Камілла Лекберґ: злочини інколи виправдовуються

Хто читає: любителі міксованого жанру детектива і трилера, коли до старого доброго вбивства додаються напрочуд жаскі подробиці.
Що читає: "шведську Агату Крісті" (так, принаймні, зазначено на обкладинці) – Каміллу Лекберґ, а саме роман "Крижана принцеса", перекладений українською та виданий Клубом сімейного дозвілля у 2018 році.
Чому читає: тому що справедливості прагнуть усі, особливо якщо йдеться про злочини без терміну давності.

Двох 12-річних дітей – дівчинку та хлопчика – ґвалтує їхній викладач. Минає з півтора десятка років і мати хлопчика вбиває… ні, не ґвалтівника, а дівчинку. Чому? Щоб це збагнути, варто прочитати книжку. Хоча навіть після уважного прочитання дії жінки не видаються вмотивованими, зате зрозумілими є дії авторки – Каміллі Лекберґ знадобилася крута інтрига.

Читайте також: Давід Фоенкінос: любов зла – полюбиш, не встаючи з крісла

Однак фраза про те, що злочини інколи виправдовуються, яка могла б бути слоганом книги (а також і фільму), стосується не цього вбивства. А розправи над ґвалтівником, який учинив третій хлопчик. Він заманив покидька на тонкий лід та втопив його в ополонці в компанії двох інших жертв, коли всі вони були ще підлітками. Цього хлопчика ґвалтували й інші люди – ті, котрим його "продавали" батьки в обмін на гроші, які вони витрачали на наркотики. Своїх батьків хлопчик також покарав, підпаливши будинок і прирікши їх на згоряння живцем.

Якщо чесно, то зґвалтувань та хорору в "Крижаній принцесі" дещо забагато на квадратний метр друкованої площі. І хоча Каміллу Лекберґ й називають місцевою "Агатою Крісті", від наслідування класики її відділяє саме намагання напомпувати текст педофілією та інцестами, щоб із моторошних ран минулого та дитячих психотравм набудувати якомога більше прихованих мотивів та сюжетних поворотів.

А душа між тим інколи просить "простого" детектива із традиційним пострілом з пістолета, бокалом з трутизною чи, принаймні, перерізаним горлом. І щоб вбивцею старенької тітоньки виявився дворецький чи садівник (або хоча б внучатий племінник, якого обійшли спадком).

Проте таких книг зараз вже не роблять або роблять в обмеженій кількості. "Сусід" по Європі Камілли Лекберґ норвежець Ю Несбе також полюбляє нагнати страху – але він, щоправда, віддає перевагу кривавим подробицям, а не сексуальним збоченням. У нього одні герої закатруплюють інших не яким-небудь звичайним перевіреним способом, а за допомогою абсолютно немислимих знарядь. Втім, про Несбе ми розповімо іншим разом. А поки повернемося до Лекберґ.

Читайте також: Ієн Мак'юен: Гамлет носить памперси

Її тексти відзначені не тільки екскурсами у минуле, де на читача чигають найогидніші "скелети в шафі". В романах Лекберґ ще й достобіса героїв, причому "Крижана принцеса" – аж ніяк не рекордсмен. Приміром, навіть не намагайтеся читати її детектив "Ангелотворець" без блокноту та олівця в руках – щоб занотовувати на берегах, хто кому – друг, товариш і брат, а хто – просто сусід. Інакше заплутаєтеся ще задовго до фіналу.

В цьому відношенні співвітчизник Лекберґ Юхан Теорін (також автор детективів) відзначається значно більшою легкістю у вибудовуванні наративу та тяжінням до "традиціоналізму" у цьому жанрі.

Хоча, покритикувавши фру Каміллу, ми не можемо не визнати: читати її книги таки дуже цікаво. Можливо, вони лишають більш трагічний післясмак – на відміну від творів Сіменона чи Агати Крісті, але, як то кажуть, се ля ві – таке життя, і педофілія в ньому має місце також. Щоб закрутити історію, яка триматиме тебе в напрузі до самого кінця, треба чимало таланту. А талант у Лекберґ, без сумніву, є (інакше ми б й не рекламували її на нашому сайті).

Окремий бонус її книг у тому, що персонажі не лише вбивають, розслідують та мстять за минулі злочини. Вони ще й міркують про життя-буття. Взагалі увага до деталей – частина стилю Лекберґ, і завдяки ретельності її письма можна дізнатися чимало цікавого – того, що, на перший погляд, не має безпосереднього стосунку до головної інтриги.

Про це, щоб стати мільйонеркою в цій країні, годі й мріяти. З нашими податками більша частина прибутку піде на фінансування неспроможних шкіл або ще гіршого медичного обслуговування. Уже не варто казати про прекрасний, ба більше, розкішний та низькооплачуваний корпус поліції.

Вище наведена цитата – аж ніяк не з українського сегменту Фейсбуку. Це – все та ж таки Камілла Лекберґ, а точніше – один з її героїв, котрий міркує про шведські реалії. Що й казати, не бачили ті шведи смаленого вовка, а втім, порівняльна характеристика соцполітики у нашій та їхній країні – тема для зовсім інша колонки

Читайте також: Роберт Джеймс Воллер: істина в коханні