Росія проти України: як ЄСПЛ відправив позов країни-терористки на смітник історії

Чому насправді Росія подала цей позов

Тоді, 21 липня 2021 року (а це саме за 3 місяці до слухань по прийнятності справи "Україна та Нідерланди проти Росії", це важливо), російські органи усюди гучно заявляли про подання першого міждержавного позову до ЄСПЛ з низкою скарг проти України. Мовилося про адміністративну практику "вбивств, викрадень, примусового переселення, втручання у виборче право, обмеженнях на використання російської мови та напади на російські посольства і консульства".

Читайте також Росія лише за кілька днів попсувала життя у кількох країнах, а ООН і далі плазує

У цій скарзі Росія також спробувала приписати Україні відповідальність за катастрофу авіалайнера MH17, тому що Україна "не закрила повітряний простір". Москва також скаржилась на блокування Північнокримського каналу та просила ЄСПЛ застосувати тимчасові заходи, зокрема, зобов'язати Україну відновити подачу води до окупованого Росією Криму та припинити "утиски" у використанні російської мови.

Як пояснення рішення подати міждержавний позов проти України, заявлялось, що Росія "виступає за ідеали демократії, дотримання прав та свобод людини…". Проте вся ця поведінка Росії в перші години чітко демонструвала, що там з самого початку використовували цей позов не в інтересах забезпечення прав людини.

Тоді Росія одразу заявила, що якщо ЄСПЛ не прийме до розгляду її позов та не задовольнить клопотання щодо забезпечувальних заходів за правилом 39 (Росія просила суд дати вказівки, щоб Україна "припинила утискати російськомовне населення та забезпечила подання води до Криму"), це означатиме, що суд не є незалежним та безстороннім.

Якщо перше було свідомим введенням в оману (за регламентом ЄСПЛ міждержавні позови одразу реєструються судом, відкривається провадження та починається розгляд справи на предмет її прийнятності), то друге було такою собі типово російською спробою виправдання наперед, чому одразу щось буде відхилено.

І так, 22 липня 2021 року ЄСПЛ відкрив провадження у справі "Росія проти України" за №36958/21, одразу відхиливши прохання про забезпечувальні заходи. Все тому, що не було надано доказів "серйозного ризику непоправної шкоди основоположним правам людини за Європейською конвенцією".

Однак, з процедурного погляду, було чітко зрозуміло мету російського позову – спроба відтягнути на немалий період часу іншу важливу справу, яка активно розглядалась у ЄСПЛ – "Україна та Нідерланди проти Росії".

На той момент справа "Україна та Нідерланди проти Росії" пройшла чималий шлях розгляду питання прийнятності.

Позов тоді стосувався скарг України щодо численних порушень прав людини на окупованих територіях. Провадження розпочалось ще у такому далекому та водночас недавньому 2014 році в межах першої міждержавної заяви "Україна проти Росії". У 2016 році суд роз'єднав це провадження за територіальним критерієм на "Україна проти Росії (щодо Криму)" та "Україна проти Росії (щодо Сходу України)".

Цікаво Своя для усіх: як Ердоган намагається вибити Туреччині привілеї у світі

Протягом 2017 – 2019 років подавались письмові позиції щодо прийнятності, а у 2020 році попередньо мали бути слухання. Водночас в липні 2020 року уряд Нідерландів подав міждержавний позов проти Росії щодо збиття літака малазійських авіаліній рейсу MH17.

Оскільки в межах справи "Україна проти Росії (щодо Сходу України)" теж були скарги України щодо вказаних подій, ЄСПЛ вирішив об'єднати ці справи, а також інший позов України – "Україна проти Росії (II)" щодо викрадення та вивезення українських дітей-сиріт до Росії з окупованих територій Донецької та Луганської областей влітку 2014 року.

Відтак, у 2020 – 2021 відбувся додатковий обмін письмовими позиціями України, Нідерландів та Росії щодо об'єднаної справи "Україна та Нідерланди проти Росії" за №8019/16, №43800/14 та №28525/20. У червні 2021 року ЄСПЛ повідомив, що 24 листопада 2021 року він проведе усні слухання по прийнятності справи.

Це був важливий етап у розгляді української міждержавної справи. Україна повинна була представити позицію не лише щодо прийнятності скарг про порушення Росією прав людини в ході її агресії з 2014 року. Також розглядалось ключове для справи питання юрисдикції.

Простими словами: щодо часу, з якого Росія здійснювала контроль над захопленими територіями східних областей, та щодо обсягу її відповідальності.

