Американський ветеран війни в Україні Метью Семпсон: Путін повторює шлях Гітлера і це може бути добре для України

Американський розвідник-морпіх Метью Семпсон (Matthew Sampson), який з 2022 року долучився добровольцем до Сил оборони України, став гостем 24 Каналу та дав велике інтерв'ю журналістці Софії Назаренко.

У ньому ветеран розповів про своє бачення ситуації на фронті,  нову хвилю російської мобілізації, оцінив ефект від ударів українських дронів по глибині РФ, можливості Patriot і перспективи виробництва балістики в Україні.

Також пан Семпсон заявив, що вважає ймовірним сценарій повного краху Російської Федерації та її неможливості відновитися впродовж наступних 10 – 20 років.

Текстову версію цієї надзвичайно цікавої розмови – читайте на 24 Каналі.

Українські дрони та зміна характеру війни

Українські дрони сьогодні активніші, ніж раніше. Щодня з'являються новини про удари по російських нафтопереробних заводах, складах, логістичних об’єктах, а тепер уже й по зонах на кшталт Wildberries. Українські дрони долітають на 1 500 – 1 600 кілометрів. Чи може ця стратегія реально допомогти Україні виграти війну та подолати Росію?

Загалом я в це вірю. Мені здається, що це показує паралель із тим, що відбувалося під час Холодної війни, коли радянські війська вдерлися в Афганістан.

Коли це все більше й більше зачіпало людей удома, дедалі більше членів родин почали ставити уряду запитання, навіщо ми це робимо, чому так багато наших людей гине в іншій країні, давайте це зупинимо. Саме це було однією з причин, чому Росія виводила всіх з Афганістану.

І я думаю, що зараз ми бачимо дуже схожу ситуацію. Удари дронів усе глибше вражають Росію, цивільних людей, які просто намагаються жити нормальним життям. Деякі з них, можливо, взагалі не знають, що там іде війна, тому що ми знаємо: Росія дуже жорстко контролює інформацію всередині країни. І коли це все більше впливає на них, ми знаємо, що ці голоси стають дедалі гучнішими й доходять до російського уряду. Це створює проблеми для російської сторони, а для нас це дуже вигідно.

Російсько-українська війна показала світові, що сучасна війна – це не лише танки й не лише захоплення певної землі. Зараз, чесно кажучи, обом сторонам дедалі важче як відбивати території українцям, так і захоплювати їх росіянам.

Ми знаємо, що Путін уже 15 разів переносив свій дедлайн щодо захоплення Донбасу. Тепер це до кінця року, і вже очевидно, що вони не візьмуть Донбас до кінця цього року. Чесно кажучи, навіть складно уявити, чи зможуть вони це зробити наступного року.

Ситуація на фронті зараз дуже складна для розуміння. Видно, що на полі бою виникла певна безвихідна ситуація. Що відбувається на передовій?

Якщо говорити про конкретику фронту, то я сам збираюся туди їхати вже протягом наступних кількох днів, можливо, наступного тижня.

Я поїду на фронт, найімовірніше, в район Запоріжжя, і зможу сам відповісти для себе на частину цих запитань, а потім поділитися цим. Сподіваюся, ми зможемо знову зустрітися, коли я повернуся. Я цього дуже чекаю.

Я роками будував добрі стосунки з деякими командирами на лінії фронту, ще з того часу, коли вони були на нижчих посадах.

Ми воювали пліч-о-пліч у 2022 – 2023 роках на передовій. І вони дуже добре довіряють мені, даючи багато доброї й точної інформації – як позитивної, так і негативної – про реальність того, що відбувається на фронті. Тому я дуже радий отримати цю інформацію.

Фото – фейсбук Matthew Sampson

Що стосується решти, то щоразу, коли Путін переносить власні обіцянки щодо нібито досягнутих цілей, це показує, наскільки жива пропаганда в Росії і як уряд, включно з Путіним, видно, починає вірити у власну брехню.

Ми бачили це у 1940-х роках: Гітлер настільки повірив у свою брехню, що не хотів жити в тій самій реальності, в якій жили всі інші, і не міг прийняти те, що насправді відбувається.

