Цілі в нас дуже конкретні: інтерв'ю з Подоляком про удари по Росії й операцію у Курській області

Про реакцію росіян на події у Курській області, удари по Росії, а також український контрнаступ – в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу розповів радник глави ОПУ Михайло Подоляк.

Важливо Україна ратифікувала Римський статут: що це означає та чи є загрози для наших військових

Як на росіян впливають події у Курській області

Росіяни зараз не готові вийти на вулиці. Тоді виникає питання, чи варто намагатися показати їм правду? Я говорю про злам російських телеканалів. Українська розвідка опублікувала відповідні кадри. Чи дійсно це матиме якийсь вплив?

Варто. Все це дуже важливо. Протесту революційного типу сьогодні у Росії не буде, але дестабілізація, шокова реакція буде. А це відповідно дефрагментація суспільства, остаточна втрата лояльності до диктаторської вертикалі. Це італійські протести, коли ти перестаєш виконувати якісь функції. Це бажання сховатися і це дуже важливо.

Все, що сьогодні відбувається, зокрема операція в Курській області, дискурс навколо цього, масові атаки дронами по об'єктах в різних областях Росії, постійне збільшення кібератак на російський інформаційний простір, остаточна дискредитація концепції "руского міра" в країнах Європи – все це суттєво впливає на те, що відбуватиметься у Росії далі.

Я говорю, що сьогодні не може бути революційного протесту. Але все швидко змінюється. Коли у російських спільнот не залишиться ніяких очікувань від Путіна, а з війни швидко почнуть повертатись люди зі зброєю – ми з вами побачимо не революцію.

Ціннісної революції в Росії не може бути, але може бути класичний бунт, коли вони будуть незадоволені в тому, що їх обдурили.

Людям обіцяли тотальне домінування через насилля. А це є сутністю "руского міра". Чому Путін мав такі можливості? Чому в нього був карт-бланш? Тому що він сказав, мовляв, ви ж хочете ґвалтувати людей. Це ж ваша сутність. Ви ж не хочете обговорювати Достоєвського, тому що ніхто в Росії його не читає. Це міф. Але ви хочете реалізувати те, що він прописував як кримінальний хронікер. Ви ж хочете брати сокиру і бити по голові бабусю-процентницю (героїня твору Достоєвського "Злочин і кара" – 24 Канал).

Але росіяни цю можливість використали й отримали по зубах. І це зовсім інша складова. Тоді вони не себе будуть звинувачувати. Росіяни казатимуть Путіну, що він їм обіцяв силу, але обдурив. І свою ненависть вони переноситимуть на нього. Тоді буде фундаментальна руйнація авторитарної вертикалі з елементами тоталітаризму, яка сьогодні є у Росії. Це може відбутися досить швидко.

Путін / Фото Getty Images

Ще місяць тому, до початку Курської операції, що думали росіяни? Що Росія звикла до війни, є стагнація, але й певний ресурс, вони тиснуть на Донецькому напрямку. Це розглядалося як незворотний процес, нібито у війні нічого не може змінитися, бо для цього немає можливостей.

Але тут Україна робить декілька креативних ходів, які суттєво змінюють все, що відбувається у війні. Ба більше, Україна зробила кроки, які суттєво вплинули на світогляд країн-партнерів. Вони упевнились, що у війні можна отримати інші результати, ніж самі очікували. І далі буде. Ще раз підкреслюю – далі буде й це не просто слова.

Все, що ви говорите з погляду кібервтручання в інформаційний простір – це дуже потрібно. Чи знають росіяни всю правду? Так, але частково. Вони знають, що Росія десь з кимось воювала та здобула суттєві переваги. А сьогодні вони дізналися іншу правду, найперше про те, що Росія є класичною країною-окупантом. Вона почала неспровоковану війну в іншій країні.

Це не оборонна війна, не захист свого населення. Це просто спроба вбити громадян іншої країни. Росіяни цього не усвідомлювали. Щобільше я переглядав деякі опитування на контрольованих Україною територіях Курської області чи в низці регіонів, які під контролем Росії у цій області. Там люди відверто говорять, що війна для них почалася 6 серпня, тобто тоді, коли вона перейшла на їхню територію. А до цього вони вважали, що десь далеко хтось когось ріже й вони нібито не мають до цього ніякого стосунку. Розумієте? Все це має бути масштабовано.