Вірогідність задоволення російського позову існувала

І ось в липні 2021 року Росія подала міждержавний позов, який містив скарги, так би мовити, "дзеркальні" до тих, які заявляла Україна з 2014 року проти Росії. Росія закидала Україні "адміністративні практики вбивств, викрадень, примусового переселення, втручання у виборче право, обмеження і використання російської мови, переслідування та напади на "незручних" журналістів, закриття російськомовних каналів, напади на російські посольства і консульства, блокування Північнокримського каналу.

Також Росія видала свою версію збиття літака MH17, приписуючи Україні відповідальність за катастрофу авіалайнера через "незакриття повітряного простору".

А тепер уявіть – у заяві від 22 липня 2021 року, а також у наступних листах в серпні та вересні 2021 уряд Росії звертався до ЄСПЛ з клопотанням про приєднання заяви "Росія проти України" до справи "Україна та Нідерланди проти Росії". При цьому, при поданні позову, всі документи, як докази, так і сама заява, були подані російською мовою, у зв'язку з чим ЄСПЛ неодноразово надавав вказівки подати матеріали офіційними мовами його роботи, англійською або французькою. Однак Росія постійно відтягувала надання належно підготовлених документів.

І хоч вірогідність задоволення клопотання Росії була доволі невелика, все ж вона існувала, а з цим – і ризик суттєвого відтягування слухань по справі "Україна та Нідерланди проти Росії" та отримання рішення ЄСПЛ по прийнятності. Однак, клопотання Росії було відхилено.

Відтягнути проведення слухань все ж вдалось, але лише на два місяці та іншим способом. За два тижні до дати усних слухань ad hoc суддя ЄСПЛ від Росії, який з 2019 року розглядав міждержавні позови України у складі Великої Палати ЄСПЛ, раптово виявив, що він не є безстороннім і подав самовідвід. Через це слухання перенесли на 24 січня 2022 року.

Актуально Вийшла, щоб повернутися: для чого Росії ажіотаж з зерновою угодою

Слухання у справі "Україна та Нідерланди проти Росії" пройшли дуже позитивно. Про це свідчить потужне рішення по прийнятності цієї справи, яку ЄСПЛ оголосив 25 січня 2023 року.

Деталі важливого рішення ЄСПЛ

У березні 2022 року Рада Європи виключила Росію зі свого складу через повномасштабне вторгнення в Україну. Росія припинила комунікацію, зокрема і щодо надання зауважень та коментарів у відповідь у справах, де Росія є відповідачем. Водночас ЄСПЛ продовжив розглядати справи щодо Росії.

18 липня 2023 року, без будь-якої комунікації та отримання позиції України, ЄСПЛ виніс ухвалу про неприйнятність справи "Росія проти України", вилучивши її зі свого реєстру справ.

ЄСПЛ у своїй ухвалі по справі "Росія проти України" вказав:

• клопотання Росії про забезпечувальні заходи у цій справі, яке було заявлено при поданні позову в липні 2021 року та повторно в серпні того ж року, було відхилено. Все тому, що воно не містило доказів про існування серйозного ризику нанесення непоправної шкоди основоположним правам, гарантованим Конвенцією;
• на відсутність співпраці Росії, як заявника по справі, а також на певні процесуальні зловживання, які описувались вище. При цьому, хоча з квітня 2022 року Росія взагалі перестала реагувати на будь-які листи суду, документи з ЄСПЛ вона продовжує отримувати навіть зараз. Тобто Росії забезпечується можливість участі у провадженнях, їй відомо, які справи розглядаються та що з ними відбувається;
• за допомогою подання позову проти України Росія прагнула отримати рішення ЄСПЛ щодо "стверджуваних порушень Конвенції" Україною, яке б зобов'язало український уряд вжити загальні заходи для усунення порушень, зазначених у російській заяві. Водночас низка подій, які стосувались заявлених Росією скарг, були та є предметом інших проваджень (зокрема 8 500 індивідуальних заяв, які стосуються подій з 2014 року в різних частинах України), частина скарг Росії повністю збігались зі скаргами в інших справах (зокрема в кількох індивідуальних позовах проти України щодо збиття авіалайнера MH17), інші – вже були розглянуті (зокрема, щодо протестів на Майдані Незалежності). Тобто Росія фактично продублювала ряд скарг, які тривалий час розглядались судом.

У підсумку все це разом дало можливість ЄСПЛ зробити висновок, що Росія не бажає належним чином підтримувати свою заяву.

Якщо подивитись на текст ухвали, може скластись враження, що це просто формальне рішення про вилучення справи через недотримання процедури та наче все відбулось само собою. Мовляв, порушникові дісталось за його ж поведінку, а Україна просто зі сторони спостерігала, як Росія сама ж закопувала свій позов в ЄСПЛ.