І, чесно кажучи, це величезна перевага для нашої сторони, тому що це означає: старше керівництво буде робити багато дурних речей, які стануть дуже вигідними для нас. Наша сторона показала вищий рівень адаптивності на полі бою. І коли поле бою змінюється, я пам'ятаю, що говорив про це ще у 2023 і 2024 роках: українська сторона значно краще пристосовується до змін, ніж російська. І це для нас дуже важливо.

Велике інтерв'ю Метью Семпсона 24 Каналу – дивіться відео:

Мобілізація в Росії та її наслідки

З Москви також надходять тривожні сигнали. Українські експерти побоюються, що Росія може оголосити велику мобілізацію після осінніх виборів. Якщо це станеться, вони можуть отримати ініціативу у війні й навіть прорватися на критичних ділянках фронту. Як ви вважаєте, що означатиме така мобілізація для України й чи піде Росія на цей крок?

Ймовірність того, що Росія щось подібне зробить, висока. Я пам'ятаю, як останнього разу був на передовій на початку цього року і запитував командирів та бійців про це саме питання. Перша відповідь була: "О, добре. У нас буде більше цілей". Тобто на фронті це сприймають як додаткові цілі. І це позитив для української сторони, бо нам просто буде більше кого уражати.

З російської перспективи, як ми щойно говорили, це означає, що ще більше сімей у Російській Федерації відчують цю війну. Ще більше родин отримають інформацію про те, що їхній чоловік, брат, син чи хтось інший пішов на фронт і не повернувся додому. І це стає ще одним голосом за те, щоб повернути всіх наших людей додому з російського боку.

І знову ж таки, це наближає нас до, як я вважаю, російського колапсу, дуже схожого на те, що ми бачили у 1991 році з розпадом Радянського Союзу. Величезною частиною того розпаду було рішення вдертися в Афганістан і витратити там так багато часу, особового складу та техніки, це завдало шкоди радянській економіці й суттєво прискорило колапс. І, знаєте, учора (розмова відбулась 25 серпня 2026 року, – 24 Канал) ми якраз відзначали 35 років Незалежності України – частково це теж було святкування того самого розпаду. Тож, на мою думку, зараз ми повторюємо цей сценарій. І це величезні вигоди для України та західних партнерів.

Але чи, на вашу думку, навіть із мобілізацією Росія реально використає цю силу для захоплення нових територій, чи ситуація на фронті не зміниться?

Я не передбачаю, що ситуація на фронті дуже сильно зміниться. Коли я був в Україні на початку цього року, я відвідував виробництво Skyfall. Вони роблять повітряні дрони, і я був дуже вражений тим, який обсяг вони здатні виробляти щодня – 24 години на добу.

Ми знаємо, що російська сторона теж виробляє багато дронів. Однак наша сторона довела, що використовує їх краще. І особливо з усіма іншими західними партнерствами, які ми маємо, а також можливістю ділитися технологіями із західним світом, зі Сполученими Штатами та європейськими країнами, – навіть якщо на фронті з російського боку зросте кількість особового складу, я вважаю, що українська сторона дуже добре це нівелює завдяки технологіям і тому бойовому потенціалу, який Україна зараз має.

Чи може Росія відкрити новий фронт? За даними наших розвідслужб, є великий ризик, що Путін знову піде на Київ і спробує захопити шматок території в Київській області. Водночас президент говорить про можливий конфлікт у Європі, країнах НАТО, де Путін використає все, що в нього залишилося, і почне війну десь у країнах Балтії, Польщі чи ще десь. Яка ваша оцінка цієї можливості?

Я вважаю, що існує висока ймовірність того, що Путін або Росія заявлять, що планують відкрити ще один фронт. Але з огляду на те, що ми бачимо – корупцію в їхній логістиці, корупцію в їхній командній структурі, – є висока ймовірність, що вони захочуть це зробити, але не зможуть втілити це в реальність у спосіб, який справді становив би законну загрозу для української сторони.

Українські розвідувальні служби дуже добре роблять свою роботу. Коли я був тут на початку цього року, я мав змогу поговорити з одним із моїх українських друзів, якого нещодавно підвищили до командира власної групи. Один із росіян, якого він захопив, був у вогневій позиції. І він пішов до цієї позиції та звернувся до нього по позивному. Тобто він точно знав, хто там знаходиться.

