14 травня того року з ініціативи Президента Олександра Лукашенка білоруси вперше після здобуття незалежності проголосували на референдумі, який великою мірою повернув Білорусь до форми радянської республіки, а білоруська мова опинилася на межі зникнення.

Референдум і порушення Конституції

Тоді на голосування було винесено 4 питання: щодо зміни державної символіки; щодо надання російській мові статусу державної; щодо підтримки дій президента, спрямованих на економічну інтеграцію з Росією; та про необхідність внесення деяких змін до Конституції.

За кожне з цих питань, за даними Центральної комісії Республіки Білорусь з виборів і проведення республіканських референдумів, проголосувало більше 75% білорусів. Тільки от відбувся цей референдум з численними порушеннями: починаючи із зафіксованих спостерігачами на виборчих дільницях, і до порушення Білоруської Конституції.

Наприклад, згідно зі статтею 17 Конституції Республіки Білорусь, державною мовою Білорусі оголошена білоруська, а російська визнана мовою міжнаціонального спілкування. Відтак, Конституція держави вирішувала питання про державну мову, яке не можна було ставити під сумнів шляхом референдуму. А за статтею 148 білоруської Конституції заборонялося змінювати або доповнювати Конституцію впродовж останніх шести місяців повноважень парламенту.

В українській Конституції 10 стаття визначає, що «державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Згідно зі статтею, в Україні «гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом».

Та у нас з’являється мовний законопроект Колесніченка і Ківалова, який Верховна Рада приймає у першому, а згодом і в другому читанні, а український Президент Віктор Янукович невдовзі дає обіцянку зробити російську другою державною, мовляв, цього хоче вся країна.

«У цьому зацікавлена Україна, в цьому зацікавлені люди, в цьому зацікавлене населення, яке розмовляє в основному двома мовами - українською та російською», - сказав Янукович.

Парламентська асамблея ОБСЄ зробила висновок: референдум в Білорусі не відповідав всім міжнародним нормам вільного і справедливого голосування. Нічого не нагадує?

Про порушення процесу голосування в українському парламенті спершу оголосила опозиція, що невдовзі підтвердила навіть стенограма, опублікована на сайті Верховної ради. Більше того, дев’ять депутатів, зокрема, члени Партії регіонів відкликали свої голоси, що безперечно доводить факт фальсифікацій. Розпочалися масові протести проти «мовного» закону біля Українського дому у Києві, українська культурна еліта виступила проти цього документу.

А невдовзі після ухвалення «мовного» закону та подій, пов'язаних з ним, «від усіх парламентських делегацій надійшли телеграми про відмову від участі у тенісному турнірі на знак протесту». А як відомо, участь у турнірі мали взяти делегації парламентів п’ятнадцяти країн Європи, серед яких: Україна, Італія, Польща, Угорщина, Словенія, Хорватія, Болгарія, Румунія, Литва та інші.

А коли українська компартія заговорила про «мовний» референдум, запропонувавши Януковичу оголосити всеукраїнське голосування за надання російській мові статусу другої державної, то зміцнювалися думки, чи не за тим самим сценарієм, як у Білорусі, все це відбувається?

Право вибору і мовний престиж

Візьмемо, для прикладу, кілька положень із «мовного» закону:
- всі акти державних органів приймаються українською мовою, але офіційно публікуються також і регіональними мовами та мовами меншин;
- копії фільмів для кінотеатрів та домашнього відео виготовляються або мовою оригіналу або із дублюванням або озвученням чи субтитруванням державною мовою або регіональними мовами або мовами меншин на замовлення дистриб'юторів і прокатників з урахуванням мовних потреб споживачів.
- всі судові та слідчі документи складаються державною мовою, але слідство та судочинство може вестися регіональними мовами;

Громадський активіст із білоруського міста Гомель Яуген, розповів мені про схожі речі, які невдовзі стали для білоруської мови дуже невтішними.

