Як Україна виграє від російсько-турецького протистояння

Вигідна торгівля – запорука міцної дипломатії

Про можливість створення зони вільної торгівлі між Туреччиною та Україною та збільшення товарообігу до 10-ти мільярдів доларів говорять останні десять років. Лише у 2017-му році цю угоду вперше було анонсовано заступником міністра економіки Туреччини Фатіхом Метіном.

Але економічні стосунки України та Туреччини виявилися не такими простими. Обидві країни конкурують за деякими найменуваннями на світових ринках. А отже, відстоювати національні інтереси доводилося по кожній позиції. Наприклад, Туреччина за рахунок модернізації, більших обсягів виробництва та капіталізації може продавати промислові товари за меншими конкурентними цінами. Це аж ніяк не влаштує українського виробника. Україна натомість зацікавлена в експорті агротоварів, які взагалі на початку переговорів хотіли залишити "за дужками". Домовлятися треба дуже багато, а отже не дивно, що переговори затягнулися на стільки років.

Але нещодавно стали помітні відчутні зсуви у переговорному процесі. Спочатку про підписання угоди щодо ЗВТ заговорив президент Реджеп Таїп Ердоган, а потім про це особисто із віце-президентом Туреччини домовлявся Володимир Зеленський. Сторони майже прийшли до консенсусу і, схоже, у найближчі декілька місяців зможуть укласти офіційну угоду.

Зеленський на зустрічі із Фуатом Октаєм / Фото: АА

Безліч експертів сходяться на тому, що Туреччина виграє від цієї угоди більше, ніж Україна. І тим не менш, тісна співпраця із цією країною дуже важлива для нашої стратегічної доктрини, особливо в контексті протистояння із зовнішнім ворогом.

Співпраця у військовій справі

У 2016-му році "Укроборонпром" проголосив початок тісної співпраці із Туреччиною в рамках стратегії "Український щит". Її мета – технічна модернізація української армії до стандартів НАТО, а також обмін досвідом у військовій царині. З цього моменту стосунки Туреччини та України вийшли на новий рівень.

Читайте також: Туреччина та Україна підписали контракт щодо модернізації української армії

За три роки спеціалісти з двох країн розробили багато нових проектів та почали їхню практичну реалізацію. Зокрема:

• Проект суперсучасного українсько-турецького літака Ан-188, який зовсім скоро буде втілено у життя.
• Співпраця в технічних галузях. Туреччина постачає нам тепловізори, оптичні пристрої, пристрої радіозв'язку, боєприпаси тощо.

Та найбільшим кроком назустріч Україні, мабуть, була згода на продаж ударних безпілотників Bayraktar TB2, які успішно випробували ще у березні цього року. Це доволі рідкісний вид безпілотних літальних апаратів, які мають на озброєнні всього 6 країн: Туреччина, США, Іран, Китай, Пакистан та Ізраїль. Примітно, що у 2014-му році Україна спробувала купити ці безпілотники в Ізраїлю. Однак там відповіли категоричною відмовою, яка, за даними журналістів, обумовлена небажанням сваритися із Москвою.

Ударний безпілотник Bayraktar TB2 / Фото: ukrspecexport com

Після двох років переговорів Туреччина дозволила відправити свою летальну зброю на потреби української армії, що, безсумнівно, є дуже рішучим кроком стосовно протидії російській експансії. Навіть США, коли почали продавати Україні "Джавеліни", поставили умову не використовувати їх на Донбасі. Якщо США та Ізраїль відмовилися давати користуватися летальною зброєю на війні та наступати цим на інтереси РФ, то Туреччина не побоялася конфронтації зі своїм північним сусідом, і це дійсно гідно поваги з нашого боку.

Читайте також: Закуплені у Туреччині бойові безпілотники Bayraktar TB2 пройшли перші випробування

Насправді такий крок з боку Туреччини не є чимось вельми неочікуваним, оскільки їхнє протистояння з РФ усе частіше дається взнаки на міжнародній арені. Все більше помітно, як сфери інтересів Москви та Анкари накладаються та призводять до конфліктів. Саме тому туркам необхідно перешкодити подальшому просуванню Росії. Така політика обумовлена стратегічною доктриною Туреччини, яку аналітики називають неоосманізмом.

Як неоосманізм Туреччини впливає на стосунки з РФ

Неоосманські тенденції на Близькому Сході накладаються на інтереси Російської Федерації, що, власне, і є причиною конфронтації. Експерт з Національного інституту стратегічних досліджень Денис Москалик пояснив, як і чому відбувається протистояння:

Проблема в тому, що "Османська сфера впливу", за яку бореться Туреччина, накладається частково на "Радянську сферу впливу" Росії. Відповідно це змушує неоімперців до боротьби за спірні території. Так у Сирії Туреччина підтримує, озброює, організовує і навчає повстанців, які воюють проти військ Асада та її російських союзників. В Лівії відповідно Росія підтримує фельдмаршала Хафтара, а Туреччина — Уряд Національної Згоди, який йому протистоїть. Тут є два варіанти розвитку подій: або обопільне розмежування сфер впливу, або якась з імперій повинна програти та піти на поступки.