Наші розвідслужби настільки добре працюють, що змогли передати українському командиру на землі позивний росіянина, який сидів у цій позиції. Тож замість того, щоб просто кричати "виходь", він міг звернутися до нього на ім'я.

І це має величезний психологічний ефект, коли ти взаємодієш із ворогом. Тож це просто гарний приклад того, що наша сторона дуже добре отримує розвіддані й не дає російським планам реалізуватися так, як того хоче Росія. Тож війни з НАТО я не бачу.

Якщо хтось на кшталт Путіна був би настільки дурним, щоб напряму атакувати країну НАТО, то, ймовірно, це було б просто хорошою новиною для іншої сторони, тому що це дозволяє іншій стороні діяти трохи вільніше в тому, як ми розв'язуємо російську проблему.

Путін йде шляхом Гітлера поки Росія стрімко деградує

Поговорімо про ситуацію всередині Росії. На початку інтерв'ю ви казали, що росіяни нарешті починають відчувати цю війну і бачити наслідки рішень Путіна. Перед виборами у них також була партія "Яблуко", але тепер її заблокували.

Так, це опозиційна партія, перша з антивоєнними гаслами, і Путін злякався навіть такої штучної опозиції. Тож він вирішив її просто заблокувати. І зараз, чесно кажучи, очевидно, що настрій у Росії щодо війни не такий уже й позитивний. Можливо, вони починають думати, що настав час нарешті завершити цю війну.

Але з цією мобілізацією і взагалі з усім цим, особливо з огляду на те, що ви бачили війну в Україні на власні очі, як далеко готовий зайти Путін?

Я думаю, він готовий зайти так далеко, щоб зруйнувати власну країну, і зробить це так, що сам не побачить це саме так.

Так само як Гітлер не бачив це так, коли вирішив вдертися до Радянського Союзу. Він не сприймав це як гарантовану поразку, але всі інші бачили це саме так.

Тому ми маємо так багато спільного між Путіним і Гітлером, що я щиро вважаю: Путін доведе це рівно до того моменту, де буде повна гарантована поразка Російської Федерації, і, сподіваюся, до такого рівня, що Російська Федерація не матиме можливості відновитися найближчим часом – не в найближчі 10 чи 20 років, щоб нам не довелося мати справу з тією ж проблемою через 10 або 20 років.

Я вважаю, що висока ймовірність буде дуже схожою на те, що ми бачили у Гітлера. На певному етапі була дуже сильна держава – Німеччина, але рішення, які він ухвалив, привели її до повного краху, особливо партію нацистів. І реальна загроза того, що вони можуть щось здобути надовго, зникла так, що весь світ зрозумів, що вони більше ніколи цього не зроблять. Принаймні в межах нашого життя і кількох наступних поколінь. Німеччина більше не була загрозою для європейських країн, а тепер, майже через 100 років, вона є союзником і сильним партнером для європейських держав.

Я вважаю, що зараз у Росії відбувається дуже схожа ситуація з Путіним: він вірить у власну пропаганду, вірить у власну брехню і не хоче дивитися на правду та реальність. І ми знаємо, що в російського уряду немає жодних ознак того, що він справді турбується про своїх громадян.

Вони не турбуються про людей у віддалених регіонах, які страждають – чи то через зникнення родичів, чи через загибель на фронті, чи через те, що когось захопили в Україні. Коли всього цього накопичується так багато, зрештою це призводить до якоїсь революції. І ми бачили щось подібне тут 35 років тому: люди зрозуміли, що хочуть відійти від цього безглуздя, яке відбувається.

А як ці меседжі читають у США, особливо з погляду підтримки України? Зараз мирні переговори з Росією, по суті, буксують, реальних результатів немає. Але чи розуміє Білий дім принаймні те, що у Росії немає жодних козирів?

Коротка відповідь – так, я так вважаю. Це була моя теорія вже досить давно. З огляду на те, як будувалося партнерство між Сполученими Штатами та Україною, як відбувається взаємодія між двома країнами, і враховуючи, що США також активно тиснуть на європейські країни, щоб ті збільшували допомогу, – для мене це остаточно підтверджує, що на Заході, включно зі Сполученими Штатами, є загальний підхід до того, як поводитися з Росією так, щоб це не коштувало життя американських військових безпосередньо, і так само європейських військових.