«У нашій країні до Конституції додалася поправка. Державними мовами в Республіці Білорусь є білоруська і російська. Але на практиці цей параграф Конституції реалізувався таким чином, що в кожен закон, де згадується мова, влізло слово «або». Наприклад: «діловедення (...) ведеться білоруською і (або) російською мовами». І ось саме це «або» й поховало усі зусилля Відродження 90-х. В результаті, пересічні громадяни отримали право вибору мови, але таке ж право отримали і чиновники. Ви звертаєтеся білоруською, а вам відповідають російською. І кажуть, що мають право. І дійсно мають», - розповідає він.

Також Яуген каже, що паралельно білоруську мову почали витісняти з усіх сфер життя.

«Ми не маємо білоруськомовного телебачення, а у вищих навчальних закладах і школах історія викладається російською. Майбутні випускники та вчителі не знають мови, бо впав її престиж, люди не бачать перспективи користування білоруською. І нібито ніхто не забороняє, розмовляй якою хочеш мовою, але все навколо буде російською, мовляв, побачимо, скільки ти витримаєш...», - додає Яуген.

Він каже, що у Білорусі часто просто неможливо отримати бланк білоруською, а «чиновник з вами говорить іноземною мовою».

«Українців це ще чекає попереду. Якщо ви зараз дозволите собі слабинку і пропустите цей закон, - буде те ж, що у Білорусі. За мову нас судять, штрафують, саджають до в'язниць, виганяють з роботи, виключають з життя. Білоруськомовних людей на вулицях плутають з поляками і українцями. Ще 10 років тому пересічний школяр на уроках білоруської мови міг доволі вільно говорити білоруською. А зараз білоруська мова трактується як іноземна, уроки ведуться на трасянці (аналог суржика, - авт.), а учні відповідають «як вміють». Боляче і прикро за тисячолітню історію, за сотні жертв, за націю», - з болем констатує Яуген.

Ще один громадський активіст Ригор, який мешкає у Вітебську, каже, що йому, як білорусу, дуже боляче бачити те, що відбувається в Україні. Він розповідає, що ніколи б і не міг подумати, що «народ з такою сильною національною ідеєю міг допустити чи дозволити допустити своїм політикам» такі помилки, які колись допустили у Білорусі.

«Вже восени 95-го, через 3 місяці після травневого референдуму, я пішов у повністю російськомовну школу. Проте, залишалася мова, література, історія та географія Білорусі. Але потім повикидали «непотрібних» авторів, переписали підручники історії, поклавши правду на вівтар дружби з Росією, тож тепер й історію, і географію Білорусі викладають російською мовою, вже 15 років…», - розповідає хлопець.

Не можу з ним не погодитися, - за двомовності межі самосвідомості розмиваються, а розкол в суспільстві тільки розширюється. Ригор більш як переконаний, що цей закон стане фатальним законодавчим гачком, за який і чіплятимуться ті, хто намагається рвати Україну на частини. І тут власне й постають питання: що важливіше, - уряд і його «закони» чи рідна країна, нація і любов до неї. А які методи припустимі у боротьбі проти фатальної помилки, кожен повинен вирішити для себе.

«Мені дуже боляче за Україну, але радісно, що стільки людей борються за її майбутнє, приємно дивитися на борців на площах та у ЗМІ. Я вірю в їхню перемогу і думаю, що білорусам є чому повчитися у сусідів», - каже Ригор.

Відтак, повторення білоруського сценарію може не допустити Голова Верховної Ради Володимир Литвин або ж Президент України Віктор Янукович, який може накласти вето на «мовний» закон. В іншому разі, дуже ймовірною є активність пересічних громадян, зокрема, тих, які зараз протестують біля Українського дому в Києві. До слова, багато з них є абсолютно аполітичними. Проте, наразі важко спробувати спрогнозувати їхні дії у випадку підписання закону спікером та Президентом.