Батько і син – як сім'я захищає Україну

Шахтарі з Кривого Рогу, вони вирішили піти воювати не змовляючись. Тільки коли розповіли один одному про це рішення, почали шукати бригаду, щоби на фронті бути разом.

Ігорю навіть довелося поїхати і прописатися в бабусі в Івано-Франківську, бо з рідного міста його на фронт не брали.

Вони вже понад рік воюють поруч, лиш у різних відділеннях. Нині – у передмісті Горлівки. Але, не змовляючись, коли телефонують додому, кажуть, що сидять у тилу, що природа гарна, сонце світить, ромашки цвітуть.

Ромашок тут і справді багато. Вони всіяли найближче поле, маленькі білі зірочки, за крок від яких стоїть червоний знак із написом "Обережно, міни!".

Під час боїв Ігор переживає за батька, а Юрій — за свого первістка.

Читайте також: Лишь бы успеть спасти жизнь еще одного военного, все остальное – неважно!

– По рації чую, що обстріл. Може, уже й нема. Навіть страшно дзвонити, а раптом не відповість, – розповідає син.

А потім пригадує, як і сам потрапив під ворожий вогонь:

– Був у "бесі", почав стріляти 120 міномет, Богу молився, щоби живі всі були.

– Сидів слухав, на нервах увесь. Не дай Бог. Тим більше, що чув, що він у "бесі", а "беха"… – розповідає батько, зітхає й махає рукою.

Вони розповідають, як їм пощастило з бригадою, із хлопцями, які воюють поруч. Бо завжди підтримають, прикриють.

– Вони – як родина, сім'я. Буває, сваримось, але це нормально, – посміхається Ігор.

Ще жодного разу, кажуть, не шкодували, що пішли на фронт разом. Адже відчувають підтримку один одного. Та й поради батька, який воював в Афганістані, неабияк допомагають сину.

Юрій навчив Ігоря, що найголовніше, коли чергуєш, – слухати тишу. Так майже завжди можна почути "вихід" і підготуватися до "прильоту".

Контракт Ігор підписав на три роки, а Юрій — до закінчення особливого періоду. Сподіваються, що невдовзі характер бойових дій зміниться з оборонних на наступальні.

– Аби вигнати окупантів із нашої землі, – каже син.

– І ми всі повернемося, – додає з посмішкою батько.

Наш справа підтримати їх. І в цій справі ми дуже розраховуємо на вашу участь.

Автор: Nastka Fedchenko. Проект "Повернись живим"

Читайте також: "Сладости" для боевиков, или Как мы отомстили за двоих украинцев