Фото – фейсбук Matthew Sampson

Але водночас це допомагає нам краще гарантувати, що Росія знищує сама себе, – так само як це сталося у 1991-му році. Усе це певною мірою відбувалося ще й тому, що ми дуже сильно допомагали їм у самознищенні, бо бачили, куди все йде. І Росія справді не хотіла допомоги від Заходу, хоча були спроби взаємодії, спроби знайти мирне співіснування, рухатися далі й жити своїм життям. Але ми бачили, що вони насправді хотіли просто зруйнувати самих себе. І, звісно, Путін ніколи не побачить це саме так, але реальність саме така.

Мобілізація жінок і проблема підготовки в Україні

Поговорімо також про можливість мобілізації жінок в Україні. У Росії, звісно, багато людського ресурсу, але в Україні ситуація інша. Ми зараз справді переживаємо труднощі з мобілізацією, тому що люди втомилися від цієї війни. У нас немає хороших законів, які б дозволяли людям, що воюють 12 чи 5 років, піти додому, а замінити їх просто ніким. Ситуація дуже важка, і будь-яке рішення щодо цієї теми в Україні, я б сказав, непопулярне. Зараз обговорюють можливість мобілізації жінок, а Кіт Келлог у нещодавньому інтерв’ю сказав, що це може бути позитивним рішенням. Що ви про це скажете? Чи можуть жінки реально поліпшити ситуацію і бути корисними на фронті?

Зараз я знаю кількох жінок, які воюють на передовій. За роки моєї власної служби на фронті тут я зустрічав багатьох жінок у формі, які воювали й робили ту роботу, яку треба було робити. Тобто жінки вже там, вони вже допомагають, вони вже воюють за свою країну й успішно допомагають нашій стороні в цій боротьбі.

Але одна річ, яку я дуже хотів би бачити, – це міцне партнерство між Заходом, особливо Сполученими Штатами, та Україною для підвищення якості підготовки. Я працюю над цим із кількома людьми з американського боку. Я вважаю, що це була б чудова можливість для американців і українців краще зрозуміти український досвід і те, що вони засвоїли на фронті ціною багатьох загиблих українців, які отримали неоціненні уроки для нас, – і водночас допомогти інфраструктурою, яка потрібна для навчання людей.

Я знаю, що ще на початку цього року існувала серйозна проблема, і, як я вважаю, вона досі триває: людей призивають більше, ніж Україна здатна навчити. Тобто щомісяця дедалі більше людей підписують контракт, а потім сидять удома по чотири місяці й чекають на можливість потрапити на базову підготовку.

Це величезна проблема. Частково вона зумовлена війною, бо важко мати добру, сильну навчальну інфраструктуру, якщо її можуть вдарити ракетами чи дронами. Це частина обставин.

Але у США такої проблеми немає. У США ми дуже добре вміємо забезпечувати високу якість підготовки. Ми бачили це на прикладі пілотів F-16: вони поїхали до Сполучених Штатів, пройшли там усе навчання, потім повернулися сюди, отримали F-16 і змогли робити справді ефективні речі, щоб захищати українських людей. І це величезна інвестиція для обох сторін. Саме цього я б хотів бачити більше.

Щодо призову, якщо чесно, я б з егоїстичних міркувань хотів, щоб вік призову знизили порівняно з тим, який він є зараз. Я був у середній школі, дуже молодий, це був мій перший рік у старшій школі, коли я бачив атаку 11 вересня у своїй країні. І вже в тому віці я вирішив, що хочу піти в армію. Я та багато інших чоловіків і жінок мого покоління дуже швидко вирішили, що хочемо добровільно піти й розв’язати цю проблему.

