А "татко хворий": чи готові США воювати проти Росії та чому 5-та стаття НАТО тепер під питанням

З моменту повернення Дональда Трампа до влади 20 січня 2025 року питання відданості США 5-й статті НАТО, яка передбачає колективну оборону в разі ворожого нападу, точно не давало спати європейським союзникам, багато з яких наївно сподівалися на перемогу Камали Гарріс на виборах. Дональд Трамп неодноразово критикував Північноатлантичний альянс і, видно, щиро не розумів, чому США мають витрачати на це гроші, й відчував, що європейські партнери отримують більше вигоди та "плюшок" від цього альянсу, ніж самі США попри те, що американські повітряні сили досі активно користуються своїми базами на території Європи.

Європейці побоювалися, що Трамп може вивести США з альянсу на тлі тотальної більшості республіканців в Конгресі та обіцяного ними "ізоляціонізму". Ба більше, на тлі війни Росії проти України, у європейських столицях відверто не розуміють, чи варто їм розраховувати на участь США в обороні континенту у разі повномасштабного нападу РФ.

З того часу багато чого змінилося, Трамп більш тепло відгукується про НАТО й навіть наобіцяв всякого на саміті в Туреччині, але питання щодо відданості США 5-й статті залишається актуальним, зокрема на тлі візиту директора ЦРУ до Москви 25 серпня 2026-го, під час якого посадовець застеріг РФ від нападу на альянс.

24 Канал проаналізував те, наскільки Дональд Трамп відданий 5-й статті Північноатлантичного договору і чи варто Європі розраховувати на допомогу з боку США у разі великої війни проти Росії, контури якої стають все більш реальними.

У цьому нам допомогли:

• Шон Белл, віцемаршал Королівських ВПС Великої Британії у відставці, колишній військовий пілот та аналітик британського телеканалу Sky News.
• Скотт Лукас, професор міжнародної політики Інституту Клінтона Університетського коледжу Дубліна.

Містер Ірраціональність в ролі "татка" для НАТО

Дональд Трамп зробив контроверсійні заяви своїм фірмовим стилем. Ігнорувати цей потік свідомості не виходить ні в кого, адже світ має справу з очільником найпотужнішої держави світу. З моменту його повернення до влади європейські союзники проробили велику просвітницьку роботу з американським президентом, очолив її генсек НАТО Марк Рютте, для чого приніс у жертву власну репутацію

Як він називав Трампа "татком" йому вже не забудуть, а з огляду на те, що гегемон почав себе поводити, немов герой пісні "Татко хорий" гурту "Скрябін" – й поготів.

Наш татко захворів – і бачить світ тепер інакше, як ми, 
– слова з пісні Андрія Кузьменка та Ростислава Домішевського чудово ілюструють геополітичні проблеми сучасної Європи.

Завдяки своїй жертві Рютте сьогодні фактично став посередником та медіатором між Трампом та європейцями у питанні діяльності НАТО.

Станом на зараз Європі загалом вдалося заспокоїти Трампа у питанні грошей, яке найбільше хвилювало американського лідера. На саміті НАТО в Гаазі лідери погодилися до 2035 року щорічно витрачати 5% від ВВП на оборону та безпеку з яких 3,5% напряму на діяльність Збройних сил країни, а 1,5% на кіберзахист, інфраструктуру, інновації та розвиток оборонної промисловості.

Генсек НАТО Марк Рютте в ролі заклинача змій / Фото – Getty Images

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте наприкінці червня 2026 року взагалі влаштував в овальному кабінеті Білого дому своєрідну "презентацію" того, як успішно союзники по альянсу збільшують витрати на оборону. Рютте буквально демонстрував Трампу різні графіки та цікавий візуал того, як європейці більше витрачають на власні збройні сили. А все для того, аби заспокоїти Трампа та задовольнити його его. Тоді це вдалося. США не виходять з НАТО, хоча скорочують військові спроможності та час від часу згадують про Гренландію.

Президент Трамп дуже любить ностальгувати за минулим (у власному трактуванні) та деколи ним буквально жити, чого б явно не порадили йому сучасні психологи. Трамп часто згадує про Адміністрацію Байдена, Барака Обаму і зробив знову це декілька днів тому. Трамп заявив, що Вашингтон вимагатиме повернення грошей за військову допомогу, яку Сполучені Штати раніше безплатно передали Україні та країнам НАТО. За словами Трампа, адміністрація Джо Байдена передала Україні та НАТО значно більше боєприпасів, ніж американські військові використали під час операції в Ірані. 

