Чому страх – єдине, що заставить депутатів працювати ефективно

27 июля 2017, 18:30

Головний висновок політичного сезону, що минув, полягає в тому, що народні депутати України бояться нас. Нас, я маю на увазі, – громадян. Бояться до тремтіння в колінках і голосі. І цей страх – єдине, чим ми можемо змусити їх поводитися, ну хоча б в рамках пристойності.

В передостанній робочий день Ради під нею мітингувало близько тисячі громадян. Ми фізично заблокували всі виходи з приміщення ВРУ, не випускаючи депутатів до їх голосування за зняття недоторканості і дозвіл на арешт екс-регіонала Михайла Добкіна. В результаті Рада таки дала дозвіл на арешт Добкіна, доказова база в справі якого і близько не стоїть з доказами бурштинового рєшалова, влаштованого депутатом БПП Бориславом Розенблатом.

Натомість у вівторок, коли знімали недоторканність з самого Розенблата (і ще чотирьох народних депутатів), нас під Радою було людей з триста і, головне, ми не заблокували виходи з приміщення. В результаті депутати не дали НАБУ дозвіл на арешт і затримання Полякова з Розенблатом у справі із залізобетонними доказами, які в оперативному відео антикорупційне бюро Ситника показало всій країні.

Давайте закріпимо. Лише триста людей під Радою і відсутність контакту депутатів з нами – і вони плюють усім нам в очі, кришуючи своїх колег по мандату. Тисяча людей і ті самі депутати злякано голосують зняття недоторканості і дозвіл на арешт.

До речі, нагадаю, що таке голосування – це не покарання депутат, а виключно дозвіл правоохоронцям його розслідувати. Тобто фактично лише зрівняння мандатоносного небожителя з нами – простими смертними.

Депутати бояться контакту з реальними людьми. Бояться так, що, наприклад, один з господарів БПП Кононенко не наважився пройти крізь заблокований Автомайданом вихід. Побачивши активістів і почувши їх запитання, він розвернувся і поспішив назад у приміщення Верховної Ради.

Депутатам все більше начхати на Міжнародний Валютний Фонд і Світовий Банк, США і ЄС, журналістів та їх матеріали, але людей, тобто нас з вами, вони бояться до тремтіння в колінах. І наше розуміння цього їхнього страху – і є найважливішим урок політичного сезону, що закінчився.

Саме цей, чи не єдиний, страх депутатів – наш, як України, шанс на збереження досягнутих перемог та надія на нові реформи.

Я, направду, щиро дякую всім, хто прийняв участь в крайніх акціях під Верховною Радою. Поки що людей з поза меж громадських організацій та нових політичних партій було не забагато, але це був лише початок. Так було завжди: спочатку протестують організовані групи, згодом до них долучають громадяни, яких реально дістало. А, пробачте, "розенблятсво" діючих народних депутатів та їх лідерів дістало вже дуже-дуже багатьох громадян.

Я дуже хочу, щоб депутати, навідпочиваються на островах, відрефлексували емоції, отримані від нашого блокування Верховної Ради. Сподіваюся, що зроблені ними, депутатами, висновки знімуть наразі дуже-дуже гостру потребу в продовженні і масштабуванні таких акцій.