім Білого Дому) публічно підтримували й лідери Ізраїлю, Камбоджі та Пакистану. Тобто бажання американського президента отримати нагороду ґрунтується не лише на його особистому переконанні у власній винятковості.

Проблема лише в тому, що за межами переможних заяв Дональда Трампа ситуація в Газі виглядає значно менш переконливою. Через рік після угоди її ключові положення досі не виконані: 

• ХАМАС не роззброєний;
• Ізраїльські війська контролюють значну частину анклаву;
• Бойові дії повністю не припинилися, а гуманітарну кризу не вирішено;
• Масштабна відбудова, яку так рекламував сам Трамп – ще навіть не почалася.

Тобто президенту США дійсно вдалося зупинити гарячу фазу війни, але перетворити перемир'я на стійкий мир досі не вийшло.

Та найбільшим слоном в кімнаті лишається Іран. Президент, який претендує на головну миротворчу нагороду світу, паралельно вже восьмий місяць веде війну проти іншої держави. США разом з Ізраїлем розпочали кампанію проти Тегерана ще у лютому, а переговори про завершення бойових дій досі не дали результату. Саме війна з Іраном, за оцінкою експертів, практично перекреслює шанси Трампа отримати премію цього року. А ще ж є фактична окупація Венесуели, такі самі плани щодо Куби та погрози на адресу Гренландії.

Сюди ж додається і конфлікт Трампа з міжнародними інституціями, які сам Нобелівський комітет традиційно розглядає як один із фундаментів миру. 

Американський президент закликав інші країни залишити Міжнародний кримінальний суд, а Держдеп навіть запровадив санкції проти представників організації. І найцікавіше, що саме Міжнародний кримінальний суд цього року називають серед можливих конкурентів Трампа у боротьбі за нагороду.

Виходить доволі парадоксальна ситуація, адже Трамп, безумовно, може записати собі в актив окремі миротворчі досягнення, але водночас його власна зовнішня політика суперечить значній частині того, за що Нобелівську премію миру вручали протягом останніх десятиліть.

Дональд Трамп отримує чужу премію миру / Фото – Білий Дім

А золота нобелівська медаль у нього, до речі, вже є. Торішня лауреатка Марія Коріна Мачадо після отримання премії передала свою медаль Трампу, намагаючись заручитися його підтримкою у боротьбі проти венесуельського режиму. 

Щоправда, сам Нобелівський інститут окремо наголошував, що передати медаль звісно можна, а от статус лауреата – ні. Тому якщо 9 жовтня ім'я Трампа знову не прозвучить з трибуни в Осло, президенту США доведеться і надалі задовольнятися чужою нагородою. Або премією миру від FIFA.