Коли я закінчував школу у 2005-му році, у США можна було підписати військовий контракт із 17 років, якщо була згода батьків. Я підписав свій контракт у 17 років, буквально через кілька місяців після того, як мені виповнилося 17, за дозволом матері. Для мого покоління це було нормою: щойно ти досягав віку, коли можна легально підписати контракт, – ти підписував контракт і розумів, що, хочеш ти йти в Морську піхоту, Армію, Флот чи Повітряні сили, ти, ймовірно, опинишся або в Іраку, або в Афганістані, і, ймовірно, по тобі будуть стріляти.

Фото – фейсбук Matthew Sampson

Було гарантовано, що ти, скоріш за все, потрапиш у зону бойових дій, бо коли я підписував контракт у 2004-му році, ми вже воювали у двох різних країнах. Тобто, можливо, ми не повернемося додому пораненими або вбитими, але ми точно зіткнемося з ворогом у бою. Однією з причин, чому моє покоління так охоче йшло служити, особливо в молодому віці, було те, що ми розуміли: якість підготовки дуже висока, і нас навчатимуть належним чином, щоб у нас був реальний шанс вижити під ворожим вогнем.

Саме цього я хочу й тут – щоб навчальна програма стала величезною перевагою як для українців, так і для американців. Я думаю, це вирішить багато проблем, щоб 100% людей, які добровільно йдуть в Україні, могли отримати підготовку настільки швидко, наскільки це потрібно, а не підписуватися, а потім їхати додому й чекати три чи чотири місяці, нічого не роблячи, поки люди гинуть на фронті, де потрібен особовий склад. Між цими двома підходами я думаю, ми могли б побачити величезну позитивну різницю на фронті й зберегти значно більше життів.

Зима, Patriot і виробництво ракет в Україні

Давайте також поговоримо про майбутню зиму. Це важка тема для всіх українців. Ми вже пережили дуже важку зиму – не лише через холод, а й через російські атаки майже щодня, без тепла, коли на вулиці мінус 20, 25 градусів, без гарячої води, без електрики. Це було схоже на фільм жахів. І зараз ми, можливо, побачимо те саме. Моє питання стосується ракет Patriot. Я розумію, що це дуже складне питання. Українська сторона просуває тему перехоплювачів у багатьох країнах, але ми знаємо, що багато з них зараз у США. У чому проблема з їх постачанням? Ми знаємо, що є конфлікт на Близькому Сході, але чи є можливість хоча б частково закрити потреби України?

Я вважаю, що така можливість є, особливо якщо згадати минулу зиму. Наскільки я знаю, це була найхолодніша зима за останні, можливо, 14 чи 15 років щонайменше для київського регіону. І ще на додачу – зруйнована інфраструктура. Наскільки мені відомо, люди вмирали у своїх квартирах просто тому, що замерзали до смерті, і не було способу зігрітися. Це реальна проблема.

Захід здебільшого спостерігав це в реальному часі й почав готуватися, і я вважаю, що деякі з цих підготовчих кроків здійснюються навесні та влітку, а коли ми переходимо до осені, ці партнерства проявляються краще, ближче до зими, щоб розв'язувати ці проблеми.

Щодо Patriot, я дуже захоплений можливістю того, що Україна справді отримає ліцензію на виробництво Patriot тут, в Україні. Лише двом іншим країнам у світі ми давали таку ліцензію, і це було давно. Я бачив у медіа, що президенти вже нібито поговорили, і склалося враження, що рішення вже ухвалене. Однак, якщо подивитися на деталі, президенти справді погодилися, що є бажання дати Україні ліцензію на виробництво ракет Patriot.

Але в США, якщо американський уряд не володіє всією ліцензією повністю, він не може просто змусити приватну компанію це зробити. Тож якщо будь-яка частина ліцензії належить приватній компанії, то саме ця компанія має вирішити, чи має це для неї сенс, так чи ні.

Фото – фейсбук Matthew Sampson

Також є процедури, які мають пройти через Міністерство оборони або Міністерство війни, а також Державний департамент, щоб легально експортувати цю ліцензію саме в цю країну і вирішити, як буде захищено цю інформацію. Це проблема, з якою ми стикалися в дискусіях щодо F-16, Abrams, HIMARS та іншого подібного озброєння. Я пам’ятаю, що був на деяких високорівневих зустрічах, де це обговорювалося, і одним із занепокоєнь було: як саме ця інформація буде захищена в Україні?

