"Смаколики" для бойовиків, або Як ми помстились за двох українців

"Де водій?", – вбігаючи в приміщення, питає комбат. Хлопці пояснюють, розводячи руками, що водіїв немає. Хто на ремонті, а решта на посиленні позицій.

"Я питаю де водій,що на машині "Військове таксі" приїхав?", – вже кричить командир.

"Друже прокидайся, машин немає, колону нашу підбило ДРГ, підвези. Всі на виїзді…" – будять мене хлопці.

Це був тяжкий день. Дуже тяжкий, яких не пам’ятаю з часів ще своєї служби на війні. Зранку надійшло повідомлення про трьох загиблих, серед яких знайомі мені люди. В обід вивіз оперативну групу на "полювання" за ДРГ супротивника, паралельно коптером намагались знайти покидьків, які вбили ще двох наших захисників.

Згодом по оперативним даним стало відомо, що на базу сепаратистів якісь "шишки" приїхали планувати вечірній обстріл наших позицій. Знову виїзд. Взяли "чайник" з собою в багажник, "смаколиків" та пригостили російських найманців від усієї душі.

Вже хотілось, щоб день закінчився, але робота продовжується. Перевожу групи з місця на місце. Поки результату немає. Телефон розривається від повідомлень з питанням про хлопців, які загинули. Відповідаю по можливості.

Вибачаюсь перед хлопцями, ставлю перед собою стакан, наливаю горілку. В голові пролетіли найкращі моменти війни із загиблими. І тільки було потягнувся хильнути чарку, приходить повідомлення. В ньому фотографія, де горять геть всі опорники терористів, певно, разом з ними. А далі короткий підпис: "Дякую за безпілотник та організацію навчання коректування по планшетам. Ми помстилися за них".

В такі дні, як той, хотів, хочу і буду хотіти цієї помсти. Ви її теж хочете? Тоді вам сюди.

Автор: Andriy Rymaruk. Проект "Повернись живим"

Читайте також: Аби тільки встигнути врятувати життя ще одного військового, все інше – неважливо!