Чому ми говоримо про кількість далекобійних ударів України? Тому що це суттєво впливатиме на різні регіони. Курська область – це сухопутна операція, але вона обмежена певною територією. Але якщо ви завдаєте масовані удари в глибину різних областей і люди бачать, що ударів, ризиків дедалі більше, більше об'єктів підривається і тоді росіяни говорять, що за моїм вікном йде війна. Це суттєво впливає на розуміння процесів і на справжню характеристику, яку вони дають Путіну.

Яка мета ударів по території Росії

Поговоримо про удари в глибину російських територій. Напередодні були оприлюднені підсумки атаки на аеродром "Саваслейка". Відомо про знищення літаків. Цієї ж ночі аеродром у Волгоградській області теж зазнав ураження, а мер Москви заявив про наймасованішу атаку дронами. Що все це було? Це перевірка систем ППО, нагадування, що війна йде зокрема на території Росії? Чи була інша ціль?

Всі цілі в нас дуже конкретні. Україна атакує військові об'єкти та вирішує завдання мінімізації військового потенціалу Росії. Україна вкрай прагматично веде війну у межах міжнародного права. Ми не атакуємо заради емоційних складових. Ми атакуємо військові об'єкти й це абсолютно виправдано з будь-якого погляду, зокрема юридичного.

Ми атакуємо об'єкти, які так чи інакше беруть безпосередню участь в геноциді українського населення.

Насамперед руйнуються дві складові:

• Перша – енергетична інфраструктура, маю на увазі, забезпечення нафтобаз і так далі.
• Друга – авіаційна інфраструктура, тому що це стратегічна авіація, інструмент, який можна масштабно використовувати саме проти цивільного населення.

Тобто Україна абсолютно адекватно поводиться та реалізує виключно прагматичні військові завдання, знищує виключно військові цілі. Для нас не існує потреби атакувати цивільне населення Росії. Я хочу підкреслити, що відповідно до міжнародного права ми воюємо виключно з комбатантами, з військовими об'єктами, незалежно від того, на якій відстані від кордону з Україною вони розташовані. Це правильно, тому що Росія використовує всю свою країну як єдину військову базу.

Треба ще раз зауважити, що Україна юридично має на це право, діє згідно з міжнародними нормами, на відміну від Росії. Нагадаю, що у момент повномасштабного вторгнення ця країна запустила на території України низку злочинів. Сьогодні всі дії Росії – це елементи одного великого злочину.

Який тип війни в України та Росії

У Росії зараз нібито ведеться прихована мобілізація по всій території. Людей приваблюють високими виплатами, а на строковиків чинять тиск, щоб вони підписували контракти та йшли обороняти Курську область. Водночас наша увага звернена й до Сходу України. Військові кажуть, що потрохи контингент починає виходити, але ситуація на Курщині кардинально не вплинула на перебіг подій там.

Почнімо з мобілізації в Росії. Вона там ніколи не закінчувалась. Її проводять постійно. Зараз суттєво збільшили виплати з федерального бюджету, з місцевих бюджетів, тому що охочих не так багато, тому що це квиток в одну сторону. Ти не просто отримаєш можливість когось безкарно вбити, тебе також вб'ють. Це стає очевидним для багатьох росіян.

Хтось змушений йти, когось беруть насильно й так далі. Але це не розв'язує ключове питання. Росія веде окупаційну війну. Це не стосується захисту Курської області чи якоїсь іншої. Вийшовши з території України, нікого нікуди не треба буде відправляти.

А тепер щодо типу війни, яку веде Росія, маю на увазі, сухопутну частину, а не авіаційну. Росія може атакувати на дуже вузькому проміжку лінії фронту, на якомусь напрямку, якщо має там тотальну перевагу у живій силі й ресурсах.

Тобто росіяни концентрують, концентрують, концентрують, а потім пробують це реалізувати. І тому, коли ви говорите, що дуже потихеньку вони виходять, то треба розуміти, що настільки багато всього було зібрано, що вивести це одразу вони точно не зможуть. Навіть якби хотіли перекинути все це в Курську область.

Але між тим, у цьому випадку вже є два типи війни. Перший – це оборонна війна, яку веде Україна і веде достатньо жорстко й ефективно. Що б зараз не говорили про Покровський, Торецький напрямки, але Генеральний штаб ухвалює відповідні рішення. Я менше б коментував військову складову, бо, мені здається, що Генеральний штаб тримає ситуацію під жорстким контролем. Вже понад 900 днів війни й ми говоримо, що Росія просувається, але несуттєво, ціною великих втрат.