Один зі страхів був у тому, що робити, якщо росіяни захоплять танк Abrams. І зовсім недовго знадобилося, щоб росіяни вже їздили на одному з наших Abrams. Це не лише соромно для американської сторони та української сторони, але й означає, що вони отримали доступ до платформи, на якій раніше не могли тренуватися безпосередньо. І єдина причина, чому вони отримали до цього доступ, – ми погодилися на постачання цього обладнання в Україну. Так, війна є війною: інколи ти забираєш їхню техніку, інколи вони забирають твою – це нормально. Але я думаю, що саме це є частиною нинішньої розмови про Patriot: як зробити так, щоб класифікована інформація залишалася класифікованою. Вона ж не секретна просто так.

І ми не хочемо, щоб ворог дізнався цю інформацію, бо якість цього продукту дуже висока. І одна з причин, завдяки якій ми зберігаємо таку високу якість, полягає в тому, що ворог не знає точно, що всередині. Тому він не може ефективно протидіяти йому, якщо не знає його вмісту.

Наскільки я розумію, велика частина нинішньої дискусії в США щодо Patriot – це як гарантувати, що ми випадково не допоможемо ворогу, надавши уряду України більше доступу до цієї конкретної системи озброєння.

Один експерт сказав мені, що російських балістичних атак стане менше, якщо Україна отримає власні балістичні ракети. Що ви думаєте про це? Чи стане це реальним переломним моментом у війні? Чи стануть Росія та Україна тоді на один рівень ударних можливостей, і, можливо, російська сторона нарешті сяде за стіл переговорів?

Я вважаю, що якби Україна могла безпосередньо атакувати Росію балістичною зброєю, це справді прискорило б усе інше, про що ми вже говорили – тобто щоб люди на іншій стороні відчули таку війну на собі. Це дуже суттєво.

Дуже важко пояснити щось подібне навіть військовим, не кажучи вже про цивільних, доки вони самі не переживуть це на власному досвіді – що таке, коли така зброя падає поруч і ти реально розумієш, яку руйнацію вона несе, особливо з тією дальністю, на яку вона здатна вражати. І особливо якщо вона має точні системи наведення, так що можна бити по конкретних будівлях або по конкретній частині міста, а не просто по Москві як по загальній цілі.

І ми бачимо, що Росія інколи просто б’є по випадкових частинах України, а часом – навмисно по лікарнях та іншій інфраструктурі, яку взагалі не слід атакувати, коли дві країни воюють між собою. Зазвичай є певне загальне розуміння того, що не повинно бути мішенню.

Ми це відчули навіть в історії США: учора був День Незалежності України – 24 серпня – і в цей самий день нашу столицю колись підпалили британці (і канадці, – 24 Канал). Британці вдерлися у Вашингтон у 1814 році. У нас було дуже велике військо, але ми лишили столицю без захисту, і вони спалили її.

Але вони також пропустили деякі будівлі, які могли підпалити, бо розуміли: деякі речі – не військові цілі. Білий дім є військовою ціллю. Будівля Капітолія – військова ціль. Це інституційні об'єкти, тож вони їх знищили. Але навіть у випадку Білого дому вони спочатку переконалися, що там нікого немає, а вже потім підпалили його. Тобто йшлося не про те, щоб просто вбити якомога більше людей у будівлі, які не мають стосунку до бойових дій. Існують правила війни, а з Росією ми цього не бачимо.

З українського боку ми це маємо: цілі, які Україна атакує, – це легітимні військові цілі. Кілька днів тому я бачив у мережі відео, де Росія вбила випадкового хлопчика, який просто їхав на велосипеді десь поблизу фронту, влучивши в нього FPV-дроном. І українська сторона, західна сторона просто так не робить. Наша сторона не бачить жодної цінності в тому, щоб убивати випадкових цивільних лише заради самого вбивства.

Тому якщо Україна зможе виробляти балістичні ракети й знищувати військові цілі, я думаю, це матиме значний вплив на загальний настрій людей на російській стороні, на їхній бойовий дух, і це буде величезним плюсом для нас на Заході.

