Натуралізація у сучасному футболі явище не поодиноке. Багато футболістів змінюють громадянство із метою виступати національну збірну іншої країни. Прикладів успішної натуралізації можна назвати достатньо багато – це Деку та Лієдсон у збірній Португалії, Емануель Олісадебе, який витягнув збірну Польщі на Чемпіонат світу 2002 року, Какау у збірній Німеччини, Кевін-Прінс Боатенг з Гани, з деякою натяжкою це і німці Подольські та Клозе, французи Тюрам, Віейра, Евра, які переїхали до іншої країни у ранньому
дитячому віці, тощо.

Хвиля натуралізації докотилася вже давно й до України. Проте лишень остання звістка про бажання головного тренера національної футбольної дружини країни Мирона Маркевича натуралізувати сенегальського центрального захисника Папу Гуйє викликала велику дискусію в українському суспільстві з цього питання. Про це вже багато говорилося проте, хотілося б вставити і свої 5 копійок.

У цій ситуації пропоную усім читачам відкинути глибоко заховані расистські погляди і зі свіжою головою розібратися в тому чи дійсно подібний цей футболіст збірній України. Я думаю, що той факт, що Папа Гуйє – толковий центральний захисник, ні в кого не викликає сумнівів. Він пройшов футбольну школу Віталія Кврцяного у “Волині” – таку долю далеко не кожен може витримати. На рахунку ще поки сенегальця понад 100 матчів у складі харківського “Металіста”, з яким добрався до 1/4 фіналу Кубку УЄФА. При рості 192 см Папа потужно виглядає у верхових двобоях, а також непогано діє у позиційній обороні.

В той же час, на мою думку, в Україні немає крайнього дефіциту на позицію центрального захисника. Так, перешкодою для суперників на шляху до воріт збірної здатні стати найдорожчий футболіст в історії українського футболу Дмитро Чигринський, “волинський Гаттузо” Тарас Михалик, автор першого українського голу на чемпіонатах світу Андрій Русол, грамотний, хоча й не завжди стабільний Олександр Кучер, потужний Євген Хачеріді, молодий Ярослав Ракицький, юний Сергій Кривцов…. Прихід Папи звісно ж посилить конкуренцію, але вона й без нього є великою.

Окрім того, боюся, що Мирон Маркевич може стати заручником свого ж непопулярного рішення. Натуралізація Папи – подія резонансна і вболівальники будуть надкритичні щодо дій захисника та тренера. Маркевичу доведеться ставити Папу в основу, щоб довести правдивість свого рішення. Це може похитнути мікроклімат у команді, особливо, якщо гра у Папи не заладиться.

Тим не менше у цій усій ситуації з Папою Гуйє мене насторожує одна річ, а саме ставлення самого футболіста до своєї майбутньої долі. Ситуацію зі своєю майбутньою натуралізацією Папа прокоментував наступним чином: “Коли я ще жив у Сенегалі, дуже ображався на тих футболістів, які не хотіли грати за збірну Сенегалу, зокрема на Партіса Евру. Чесно кажучи, я б хотів грати за збірну Сенегалу, але на мене там не розраховують. А до України я вже звик. Для мене велика честь, що місцева Федерація футболу зацікавлена у моїх послухах. Я з задоволенням надіну футболку збірної України”.

Зі сторони я це бачу так: Папі немає місця у збірній Сенегалу, яка не входить до когорти провідних африканських збірних, і він робить веееелику послугу українцям. Що робить футболіст, коли хоче пробитися у національну збірну? Тренується, викладається на 120% у кожному матчі, намагається будь-що потрапити на очі тренерам. Його прогрес та старання обов’язково замітять. Чого цього не робить Папа? Умови для цього в нього є: “Металіст” - команда видна, яка щороку грає у Європі (хоча й з різним успіхом).

Звісно ж збірна України не є дитячою мрією Папи. Звісно ж він не співатиме гімн України голосніше за усіх (хоча, якщо розібратися, то українських гравців, які знають і співають слова національного гімну, можна на пальцях однієї руки перерахувати) і не плакатиме як футболісти КНДР на Чемпіонаті світу, і не вдягне з того щастя вишиванку. Навіщо Папі ще й збірна України? Навіщо зайвий раз напрягатися? Навіщо проходити додаткові тренувальні збори? Навіщо грати зайві матчі у році? Це спортивний мазохізм?

Мені в голову з ходу приходить одна відповідь. Збірна України гратиме на Чемпіонаті Європи 2012 року. До цього турніру будуть прикуті погляди всіх європейських вболівальників та футбольних функціонерів. Чи не хоче Папа завдяки цьому перебратися у якийсь європейський футбольний чемпіонат, де йому більше заплатять і клімат буде кращий? Підозрюю, що саме такий варіант нашептали йому спритні футбольні агенти, раді наварити грошенят на його майбутніх трансферах.

Дай, Боже, звісно ж, щоб я помилявся у своїх прогнозах щодо Папи. Наголошу ще раз: він толковий футболіст. Я щиро бажаю йому прогресу та нових футбольних успіхів …. але лишень у складі харківського “Металіста”!