Що таке неоосманізм?Верше термін "неоосманізм" почали вживати в Греції під час турецької експансії на Кіпр. Він означає панівну ідеологію в Туреччині, яка спрямована на повернення до османських культурних цінностей та контролю над територіями, що раніше належали Османській Імперії. Уособленням ідеології є турецька Партія справедливості й розвитку. Вона нараховує майже 10 мільйонів членів та має майже половину від усіх місць в парламенті.

У будь-якому випадку Туреччина – зовсім не легка ціль для Росії, вони вже показали, що здатні діяти рішуче. Згадаймо збитий Су-25 чи обстріли російських баз через турецькі проксі-структури у Сирії. Туреччина однозначно не готова здавати позиції на Близькому Сході.

Чому від цього виграє Україна?

Політолог Денис Москалик впевнений, що Україна наразі перебуває у виграшному стані. На це є декілька причин.

По-перше, Туреччина — надійний ситуативний союзник у стримуванні російської агресії на всіх фронтах. Анкарі вигідна поточна стратегічна доктрина України на стримування Росії, оскільки вони також намагаються не допускати посилення північного сусіда. Це дає нам можливість вести плідну співпрацю у військовому та в економічному секторах. Втрату співпраці з Росією Україна зможе компенсувати за рахунок ринків Туреччини, особливо якщо угоду про ЗВТ все ж таки буде укладено.

По-друге, неоосманізм Туреччини дає змогу для налагодження дипломатичних зв'язків з Україною шляхом відзначення дат зі спільного історичного минулого. Наприклад, у роки визвольних змагань Османська імперія була однією з перших країн, яка визнала незалежність УНР. Спільність історії також актуалізує питання кримських татар. Під час окупації та політичних репресій у Криму існує потреба у звільнені політв'язнів, що вже відбувалося за посередництва Ердогана. Додатково це може допомогти загалом підняти питання політичних репресій в контексті радянського минулого та дискредитувати владу РФ.

Читайте також: Роковини депортації кримських татар вшанували у Туреччині

По-третє, потреба мілітаризації імперської Туреччини спонукає Ердогана до більш тісного співробітництва у військово-промисловому комплексі. Українські заводи отримають нові замовлення та зможуть співпрацювати у рамках нових проектів з армією Туреччини, що допоможе Україні пришвидшити переозброєння війська до стандартів НАТО.

Українські спеціалісти беруть активну участь у міжнародній виставці IDEF-2019, Стамбул/ Фото: defence-ua.com

У будь-якому випадку підстав та перспектив для більш тісного співробітництва Туреччини та України – безліч, головне правильно їх реалізувати на дипломатичному рівні. Україні зараз конче потрібні турецькі інвестиції, ринки та військова співпраця.

Туреччина є надзвичайно важливою для нас, по суті це стратегічний партнер України, поряд зі США. Туреччина як партнер містить в собі величезну кількість можливостей для України — це архіважливий напрямок, підсумки роботи якого обов'язково позначаться на нашому майбутньому. Тому тут варто боротися за найкращі результати,
– підсумував Москалик.

Стосунки з РФ "на зло" США

Втім, що стосується глобального стратегічного партнерства, то Туреччина навпаки, вітає Росію. Будь то закупівля в РФ комплексів С-400 або побудова в країні російської атомної електростанції Аккую. Свого роду це є важелями впливу на США, які також наступають на імперські амбіції верхівки Туреччини.

В першу чергу треба розуміти, що Туреччина прагне домінувати на Близькому Сході, а тому неминуча навіть конфронтація зі США. Турки перебувають у стані принципової війни із курдами, яких підтримують Сполучені Штати. Це дає свій відбиток на американо-турецьких відносинах, аж до економічних конфліктів та санкцій.

Російський ракетний комплекс С-400 / Фото з відкритих джерел

Стратегічне партнерство Туреччини та Росії обумовлено не лише потребою тиску на США, а й енергетичною залежністю. До Туреччини з Росії проходять два великих газопроводи "Трансбалканський газопровід" та "Блакитний потік". Від їхньої безперебійної роботи критично залежить турецький енергетичний сектор. Щорічно цими газопроводами до Туреччини надходить 27-29 млрд метрів кубічних природного газу, і сторони тільки збільшують частку свого співробітництва у цій царині. Зараз будують новий "Турецький потік", який пролягатиме через Чорне море. Він має виключити Україну та інші країни з ланцюга постачання газу та дати змогу напряму продавати "блакитне паливо" до країн ЄС.

Читайте також: США дали Туреччині два тижні на відмову від покупки С-400 у Росії