Гра «Карпат» була просто фантастичною.
Юрген Клопп
Я далекий від того, щоби проводити паралелі Кононов-Юст. В першу чергу тому, що я занадто молодий, аби пам’ятати Юстові «Карпати». Та й Георгійовичу досі бракує трофею. Однак люди старшого покоління часто порівнюють цих тренерів. А що я можу сказати із висоти власного досвіду – такого футбольного буму у Львові в новітній історії не було. Дякую. Щире, палке й непідкупне вболівальницьке дякую для Команди від тисяч уболівальників…
Мені пощастило, що свій блог я веду в текстовому режимі. На повідомлення в аудіо- чи відеоблозі з моїм зірваним голосом я просто не спромігся б. А емоції так і переповнюють, лізуть через вуха, рот, примушують пальці нервово рухатись, тріскаючи кісточками, а серце, немов шалене, товктися от уже другу добу…
«Карпати» програли. Більше того – сказати, що справа лише в невезінні не можна. Тепер, на свіжу голову, пригадуються і провали в захисті, і перевага німців за гольовими моментами, і два потрапляння м’яча в нашу поперечку, і багато чого іншого. Та навіть попри це ловиш себе на думці, що насправді не сумно. Ну, не так сумно, як мало би бути, коли твоя команда програє важливу гру, пропустивши два голи на останніх хвилинах матчу. А все тому, що львів’яни побачили те, що схоже на «Україні» люблять найбільше – характер і волю до перемоги.
Ще зранку перед матчем зустрів друга – теж спортивного журналіста. Він спитав:
- Як думаєш, Ромку, що сьогодні буде? Але так чесно, без ура-патріотизму :)
- Та результат, згрубша, неважливий. Нічия, думаю, дуже реальна.
- Так отож. Якщо зрозуміють, що результат не головне важливий, розслабляться, забудуть про статус матчу, гратимуть у своє задоволення – все буде класно…
Як у воду дивився… Для того, щоби почати грати, «Карпатам», як це не парадоксально, потрібно було двічі пропустити. 0:2 – це рахунок, коли вже можна не переживати і почати грати. А грати, як відомо, «зелені леви» вміють. Але парадокс – на 3:2 все закінчилося. В головах футболістів блиснуло – ми вже попереду! Вилізли із 0:2 на 3:2!! І до свистка близько десяти хвилин!!! Саме усвідомлення цього і погубило «Карпати». Згадали результат і почали його обороняти, замість того, щоби добити деморалізованих суперників.
А з іншого боку – звідкіля в львів’ян повинна була з’явитись психологія битих євробійців? Адже цей досвід «леви» тільки ото здобувають – із «Галатасараєм», із «Боруссією»… Яким геніальним не був би Кононов, із кавалком крейди біля дошки він не зможе привити футболістам впевненість у власних силах, т. зв. «психологію переможців». Тут дієвіше трофейна зброя, здобута в бою…
Тепер щодо німців. Групи уболівальників по 15-30 чоловік блукали центром із самого ранку. Загалом не відрізнив би їх від звичайних туристичних груп, якби не побачив «жовто-чорних» кольорів. На вигляд спокійні, виважені. Багато озиралися на всі боки, іноді показували пальцями і багато галайкали на німецькій. У якийсь момент подумав про те, що ці вболівальники оглядають плацдарм – місце, куди через два роки доведеться їхати на чемпіонат Європи. І я й сам оглянувся та спробував спрогнозувати що вони розкажуть, повернувшись на батьківщину. І почервонів. Брудно. Дуже. Всюди. Мені ніколи не доводилось бувати в Німеччині, однак про їхнє чистоплюйство ходять легенди, чи не так? Боюся, що сміття на наших вулицях робить із нас варварів в очах цих гостей із Європи. Відразу ж згадався російський класик: «Я, звісно, зневажаю вітчизну свою з голови до ніг – та мені прикро, коли іноземець поділяє зі мною це почуття»…
На стадіоні німці теж були «на рівні». Навіть попри гучну голосову підтримку господарів, фани «Боруссії» знаходили паузи, коли їхнє скандування та пісня було добряче чути. Команда їх примусила переживати не менше, ніж нас. Лиш підсумок потішив німців більше. Але після фінального свистка, коли дортмундські футболісти підійшли до 30 сектора, а гості дякували своїй команді за гру, їх уже зовсім не було чути. Адже тисячі долонь в єдиному пориві аплодували своїх кумирам, тисячі горлянок скандували «Молодці!» команді, що програла…
Щодо інших матчів, резюме буде коротким – як грали «Динамо» та «Металіст» не бачив зі зрозумілих причин. Вболівальники обидвох команд мусять бути задоволеними результатом. Харків’яни зі зрозумілих причин – розгром, перше місце, здобута різниця м’ячів і т. д. Схоже важкий початок сезону був не початком кризи, а, на радість «жовто-синіх», коротесеньким спадом, який завершується (завершився?) в найпотрібніший момент. Є привід для свята і в столиці. Хіба не цього Ви чекали та вимагали останні місяці. Газзаєв, схоже, піде. Я не знаю хто його замінить, але панові Валерію пора покидати це місце роботи. Ні в якому разі не недооцінюючи його професійні вміння, зауважу, що просто «не пішло». Так буває і в футболістів у певних командах, і в тренерів. Тож найкраще підшукати більш фартове місце роботи, замість того щоби мучитися самому та мучити інших. І відразу ж цитатка для роздумів:
Якщо Сьомін повернеться до київського «Динамо», я із задоволенням піду разом із ним… (с) Олександр Алієв
P.S. Днем раніше дивився матч Ліги Чемпіонів. Команда із шістьма слов’янами в основі переграла команду з дев’ятьма слов’янами. Засмутився…
P.P.S. ІЗ самого ранку наспівую куплет із «Мушкетерів»:
Нужны Парижу деньги - C'est la vie,
А рыцари ему нужны тем паче…
Но что такое рыцарь без любви
И что такое рыцарь без удачи???
До зустрічі в Парижі!