Кого Ви згадуєте 9 травня?
Коли моя бабця йшла лісом у 1943-му (їй років 11 було тоді), то часто дивилась на вершечки ялин та сосен.
Не тому, що там були гарні шишечки, пухнасті білочки та співочі пташки… Там просто висіли обдзьобані трупи "наших", яких підвісили вояки Рейху…
Дорогу потрібно було йти щодня…Молоко у тітки забирати… Трупів через день то більшало то меншало…
"Ми до всього звикаємо. І до смерті. Я зараз собі дивуюсь – як я могла так спокійно тудою ходити…", - розповідає бабуся…
"Жити" було біля Курську… "Німці йшли на Курськ і Москву…гарними. Акуратно одягнені, задобрювали тамтешніх шоколадом…".
"Назад тікали обмерзлі…тремтячі…брудні…у клопах та у крові"…
Якимсь дивом мій рід опинився у Львові. Бабця пережила війну і переїхала до України… Тут на Львівщині і мати моя дала згодом мені життя…
Інша бабця, та яка дала життя моєму батьку, проходила війну "активно". Бойові вильоти на кордоні із Китаєм і любов на фронті. Надії, що чоловік переживе війну та післявоєнні злидні, поки у СРСР будували комунізм…
Її історії про війну теж невеселі…
Переважно, коли приходить 9 травня ми згадуємо рідних - тих, хто воював, тих, хто загинув, тих, кого назвали тоді героєм, а кого зрадником. Є і багато тих, чия історія нам досі невідома...
Зараз ми в Україні шукаємо правди - такої, щоб нас влаштувала усіх. Через це можемо і посваритись, нас можуть спровокувати, ми можемо навіть побитись, але любов до рідних повинна бути на першому місці...
Поглянув на події у Львові… і подумав, що війна війною, конфлікти конфліктами, провокації провокаціями… А я люблю свою бабцю... Це змушує забувати про погане. Так мене не спровокувати...