Чому Трамп знімає санкції з режиму Лукашенка, але Європа не має права відмовитися від тиску на Білорусь

Загравання Трампа з режимом білоруського диктатора Лукашенка не залишає простору для двозначних трактувань. Ми спостерігаємо не окремі дипломатичні епізоди, а формування цілеспрямованої тенденції – поступового пом'якшення санкційного режиму щодо сателіта Путіна.

Ця історія також великий стрес-тест для європейської єдності, яку чинна адміністрація Білого дому старанно та наполегливо випробовує вже другий рік. 

24 Канал розповідає, чому Трамп "полюбив" Лукашенка і чому Європі категорично не рекомендується робити те ж саме.

Читати також Лукашенко заявив, що Трамп виконує всі його поради щодо Ірану

Що ховається за запрошенням Лукашенка до США?

30 березня президента США Трамп у своїй соцмережі "Правда" повідомив деталі щодо чергового епізоду нормалізації білоруського диктатора Олександра Лукашенка.

Минулого тижня мій посланець у Білорусі Джон Коул після переговорів із високоповажною особою, президентом Олександром Лукашенком, домігся звільнення ще 250 політичних в’язнів! Таким чином, загальна кількість в’язнів, яких президент Лукашенко великодушно звільнив з травня минулого року, перевищила 500 осіб. Я хотів би висловити найщирішу ПОДЯКУ Президенту за це і з нетерпінням чекаю на зустріч з ним на наступному засіданні Ради миру!, 
– написав Трамп.

Нагадаємо, що  на "високоповажного" чекав Трамп і раніше, наполегливо запрошуючи Лукашенка до США. От тільки в "президента" не вийшло. Бо йому вже майже 20 років заборонено в'їзд до США, він перебуває під санкціями, проти нього ведуться численні розслідування, зокрема, на рівні МКС (але поки без ордера на арешт). 

Ба більше, США, де президентом працює Трамп, не визнають Лукашенка президентом, починаючи з 2020 року. Але це, на жаль, не зупиняє Трампа, щоб він, немов тою "божою росою" з приказки, прославляв Лукашенка та вів із ним справи.

Чому так? На це питання є декілька відповідей. 

• Перша – Трамп поважає та шанує диктаторів, а Лукашенко – типовий диктатор і править в Білорусі вже довше Путіна.
• Друга, у Лукашенка в заручниках залишається понад 1000 політв'язнів. Так, він звільнив 500 людей під час домовленостей з Трампом, але йому нічого не заважає набрати нових бранців під будь-яким приводом.
• Третя відповідь – у Лукашенка є на руках й інші карти. Не лише заручники, але й поташ, тобто білоруський калій (хімічна формула – K2CO3 або калій вуглекислий, – 24 Канал). Нині Білорусь забезпечує 15,9% світового виробництва (12,1 мільйона тонн), а разом із Росією (16,6 мільйона тонн) вони контролюють понад третину світового ринку – близько 22 мільйони тонн із загальних 73.

Як на ситуацію з Лукашенком впливає війна США з Іраном?

Ситуація ускладнюється логістичним колапсом, який спровокував Трамп, напавши разом з Ізраїлем на Іран. Бо блокада Ормузу – не лише про нафту та СПГ. Порушення судноплавства через Ормузьку протоку – це також і про добрива, бо через неї  транспортується близько 20 – 30% світового експорту добрив та 50% світових постачань сірки.

Взагалі світовий ринок добрив переживає серйозний тиск: через війну на Близькому Сході та припинення експорту з Китаю ціни підскочили на 33%. 

І все це ставить під загрозу продовольчу безпеку світу, робить калій стратегічним продуктом та дає його розпорядникам, мовою Трампа, "фулхаус", як не "роял-флеш".

Це дійсно так, бо нині посівна, а США та улюблені фермери Трампа залежать від імпортного калію на 92% (за даними 2025 року, в основному це канадський поташ, але до нього в Трампа немає такої любові, тому доводиться думати про Лукашенка).

Тому Трампу доводиться робити Лукашенку те саме, що, за його словами, нині змушений робити Трампу правитель Саудівської Аравії Бін Салман, тобто "цілувати в дупу". Лукашенко в цьому собі не відмовляє і вочевидь цим процесом насолоджується.

До чого може призвести нормалізація Лукашенка?

А тим часом США в цій стратегії все далі заходять на манівці. Чому? Бо нині калій поєднався з білоруськими заручниками й гуманітарна проблематика починає розглядатися в одному пакеті з економічними інтересами.