Сотні мільярдів доларів було передано Україні та НАТО безплатно – Європа мала б за це заплатити, якби її попросили. Але ми вимагатимемо ці гроші, хоча й дещо із запізненням. Щодо тих зрадницьких покидьків, які відмовляються правдиво висвітлювати нашу військову операцію в Ірані: ми маємо практично необмежені запаси боєприпасів середньої та високої потужності – значно більше, ніж нам будь-коли знадобилося б для цієї чи будь-якої іншої війни (яка навряд чи взагалі відбудеться!), 
– Трамп виставляє вочевидь завищені в рази рахунки заднім числом.

Пояснити ці дивні слова просто. Трамп, ймовірно, просто вирішив перенести свій гнів і розпач на попередників, адже зараз йому дійсно не вистачає боєприпасів на Іран, і в цьому точно не винуватий Джо Байден. За даними американських медіа, під час кампанії США проти Ірану, американські війська використали понад 80% запасів усіх високоточних ракет, не лише крилатих та далекобійних, але й ракет до систем ППО Patriot. Саме через це Україні зараз не вистачає перехоплювачів, щоб відбитися від російських геноцидних ударів, адже США вистріляли в Ірані надто багато ракет, а оборонна промисловість не здатна фізично виготовляти перехоплювачі PAC-2 чи PAC-3 швидко та у потрібних обсягах, аби задовольнити потреби США, України та союзників по НАТО, які роками чекають на виконання попередніх замовлень.

Шон Белл, віцемаршал Королівських ВПС Британії у відставці, зазначає, що попри все США залишаються стратегічним партнером по НАТО, а слова Дональда Трампа не слід близько брати до серця. Важливі лише дії.

З цим важко не погодитись. Під словами ветерана британських ВПС, мабуть, підписались у будь-якій країні-члені НАТО.

Цікаво, що під час візиту директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви 25 серпня, Трамп заявив, що не вірить у те, що Путін нападе на НАТО. Можливо, це дійсно так: Трамп особисто у це не вірить, адже вважає російського диктатора "своїм другом", хоча Путін, ймовірно, його таким не вважає. На щастя, це не впливає на те, у що вірять підлеглі президента США. Бо за даними ЦРУ, Путін таки щось планує проти НАТО, ось чому директор розвідки, всупереч дружбі Трампа з Путіним, таки поїхав до Москви.

Скотт Лукас, професор міжнародної політики, вважає, що візит директора ЦРУ до Москви і його ультиматум щодо неприпустимості нападу РФ на НАТО свідчить про те, що в адміністрації Трампа є люди, яким не байдуже на європейську безпеку. Отже, ще не все втрачено, а США таки можуть дати відсіч Росії. У разі, якщо Трамп схилиться на бік проєвропейської фракції.

Європа має бути готова відповісти

Одна з небагатьох речей, яку зрозуміли європейські лідери у питанні відносин зі США: потрібно сподіватися на краще, але готуватися до найгіршого.

Попри те, що Трампа поки заспокоїли, а група прихильників альянсу серед оточення Трампа виграла певний час, європейці, видно, нарешті зрозуміли, що потрібно покладатися на власні сили. Адже у разі нападу Росії на НАТО, Трамп може знову захотіти "укласти угоду", або навпаки почати виставляти рахунки за будь-яку повітряну підтримку натівських військ у державах Балтії. Або згадати про пасивність європейської частини НАТО під час американсько-ізраїльської авантюри з Іраном. Або взагалі зажадати як абонплати Гренландію чи Азорські острови.

Шон Белл зазначає, що європейці врахували ризики, а тому будуть готові протидіяти російській агресії попри те, що про це буде говорити Дональд Трамп.

Разом з тим, США таки частково виводять сили із Європи, адже хочуть, щоб європейці самі справлялися зі своїми безпековими проблемами. 1 травня 2026 року стало відомо, що США виведуть із Німеччини 5 000 військовослужбовців протягом наступних 6 – 12 місяців. Крім цього, Вашингтон скасував розгортання приблизно 4 000 військових США у Польщі. Ба більше, було оголошено про скорочення структури американських сухопутних сил. Головнокомандувач військ США та НАТО в Європі генерал Алексус Гринкевич анонсував майбутнє виведення до 5 000 військових у міру того як європейці будуть перебирати на себе більшу частину оборонних завдань. 

