У кожному випуску новин на каналі "Луганск 24" поряд із розповідями про "вражаючі успіхи" так званої "ЛНР" на кшталт ремонту водогону, який "достался нам от Украины" в поганому стані, або про відкриття чергового дитячого майданчика та "success story" про отримання паспортів РФ, говорять й про те, що відбувається в "нєзалєжнай" (страшенно дратує). Типові історії про те, як поліцейський в Голосіївському парку ганявся за поні, про розмальовані електрички на Вінниччині, або як в Лисичанську жителі залишилися без води через заборгованість за електроенергію.
До речі, розповіді про Національну поліцію зустрічаються в кожному випуску новин. Та, у якому би світлі не виставляли Україну пропагандисти, раніше в інформаційному просторі згадки про неї не з'являлися настільки часто.
Відважна : Мрія дитинства: як проходить військова служба дівчини-піхотинця
Якщо говорити про життя на окупованих територіях, то там час ніби зупинився. Мало людей, вся молодь здебільшого в РФ. Я їхав з Луганська в автобусі, де – на моє здивування – були переважно молоді люди. Я дивився на них і думав: "Що вони тут роблять? Яка їхня мотивація жити в умовах, де немає ніякої перспективи?". А її реально немає. Якщо до війни всі як один працювали на шахтах та отримували величезну на той час зарплату, то зараз вона близько 12-15 тисяч рублів (по курсу це 5-6 тисяч гривень). Не надто багато при цінах, не нижче київських. Це я, звісно, не про комуналку, пальне та транспортні витрати – вони залишилися на рівні 2014 року.
На відміну від наших, українських міст на підконтрольній території, де повно військових, в окупованих населених пунктах людей в формі майже не видно. Особисто я бачив лише двох. Один їхав в автобусі з двома величезними картатими сумками, інший – на мосту поблизу Станиці Луганської, там, де його не мало би бути після розведення військ. Але він є. На його плечі синя ганчірка з написом "СЦКК". Зелений піксель на кшталт російського та чорні берці. Виглядають вони, порівняно з українськими військовими, мерзенно – як в російському фільмі "ДМБ", хіба що вдягнені не в "дубок".
Окуповані міста занедбані. До війни там хоча би якось ремонтували дороги та викошували траву. Зараз таке побачиш лише на центральних вулицях. Особливо вбого виглядає Луганськ. Я часто жартую, що будь-яке місто краще ніж Красний Луч. Але, побачивши сьогоденний Луганськ, я змінив думку. Щоправда, я не бачив сучасний Луч.
Люди, здається, почали розуміти: щось пішло не так. Але Україну чекають одиниці. Власне, це ті люди, які нишком возили харчі українським військовим у тодішній сектор "Д", та з якихось причин не виїхали на підконтрольну Україні територію. А переважна більшість населення – це ті, хто повелися на казки, і в котрих відсутнє критичне мислення. За них ніби й мала би боротися Україна...
Підтримати українську армію, яка бореться за звільнення Донбасу від окупантів, можна тут.
Для агресора від щирого серця: Відсіч ворогу цілодобово: в Україні створили унікальний прилад