Жодної урочистої церемонії не було. Разом із молодшим сином Мехмедом Ертугрулом та кількома супутниками колишній правитель дістався до британського лінкора HMS Malaya. За кілька годин корабель залишив Стамбул. Мехмед VI більше ніколи не побачив міста, у якому його предки правили майже п'ять століть, зазначає 24 Канал.
Цей ранок часто називають останньою сценою Османської імперії. Насправді її політичний фінал не стався за один день. До моменту, коли султан ступив на британський корабель, його трон уже скасували, в Анкарі існувала інша влада, а боротьба за те, хто має представляти майбутню Туреччину, фактично завершилася не на користь палацу.
Як султан Османської імперії залишився без держави?
Мехмед VI отримав трон 4 липня 1918 року у чи не найгірший момент, який можна було для цього обрати. Перша світова війна добігала кінця, Османська імперія перебувала серед держав, які програвали, а її території вже готувалися ділити переможці. За кілька місяців після його сходження на престол Османська імперія вийшла з війни.
Коронація останнього султана: історичні кадри
Стамбул опинився під контролем союзників, а після формальної окупації міста у 1920 році британський, французький та інший іноземний військовий контингент став частиною повсякденного життя столиці.
Реальні можливості султанського уряду дедалі більше звужувалися. Тим часом далеко від палацу з'явився центр влади, який невдовзі стане значно небезпечнішим для султана, ніж іноземні війська у Стамбулі. У квітні 1920 року в Анкарі почало працювати Велике національне зібрання Туреччини, інформує Сambridge.
Турецький національний рух на чолі з Мустафою Кемалем не визнавав політичний курс султанського уряду й виступав проти умов, які переможці Першої світової планували нав'язати Османській імперії. Фактично існували два центри влади. Один – султан і його уряд у зайнятому союзниками Стамбулі.
Другий – націоналістичний уряд в Анкарі, який поступово створював власну армію та адміністрацію. Спочатку перевага Анкари зовсім не була очевидною. Але війна за незалежність Туреччини змінила ситуацію. До осені 1922 року сили національного руху перемогли грецьку армію в Анатолії, а після Муданійського перемир'я у жовтні Анкара опинилася в позиції переможця. Саме її уряд дедалі важче було трактувати як тимчасовий заколот проти султана.
Остаточний удар по монархії прискорила майбутня мирна конференція в Лозанні. Союзники запросили до переговорів представників і Стамбула, і Анкари. Для Мустафи Кемаля це означало небезпечну річ: старий султанський уряд міг знову заявити, що має право говорити від імені країни.
Розв'язання було радикальним. 1 листопада 1922 року Велике національне зібрання скасувало султанат. Влада, яку представники Османської династії утримували понад шість століть, перестала існувати як державний інститут. Мехмед VI залишався у Стамбулі, однак султаном він уже не був. Попереду залишалося питання, яке важко було вирішити одним голосуванням: що робити із самим колишнім правителем.
Як виглядало падіння Османської імперії: історичні кадри
Чому Мехмед VI попросив захисту саме у британців?
Ситуація навколо Мехмеда VI швидко ставала небезпечною. У новій політичній реальності його сприймали не просто як переможеного монарха. Для прихильників національного руху султан був пов'язаний з урядом, який співпрацював із державами Антанти та протистояв силам Мустафи Кемаля.
16 листопада Мехмед VI звернувся до командувача британських окупаційних сил генерала Чарльза Гарінгтона. Він повідомив, що вважає своє життя в небезпеці, просить захисту британського уряду та хоче якнайшвидше залишити Стамбул. Уже наступного ранку план почали виконувати. Мехмед VI залишив палац Йилдиз разом із невеликою групою супутників.
Серед них був його 10-річний син Мехмед Ертугрул. Британська охорона доправила їх до місця посадки на HMS Malaya – один із великих лінкорів Королівського військово-морського флоту. За свідченнями, про від'їзд правителя навіть частина палацового оточення дізналася вже після того, як він залишив місто.
Особливо промовистою була сама картина: останнього султана Османської імперії з її столиці вивозив військовий корабель Великої Британії – держави, з якою османи лише кілька років перед тим воювали у Першій світовій, пише Ansiklopedisi. HMS Malaya взяв курс на Мальту. Для Мехмеда VI почалося життя у вигнанні, але навіть тут є деталь, через яку історики й досі обережно ставляться до слова "втік".
Сам Мехмед VI не вважав свій від'їзд зреченням, він наполягав, що залишив країну через загрозу життю й не відмовився від своїх прав добровільно. У власному трактуванні він порівнював від'їзд із "хіджрою" – вимушеним переселенням. Для прихильників нової влади все виглядало зовсім інакше: колишній султан попросив захисту у держави-окупанта та залишив країну на її військовому кораблі. Політичного шляху назад уже не існувало.
19 листопада Велике національне зібрання обрало нового халіфа – двоюрідного брата Мехмеда VI Абдулмеджида II. Водночас султаном він не став. Посади навмисно розділили: монархію ліквідували, а халіфат на короткий час зберегли як окремий інститут. Це важливий нюанс у популярній версії про "останній день Османської династії".
Династія нікуди не зникла 17 листопада 1922 року. Її представники ще залишалися в Туреччині, а Абдулмеджид II майже півтора року носив титул халіфа. Останній зв'язок старого режиму з державою обірвався 3 березня 1924 року, коли Велике національне зібрання ліквідувало й халіфат. Членів Османської династії вислали з країни.
Сам Мехмед VI після Мальти певний час перебував у Хіджазі, а згодом оселився в італійському Санремо. Там 16 травня 1926 року він помер – через три з половиною роки після того, як покинув Стамбул. За його життя Туреччина вже стала республікою. Її проголосили 29 жовтня 1923 року, а першим президентом став Мустафа Кемаль.