Ганебна таємниця Кремля

Дивлюся з київського далека на знаки часу — знаки змін — у Росії. На жаль, не кращих змін. В одному семантичному ряді — істерика з приводу ролика Моргана Фрімана (судячи за масштабами, потрапили точно в хворе місце). Пам'ятник Калашникову з "Калашниковим" у руках. Погруддя Леніна і Сталіна, відкриті в Москві. Пєсков, що бере Сталіна під захист. Мінкульт Росії, який розглядає питання про заборону прокату політичної сатири "Смерть Сталіна" режисера Армандо Яннуччі.

Читайте також: Спецслужби Росії готували провокацію в Києві за участю скандальної Бондаренко, – СБУ

У тому ж семантичному ряді — новина про те, що Міщанський суд Москви відмовився задовольнити позов родичів шведського дипломата Рауля Валленберга до ФСБ Росії з вимогою надати інформацію про його долю після арешту в 1945 році. Що ж, рішення — цілком у дусі нинішнього підлого часу.

Історія Рауля Валленберга — одна з найганебніших таємниць, яку протягом десятиліть щосили приховували радянські спецслужби, а тепер за всяку ціну не хочуть розкривати їхні спадкоємці, які давно претендують, як відомо, на роль "нового дворянства".

Я нагадаю: молодий шведський дипломат Рауль Валленберг, працюючи в 1944 – початку 1945 року в шведському посольстві в Угорщині, зумів врятувати від знищення в нацистських таборах смерті десятки тисяч угорських євреїв — за деякими оцінками, понад 100 тисяч. Відчайдушно ризикуючи, він видавав їм шведські "захисні паспорти", що давали власникам статус шведських громадян, які очікують репатріації. Користуючись своїми зв'язками серед високопоставлених німецьких військових у Будапешті, він зумів — ще більше ризикуючи — переконати деяких гітлерівських генералів не виконувати надійдених з Берліна наказів про депортацію євреїв. Він, по суті, запобіг повному знищенню будапештського ґетто.

За Валленбергом у Будапешті стежила через свою агентуру радянська розвідка — в Москві, судячи з усього, не розуміли, як це можна — заради якихось євреїв так ризикувати, думали, що за діями шведського дипломата стоять якісь таємні політичні міркування.

Коли радянські війська вступили в Будапешт, Валленберг був заарештований "Смершем" і відправлений до Москви — по суті, справи, викрадений, адже він був дипломатом нейтральної країни, яка не воювала проти СРСР. Там він згинув у надрах Луб'янки. Лише через роки, вже після смерті Сталіна і розвінчання його на ХХ з'їзді, радянська влада неохоче визнала, що Валленберг був дійсно вивезений до Москви і в 1947 році помер нібито від серцевого нападу у внутрішній в'язниці МДБ на Луб'янці.

Незважаючи на всі спроби шведської влади і міжнародної громадськості домогтися від радянської влади відповіді на питання: навіщо, чому, все-таки, був викрадений шведський дипломат, і за яких обставин він загинув, відповіді не було.

Дійшло навіть до трагічного повороту: в 1979-му наклали на себе руки від розпачу — чи то на знак протесту, викликаного небажанням Москви розкрити таємницю загибелі Валленберга, його батьки — мати і вітчим.

І в часи перебудови, і пострадянський час справа далеко не просунулася, незважаючи на численні обіцянки офіційних осіб СРСР, а потім РФ допомогти з'ясувати істину, незважаючи на роботу спочатку радянсько-шведської, а потім її наступниці, російсько-шведської комісії. Представники спецслужб, від яких, у кінцевому рахунку, залежав успіх цієї роботи, зайняли лукаву позицію: мовляв, раді б допомогти, але в архівах практично нічого не збереглося, не можемо нічого знайти.

Читайте також: ФСБ затримала в Криму чоловіка та жінку, які нібито шпигували на користь України

Повірити в це було важко — з багатьох причин. Тому що в 1989 десь в архівах КДБ раптом знайшли, наприклад, і передали родичам особисті речі Валленберга.