Але це не так. Важлива боротьба (юридична) через російський позов відбувалась в інших провадженнях, в першу чергу в справі "Україна та Нідерланди проти Росії". Тоді в нас був доволі серйозний процесуальний бій, аби забезпечити проведення усних слухань по тій справі. Рішення по прийнятності справи "Україна та Нідерланди проти Росії" пояснює в чому полягала його безпрецедентна важливість та чому Росії було важливо максимально затягнути у ній процес.

Рекомендуємо Що Росія надумала робити зі своїм флотом

Так, 25 січня 2023 року оголошуючи рішення щодо прийнятності міждержавної заяви "Україна та Нідерланди проти Росії" ЄСПЛ зазначив, що території на Сході України були захоплені російськими окупаційними силами, а Росія встановила над ними контроль з 11 травня 2014. Окремо суд підкреслив на присутності на Сході України російських військових з квітня 2014 року та широкомасштабному розгортанні російських військ найпізніше із серпня 2014 року. І цей контроль продовжує тривати.

Як ЄСПЛ "взув" Росію

Що означає рішення ЄСПЛ у справі "Росія проти України", якщо відійти суто від юридичного протистояння України та Росії?

Якщо подивитись більш широко, то це рішення про те, що:

1. Коли розпочато юридичний процес в міжнародних інституціях, то зловживати процесуальними правами сторони не найкраща стратегія. Росія поводилась вкрай зухвало в процесі цієї справи ще до її виключення з Ради Європи в березні 2022 року через повномасштабне вторгнення в Україну. Це можна розцінювати як недобросовісну поведінку, а інформаційну кампанію, яку російські органи тоді провели з одночасними заявами, що "якщо ЄСПЛ відхилить справу..." – навіть як спробу тиску на суд.

Однак на кожне процесуальне зловживання існують відповідні заходи реагування, а недобросовісна поведінка сторони матиме відповідні наслідки для провадження загалом. Що, власне, і відбулось.

2. Щоб не говорилось про присутність певного елементу політики в міждержавних позовах (ЄСПЛ і сам визнає, що якщо держави вже вдались до механізму міждержавного позову, то в процесі безумовно присутні елементи політики відповідних країн), все ж на першому місці – юридичний спір і здійснення належного правосуддя. ЄСПЛ залишається відданим цій меті.

3. Тут є елемент наслідку, так би мовити "від зворотного" – вся поведінка Росії під час провадження та по суті злиття справи – це додатковий аргумент для нас що:

• Росія недобросовісно використовує міжнародні майданчики для досягнення власних цілей. Навіть коли мовиться про міжнародні судові інституції, юрисдикцію яких вона визнала як обов'язкову. Тому вірити у добросовісне виконання будь-яких домовленостей з Росією не потрібно. Це спостерігалось під час багатьох переговорів, коли досягнуті домовленості не виконувались. Тепер ще маємо цей факт підтверджений юридично ЄСПЛ у процесі, ініційованому самою ж Росією;
• Росія в принципі не має наміру забезпечувати права людини. Навіть її міждержавний позов з гучними заявами про захист прав людини, переслідував зовсім іншу мету. Це потрібно враховувати всім, особливо в майбутній співпраці з цією державою, якщо чи коли вона виникне в будь-яких модальностях.

Негативний приклад Росії в ЄСПЛ потрібно використовувати при удосконаленні\створенні дієвих механізмів міжнародного правопорядку, які рано чи пізно відбудуться. Міжнародне право, яке функціонує через призму договорів, чим є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, базується на принципі прийняття на себе зобов'язань, спільних правил гри на міжнародному полі, та добросовісності їх виконання.

Чинний міжнародний правопорядок наочно продемонстрував відсутність дієвих засобів стримування зухвалих порушників цих правил. Ми наразі працюємо вже з наслідками порушень, підтверджуємо їх через міжнародні судові інституції та створюємо механізми компенсації збитків. Але також має бути й ефективна система стримування та противаг на майбутнє.

Весь процес загалом демонструє наскільки цинічно Росія намагалась використовувати міжнародну судову інституцію, як засіб її пропаганди та ведення гібридної війни й на юридичному полі боротьби.

Міжнародне правосуддя нешвидке (хоча порівнюючи досвід інших держав, позови України ЄСПЛ розглядає з суттєвим прискоренням), але воно виконує свою функцію. Наше ж завдання не бути осторонь цих надважливих процесів, які стосуються України і максимально докладати зусиль для захисту своєї держави.