Схоже, нині за фразу з голлівудських бойовиків "ми не ведемо переговорів із терористами" тепер взагалі можуть звільнити з Держдепу. Ба більше, цього навіть не соромляться.

Показово, що навіть самі учасники переговорного процесу прямо вказують на масштаб обговорюваних питань. 18 березня 2026 року спецпредставник США Джон Коул провів у Литві зустрічі з прем’єркою Інгою Ругінене та депутатами Сейму, після чого євродепутат Пятрас Гражуліс відкрито заявив про факт "торгів".

Ми дійсно торкнулися всіх актуальних тем: і калійні добрива, і транзит, і Капчяместський полігон (майбутній воєнний об’єкт збройних сил Литви на території так званого "Сувальського коридору", – 24 Канал), і питання про фури, і питання про політичних в'язнів, 
– пан Пятрас Гражуліс коментує переговори з емісаром Трампа.

Історія з Лукашенком має й інший вимір. Якщо з диктатором такі запопадливі американці, то що тепер заважає Європі мати з ним справу? І це вже прямий удар по ЄС, бо санкції проти диктатора введені на рівні Євросоюзу. Натомість США своєю легітимізацією Лукашенка та посередництвом у відносинах Вільнюса та Мінська підкладають міну сповільненої дії під цілий інститут.

Таке формулювання питання демонструє небезпечну зв'язку: санкції починають сприйматися як інструмент обміну, а не як засіб системного тиску. І якщо це працює щодо Лукашенка, то чому не може працювати щодо Путіна? Хіба не це є "духом Анкориджа"? На жаль, саме це відбувається нині. 

Нагадаємо, що 19 березня 2026 року, після переговорів Лукашенка з Коулом, було звільнено 250 політв’язнів. У відповідь США зняли запроваджені у 2021 році санкції з "Белінвестбанку", "Банку розвитку Білорусі," Міністерства фінансів, а також виключили зі списків "Білоруськалій" та Білоруську калійну компанію.

23 березня режим Лукашенка дозволив литовським фурам залишити територію країни.

27 березня Джон Коул прямо заявив: білоруські добрива, з яких США зняли санкції, "повинні поставлятися покупцям, у тому числі США, через литовську територію".

30 березня голова правління компанії Hanner Арвідас Авуліс закликав Литву відновити транзит, пропонуючи "зберегти ціннісну позицію, але водночас більш прагматично ставитися до ситуації".

Які наслідки "трампової відлиги"?

За цією "відлигою" стоїть цинічна модель: лише у 2024 році експорт добрив приніс Мінську понад 1 мільярд доларів. Лукашенко фактично отримує сигнал, що може безкарно керувати трафіком заручників — спочатку репресувати, а потім "продавати" їх частинами, конвертуючи людські життя у фінансові дивіденди.

Звільнення кількох сотень людей на тлі збереження репресивної моделі – це не гуманітарний прорив, а тактичне рішення для поповнення бюджету диктатури. 

Такий підхід відкриває шлях до системного розмивання санкційного режиму в усьому ЄС. Якщо Литва піде на цей крок, інші держави теж почнуть шукати винятки заради економічної вигоди. Як відомо, фермери – чи не найзатятіші лобісти в ЄС, і якщо вони захочуть знизити мита на білоруський калій (нині вони становлять 40 – 45 євро за тонну, але мають  зросту до 350 євро до 2028 року, – 24 Канал), то хто перший скаже "ні"?

Але санкційна політика має сенс лише тоді, коли вона є послідовною. Відступ від цієї лінії в білоруському питанні означатиме не прагматизм, а втрату стратегічної чіткості та відмову від власної стратегії під впливом ринкової кон'юнктури.

Будь-які рішення щодо пом'якшення мають бути жорстко прив'язані до системних змін: повного припинення репресій та звільнення всіх політичних в’язнів без винятку. Без цього навіть часткове зняття обмежень буде сприйматися як слабкість Європи та фінансування незворотних злочинів режиму. Санкції — це один із небагатьох реальних інструментів впливу, і їх послаблення сьогодні працюватиме не на стабільність, а на збереження проблеми на роки вперед.

Саме про те, що санкції не можуть бути предметом торгу, говорили представники білоруської опозиції у вигнанні. 30 березня Світлана Тихановська під час круглого столу в Сеймі Литви наголосила на необхідності посилювати тиск, нагадавши, що "Лукашенко не раз обманював Литву, Польщу і Євросоюз і зробить це знову".

Але чи почули її в Брюсселі?