Також за незрозумілих обставин було ліквідовано спеціалізований американський підрозділ операторів безпілотників у Європі. Це вже спричинило гучний скандал на рівні Конгресу. Там, до речі, спікер Джонсон знову взявся блокувати ініціативи, необхідні для тиску на Росію.

Станом на сьогодні у Європі дислокуються 80 000 американських військових (це базова чисельність). 27 серпня 2026 року Елбрідж Колбі, заступник міністра війни США Піта Гегсета, який завжди виступав проти посиленої участі США у НАТО, зустрівся з Марком Рютте та взяв участь у засіданні Північноатлантичної ради з послами країн НАТО. Колбі прямо сказав союзникам, що Вашингтон перебуває в процесі перегляду своєї військової позиції в Європі.

Отже, у Пентагоні планують більш масштабне скорочення чисельності контингенту. І це явно вплине на готовність НАТО до війни проти Росії, адже швидке перекидання військ у часи війни може явно визначити хід війни. Навіть якщо США таки вирішать захищати держави Балтії чи Польщу, на передислокацію військ піде багато часу та ресурсів. Ось чому ідея щодо розміщення військ безпосередньо на східному фланзі НАТО має сенс з військового погляду. Відтепер ці прогалини в обороні доведеться заповнювати європейським країнам самостійно.

При цьому у США удають, що все ОК і завжди роблять "великі очі", коли Європа починає висловлювати Вашингтону своє "фе" в питаннях геополітики та економіки й не погоджуватися з "тарифами" або іншими "капризам" Трампа. А ще американці починають дивуватися, чому виникають складнощі з аеродромами у Європі, і поводяться так, ніби це не пов’язані речі.

Попри те, що Іспанія, Італія та деякі інші союзники відмовили Трампу, вони дозволяють використовувати бази для транзитних чи логістичних цілей. Велика Британія, Німеччина, Португалія дозволяють американським заправникам та винищувачам не лише заправлятися чи здійснювати транзитні польоти, але й активно споряджатися новим озброєння для бомбардування Ірану.

Зокрема йдеться про спільну британо-американську базу США у Британії RAF Fairford звідки американські стратегічні бомбардувальники напряму летіли атакувати Іран. Також база ВПС США у Рамштайні активно використовувалася для поповнення запасів зброї.

Все це незабаром може стати "картами" в руках Європи. Але навіть це не гарантує європейцям того, що Америка прилетить на допомогу "з першим променем сонця на п'ятий день". Бо перед очима приклад арабських монархій Перської затоки, які мудрий геостратег (ще один) не зумів захистити від агресивних психопатів (ще одних), хоч і намагався.

Фактично самі

Отже, доля безпеки Європейського континенту таки у руках самого Європейського континенту. У разі повномасштабної війни Росії проти НАТО США будуть змушені відреагувати, але невідомо як саме й у якому масштабі. Президент Трамп не готовий відігравати провідну роль у захисті континенту і досі тримає образу на європейців за те, що останні не вступили у війну проти Ірану на боці США, а перед цим – були на других ролях в Афганістані, це не правда, але він так дійсно вважає і публічно заявив про це в Мюнхені на початку 2026-го.

Якщо президент США Джо Байден чітко заявляв про те, що буде захищати кожен квадратний сантиметр землі НАТО, то у випадку із Дональдом Трампом, абсолютно невідомо, як він себе поведе у кризовий момент.

Проєвропейська фракція в Білому домі та Конгресі, звісно, виступила б за, але масштаб такої допомоги, та її природа, залишається досі під питанням. Водночас єдиним позитивом від цієї американської невизначеності, є те, що європейські країни, зокрема Німеччина чи Польща, почали витрачати на оборону чималі суми, усвідомлюючи реальний масштаб загрози з боку Росії та невизначеності з боку США. У європейських столицях нарешті зрозуміли те, що Україна зрозуміла із власного досвіду: у питанні безпеки та оборони слід покладатися лише на себе.

Тож Європі не залишається нічого іншого, окрім як взяти власну долю у свої руки (у Великій Британії, до речі це усвідомили раніше), сподіватися на краще (конвенційну підтримку США у разі війни), але готуватися до найгіршого. Ну, а США – забути про роль світового гегемона та "татка". Бо якщо ти нікого не можеш захистити, то і твої червоні каптурики не будуть нікому цікаві. Це бізнес – нічого особистого.