Поїздка в Україну та робота у Вашингтоні

На завершення поговорімо про вашу поїздку в Україну. Ви щойно приїхали, і ви приїхали у знаковий день – учора було День Незалежності України. Ви святкували тут у Києві, і, як ви сказали, потім поїдете на фронт, а після цього плануєте знову виступати у Вашингтоні, лобіюючи українські інтереси та потреби. Які ваші плани в Україні, куди ще ви поїдете, з ким говоритимете і яке повідомлення західній аудиторії та Білому дому ви знову передасте цієї осені?

Так, я планую повернутися до Вашингтона, округ Колумбія, вже за кілька тижнів. Там відбудеться Ukraine Action Summit, куди приїжджають сотні й сотні людей з усього світу, щоб представляти свої штати в США. Востаннє, на початку цього року, нас було приблизно 750 людей, які представляли всі 50 штатів плюс Пуерто-Рико, яке є однією з наших територій.

У нас було близько 450 зустрічей, що майже охопило весь склад Палати представників і Сенату. У сенату, як ви знаєте, 100 офісів, у палати – приблизно 430, тобто разом це близько 530 офісів. І майже всі вони були охоплені. Це, безперечно, буде нашою метою і цього разу.

Серед основних тем, які ми, я думаю, обговорюватимемо, будуть санкції проти Росії. Як використати заморожені російські активи для відновлення України? А також – українські діти, яких викрала Росія. Ми знаємо, що в України є список із понад 20 000 імен українських дітей, викрадених у Росію. Це вже кілька різних рівнів воєнних злочинів.

Ми бачили на фронті, що деяких із цих дітей озброюють: вдягають у російську форму, дають зброю, відправляють на фронт воювати проти українців. І коли вони воюють проти нас, ми не маємо способу дізнатися, що вони народилися в Україні й, можливо, були в Україні ще минулого року або кілька місяців тому. Це дуже велика проблема.

І навіть якщо список імен, який ми маємо, – це лише близько 20 000, ми вважаємо, що насправді йдеться щонайменше про кілька сотень тисяч. Росія відкрито каже про 700 000, але ми знаємо, що вона багато в чому бреше. Тому ми й надалі наполягатимемо на американському боці: якщо США беруть участь у будь-яких переговорах чи мирних перемовинах, одна з умов, яка не може бути предметом торгу, – це повернення всього списку цих українських дітей назад в Україну, щоб вони могли жити нормальним, здоровим і безпечним життям.

Фото – фейсбук Matthew Sampson

Саме це ми й обговорюватимемо у Вашингтоні. Я також принесу туди всі знання, які отримаю на фронті, коли поїду наступного тижня. Це дуже важливо для моїх зустрічей у Вашингтоні.

У мене хороші стосунки, наприклад, з Офісом сенатора Келлі. Він був тут, коли ми були в Одесі на Black Sea Security Forum. Він дуже залучений у те, що тут відбувається. Інші люди, які були тут лише на вихідних, як-от сенатор Блюменталь, теж дуже активні. Він був в Одесі на початку року на Black Sea Security Forum. Це лише ще більше підтверджує: в керівних колах багато людей, які хочуть посилювати відносини між Сполученими Штатами та Україною.

І це позитивно для всіх аспектів українського суспільства – для військових, уряду й цивільних. Я дуже радий бути частиною цього. Я радий, що можу поділитися своєю перспективою з фронту, тим життям, яке я проживав багато років, тим, що насправді відбувається, що справді буде корисним, а що, можливо, не буде. Щоб ми не витрачали даремно час і ресурси.

Тобто загальна мета – не лише як допомогти в окремих ситуаціях, а як просто посилити відносини між нашими двома народами й нашими двома країнами. У довгостроковій перспективі це дає набагато більше позитиву для загальної ситуації та якості життя українців у Європі, які теж не хочуть бути захопленими Росією. І я особисто дуже хотів би побачити крах Російської Федерації.

Так, це і є наша мрія, і я сподіваюся, що наші мрії здійсняться. Дуже дякую вам за вашу підтримку України та за те, що ви приїхали до Києва. Я щиро сподіваюся, що після вашого візиту на фронт ви знову прийдете в нашу студію, і ми дуже скоро поговоримо. Слава Україні!

Це інтерв'ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.