Ілюстративне фото / Shutterstock

Є другий тип війни – це контрнаступальні операції, які впливають й на оборонні дії України. Вони будуть зіставні в певний час. Але для того, щоб модерувати ситуацію на полі бою, є необхідність проводити контрнаступальні операції.

Курська область – це контрнаступальна операція високого, ефективного планування, значної ефективності, яка дозволить модерувати й оборонні дії. Дайте для цього певний час.

Чи може Україна піти в контрнаступ

Британське видання The Telegraph написало, що Україна може піти в контрнаступ у 2025 році. Мовиться про успіх у Курській області, що, ймовірно, змусить Росію вивести більше сил з окупованих територій, а це послабить оборонні позиції. Не маю нічого проти The Telegraph, але, мені здається, що успіх Курська в тому, що до останнього про нього ніхто не знав. Але приходить The Telegraph, каже про контрнаступ і розписує все, що нам потрібно.

Так, ви праві. Це виглядає анекдотично. Це теоретизування людей, які перебувають за 10 тисяч кілометрів від лінії фронту. Я не зовсім розумію ці публікації. Ми упродовж 2024 року багато читали про те, як нібито будемо програвати, як Росія піде у наступи.

Але є конкретика. Є Харківський наступ Росії. Ви ж бачили, як він завершився? Росія сконцентрувала велику кількість своїх ресурсів. Західні медіа так само прогнозували, що буде обвал лінії фронту. Але цього не сталося.

Ключовим модератором того, що відбувається по лінії фронту, є Україна. Я посилатимусь на слова президента України, який сказав, що є домовленості з партнерами щодо кількості зброї. Якби ці домовленості виконувались вчасно, тоді ми мали б зовсім інші ситуації по лінії фронту.

Бо зараз ти домовляєшся, є підписані документи, а потім очікуєш на зброю значно довше, ніж планував. Хоча зрозуміло, що для війни такої інтенсивності потрібно своєчасно давати засоби, адже це суттєво впливає на перебіг подій, на позиції росіян, дозволяє нам зменшити швидкість їхнього просування чи збільшити кількість їхніх втрат. Попри це, ми все одно маємо відставання у межах домовленостей про постачання зброї. Це ключове.

Мені здається, що The Telegraph і будь-яка інша газета мають писати саме про це, писати про рішення, які ухвалюють їхні уряди. Не треба говорити, що має робити Україна. У нас є Ставка Верховного Головнокомандувача, є ефективний Генеральний штаб, є багато людей, які займаються плануванням, одночасно планують оборонні, наступальні, контрнаступальні дії. Питання лише в ресурсному забезпеченні цих дій.

А це залежить не тільки від України. Чому не тільки? Я завжди дивуюсь, коли хтось говорить, мовляв, чому ви не зробите власну зброю. Тоді я ставлю зустрічне питання. А чому ви не зробили так, щоб, наприклад, Північна Корея не мала зброї?

Ви ж наклали санкції, обіцяли, що триматимете під контролем Іран, його збройні, ракетні програми. Тепер Північна Корея дає снаряди, Північна Корея дає ракети, Іран дає "Шахеди", дає ракети. Все це йде на поле бою в Україну, яка чомусь має сама це знищувати. Хіба це зіставно?

Замість того, щоб проговорювати питання швидкості постачання зброї, збільшення інвестицій у військове виробництво, зменшення депресивних виступів деяких політиків, які говорять, що Росію нібито не можна перемогти – ми чуємо інше.

Чому не можна перемогти Росію? Ви нам на 913 день війни хочете це сказати? Тоді скажіть своїм виборцям, що якщо Росія прийде до вас маленьким загоном, то ви відразу станете на коліна. Навіщо ви нам про це говорите?

Єдине, що можна робити сьогодні – це збільшувати тиск на Росію у різних проявах. Яких? Зброя на полі бою, зняття неформальних обмежень на удари по території країни-агресорки, що прописано у межах міжнародного права, та обмеження Росії в заробітках.

Було б краще, якби The Telegraph писав про компанії з юрисдикції європейських країн, зокрема британських, які досі працюють на російському ринку, які фінансують мілітарні, рекрутингові програми Росії.

Було б бажано кожну першу шпальту кожного випуску віддавати під назви компаній, які фінансують окупаційну війну Росії. Це було б добре. Все інше – плани, наступи й так далі варто залишити Генеральному штабу і Ставці Верховного Головнокомандувача.