Тому що шведський уряд розсекретив службову записку посольства Швеції в Москві від 16 вересня 1991 року, в якій наводяться слова колишнього керівника радянського "особливого архіву" Анатолія Прокопенка, який заявив тоді шведським дипломатам, що КДБ наказало йому припинити пошуки документів, якими займалися дослідники з першої міжнародної комісії з Валленберга. Відповідно до цієї записки, Прокопенко також сказав, що КДБ хотів отримати копії всіх тих документів, які вже переглянули на той час дослідники.

Тому що Прокопенко також розповів журналістам, що бачив одну дуже об'ємну архівну справа, в якому містилося багато матеріалів за Валленбергом.

Тому що в 2000 році Генпрокуратура Росії прийняла рішення реабілітувати Валленберга і викраденого разом із ним його водія Лангфельдера, і з цього приводу Генпрокуратурою був опублікований зовсім самовикривальний документ.

У ньому містяться дві, по суті, взаємовиключні заяви.

З одного боку, вкотре стверджується, що "в ході перевірки встановити справжні причини арешту й утримання в тюрмах Валленберга і Лангфельдера, фактичні обставини їх смерті, наявність матеріалів кримінальної справи, особистих справ заарештованих або справ військовополонених не вдалося".

З іншого боку, тут же заявляється, що Валленберг і його водій "були затримані і заарештовані під виглядом військовополонених і утримувалися тривалий час аж до їхньої загибелі в радянських тюрмах, їх підозрювали в шпигунстві на користь іноземних розвідок".

Цікаво, звідки все це стало відомо Генпрокуратурі, якщо матеріалів кримінальної справи і особистих справ заарештованих знайти не вдалося? І на підставі чого вона приймає рішення реабілітувати обох як жертв репресій за політичними мотивами, якщо ніяких справ не бачила?

Справи, мабуть, існують, оскільки як родичам, так і історикам-дослідникам кілька разів надавалися окремі архівні документи, що стосуються долі Валленберга, але в неповному і цензурованому вигляді.

Насправді Валленберга, судячи з усього, просто стратили без суду та слідства. Тому існує безліч непрямих доказів, включаючи і розповідь колишнього голови КДБ генерала Сєрова, яка є в його мемуарах, через двадцять з гаком років після його смерті випадково виявлених у схованці на його дачі і виданих окремою книгою — Сєров пише, що в середині 50-х за завданням Хрущова розслідував долю Валленберга і дійшов висновку, що той був убитий на Луб'янці за наказом Сталіна та Молотова.

Це підтверджується і згаданою в офіційному звіті про роботу російсько-шведської комісії запискою Вишинського Молотову, знайденої в архівах російського МЗС, в якій говориться: "Оскільки справа Валленберга до теперішнього часу продовжує залишатися без руху, я прошу Вас зобов'язати тов. Абакумова подати довідку по суті справи і пропозиції щодо її ліквідації".

Ось так: пропозиції щодо ліквідації. І Молотов накладає на цій записці адресовану тодішньому міністру держбезпеки резолюцію: "Тов.Абакумову. Прошу доповісти мені".

Можливо, багато документів, які могли б пролити світло на обставини викрадення і загибелі Валленберга, і справді загублені. Але історики, які займалися пошуками істини у цій справі, переконані, що в архівах ФСБ ховається ще безліч інформації, за допомогою якої можна прояснити долю Валленберга. Список очевидних питань у справі шведського дипломата, що залишилися без відповіді, займає десятки сторінок — але спецслужби явно не мають наміру давати на них відповіді. Рішення Міщанського суду — зайве тому підтвердження. І це дуже сумно.

Рауль Валленберг давно вважається в усьому світі одним з найвидатніших героїв опору Холокосту. Те, що російська влада, в першу чергу, спецслужби, роблять все, щоб — не дивлячись на те, що вже стільки років пройшло! — перешкодити з'ясуванню обставин його загибелі, вчергове виставляє Росію в ганебному світлі. Але, як відомо, рукописи не горять, а архіви рано чи пізно віддають свої таємниці. І цю ганебну таємницю теж буде розкрито.

Автор: Євген Кисельов. Джерело: Радіо Ехо Москви. Переклад: Новое время

Читайте також: "Врёшь, Лента!": невідомі розгромили редакцію популярного російського видання