Лише 12% довіри: чому українці зневірилися у судах?
В Україні традиційно існує низький рівень довіри до суддів і судової системи в цілому. Феміді у нашій країні довіряють лише 12% громадян (11,8% за інформацією Центру Разумкова), а з 2013 року цей рівень підтримки у середньому складав всього 5-7%.
Але тут прослідковується доволі цікавий тренд: учасники судових проваджень значно більше довіряють судовій системі, ніж люди, які безпосередньо не контактували з судами. Чому так сталося? Тут пропонуємо вам запитати самих себе: коли ви востаннє чули в медіа позитивну інформацію про українські суди? Загалом це логічно, адже читачів цікавлять більше цікавлять скандали навколо судових процесів, корупція навколо суддів, і т.д. – все, що захоплює увагу, почасти викликаючи неабияке обурення.
Читайте також: Офшорні схеми та санкції РНБО: що завадило Гетманцеву потрапити до Верховного суду
У такий контекст інфополя навряд чи потрапить, наприклад, умовна історія про справедливе та неупереджене рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справі щодо спору навколо земельної ділянки двох сусідів-дачників. Проте ви навряд чи оминете увагою новину про суддю-хабарника, який ховав сотню тисяч доларів у скляних банках у своєму городі (подібних історій, на жаль, журналістам підкидають чимало).
Зовсім інше ставлення у безпосередніх учасників проваджень: більше 30% з них схвально відгукуються про українські суди. Чому така різниця? Суд зазвичай виносить рішення на користь того чи іншого учасника процесу, що вочевидь викликає позитивне враження у переможців. Але навіть ті, чий позов не задовольнили, можуть схвально ставитися до судової системи, якщо суддя забезпечив відкритий і рівний процес, у фіналі якого виніс обґрунтоване та зрозуміле рішення.
Проте чесне і неупереджене судове рішення мало чого варте, якщо його не виконувати. Хоча інститут приватних виконавців запровадили, однак його розвиток досі штучно стримують в інтересах збереження впливу державної виконавчої служби. Якщо чинний Уряд декларує курс на масштабну приватизацію, то чому би не віддати у приватні руки і цю сферу?
Важливо пам'ятати, що конкурси на посади суддів почали проводити з 2010 року, а конкурсний відбір суддів всіх рівнів запрацював лише з 2016 року. До цього ця процедура була настільки закритою та корумпованою, що навіть виникли суддівські династії. Проте конкурсний відбір не подолав усі вади української судової системи. Вища кваліфікаційна комісія суддів і Вища рада правосуддя (які відповідають за відбір кандидатів) виявилися не новим подихом реформ, а продуктами старої системи, адже більшість у їхньому складі становлять судді, делеговані їхніми ж колегами. Тому кругова порука та протекціонізм так і залишилися "первородним гріхом" української судової системи.
До теми: Справу "діамантових прокурорів" передали в Антикорупційний суд
Як же виправити цю ситуацію?
Для цього в органах з добору суддів мають бути люди, яким довіряє суспільство (правозахисники, журналісти, представники профільних громадських організацій тощо). Можна навіть піти далі, і запросити представників міжнародних організацій, адже наявність закордонного "спостерігача" знижує спокусу українського чиновника зловживати своїм становищем.
Ще один цікавий момент, нещодавно досліджений громадськими організаціями. Парадокс української судової системи – велика кількість запобіжників зловживанням, які фактично не працюють. Під час судових засідань можна вільно фотографувати та знімати відео, тексти судових рішень можна подивитися на офіційному вебпорталі судової влади, а справи розподіляються автоматизованою системою. Але за неправдиві відомості у деклараціях суддів рідко карають, а недоброчесна поведінка часто не перешкоджає суддівській кар'єрі.
Інше важливе питання, яке значно уповільнює судовий механізм – це нерівномірне навантаження на суддів. Один суддя може одночасно розглядати десятки справ, тоді як його колега – одну чи дві. Рішення може стати запровадження екстериторіального розподілу справ між судами, коли вони вирішуються за допомогою системи "Електронний суд", оскільки у тут не важливо, де саме знаходиться суд: у Києві чи Миколаєві.
Розвиток штучного інтелекту може призвести до того, що електронний суд без участі судді стане медіатором у різноманітних суперечках між людьми або навіть буде ухвалювати судові рішення. Але не варто просто чекати появи цієї технології "склавши руки", адже судова система сама себе не реформує.
Між іншим: Розшукуваного в Україні суддю Чауса судитимуть у Молдові