Мир на Донбасі очима українських політиків: чим заманюватимуть електорат

Четверта річниця перебування Петра Олексійовича на посту минула, і хіба лінивий не згадував слова гаранта про "припинення АТО за декілька тижнів". Формально АТО завершилась (хоч із запізненням), але тоді ми навряд чи могли припускати, що він мав на увазі не припинення конфлікту, а початок проведення Операції об'єднаних сил.

Читайте також: "Виборча" гра почалась, і почалася не з того, що корисно Україні

Не варто вважати, що все у цьому питанні залежало виключно від волі Президента – це не так, просто зручно використовувати цю цитату як невиконану обіцянку, а, отже, у політиків-конкурентів є зона для маневрів. Власне, ці маневри і дозволять виборцю обрати прийнятну для нього ідею з того різноманіття, яким сьогодні фонтанують усі учасники процесу.

За останні декілька днів практично кожен із помітних учасників виборів хоча б у частині медійної складової чи кількості білбордів презентували своє бачення врегулювання конфлікту на Донбасі, але про всіх по черзі.

"Солідарність" та її поступки

З представником "Солідарності" все зрозуміло, зовнішню політику держави в силу Конституції України реалізує Президент, тому презентувати щось чи креативити особливо нікуди, поле для маневрів обмежене, адже у випадку пропонування ідей справедливим буде зауваження, а чому ж не реалізуєте їх саме зараз? Як людина, яка безпосередньо веде консультації, бере та виконує (або ж ні) зобов'язання, Порошенко послідовно дотримується варіанту виключно мирного врегулювання через: імплементацію мінських угод + санкції + Мін'юстом реалізовуються судові переслідування за порушення РФ окремих галузевих Конвенцій + Закон України "Про особливості реалізації держсуверенітету на тимчасово непідконтрольних територіях".

Чи дає така тактика сьогодні результат? Тричі на день дивлячись на ефіри футбольних матчів ЧС-2018, спостерігаючи за ситуацією у післявиборчих Австрії, Німеччині, Італії, США, Франції, бачимо – обличчя та політика кожної з країн змінились, це вже не ті, хто у 2014 році підтримував Україну та засуджував анексію Криму. Хіба що фрау Меркель залишилась незмінним канцлером, втім пригадаймо поступки, на які їй доводиться йти в питаннях формування коаліції та політики біженців, не кажучи про те, що на її плечах перебуває відповідальність за розроблення політики протидії Трампу (до прикладу, у питанні витрат на безпеку та торгівлі). Тоді стане зрозуміло, що і їй часто доводиться йти на компроміси задля збереження свого місця та місця своєї країни як флагмана Європи.

Читайте також: Чому ЄС може поступово "забути" про санкції проти Росії та як Україні цьому запобігти

Аваков і його "малі кроки"

Міністра внутрішніх справ України нещодавно презентував свою візію ситуації на сході, так званий ''механізм малих кроків". Як пояснює сам глава МЗС, це не кон'юнктурна пропозиція, а базовий дієвий сценарій. Якщо коротко, то Аваков зазначає, що мінський протокол у значній мірі відпрацював закладений у нього потенціал і не відповідає порядку денному, а також виходить за межі правового поля України та в нинішньому форматі не може бути ратифікованим Верховною Радою. Разом із тим він використовується РФ для політичних спекуляцій на міжнародному рівні.

Спершу Аваков пропонує ухвалити ЗУ "Про амністію", "Про колаборантів", що є складними питаннями, які необхідно вирішити, попри те, що суспільство не готове до компромісів. Далі – ті ж миротворці. Різниця у "механізмі": заходять не на всю територію, а в окремі узгоджені ділянки (райони), а ворожі війська виводяться за межі. А далі в межах звільненої території силами органів юстиції України проводиться підготовка до виборчого процесу і подальших місцевих виборів відповідно до українського законодавства. Потім формуються органи влади, а згодом починається реінтеграція через поліпшення якості життя громадян на деокупованій території (охорона здоров'я, освіта, пенсійне та інші види соціально-побутового забезпечення, фінансово-банківська сфера, створення робочих місць, зайнятість населення).

Свідомо уникаючи гострих кутів, презентаційний текст цього механізму уникає тих самих "кульгаючих моментів", які має на сьогодні і мінський процес. До прикладу: що означає "узгоджується мандат миротворців"? Ким? Чи не Радою безпеки ООН, де РФ має право вето? Якщо так, то все, що написано далі, значення немає. Адже за наявності компромісу механізми знайдуться, як і 20-40 тисяч миротворців, про відсутність яких зазначає Аваков. А щодо законів про амністію та колаборантів, то на пріоритетності та першочерговості цих документів наполягає і Кремль, а от від "Народного фронту" відповідні ініціативи поки не надходили. Малоймовірно, що й у новому скликанні парламенту вони надійдуть.

Читайте також: Колаборанти за версією Авакова: кого зарахують до зрадників?

"Батьківщина" і "спільні" з українцями успіхи та поразки

Щодо "Батьківщини" ситуація найскладніша, що пов'язано з проектом її "Нового курсу". Під час його презентації Тимошенко не стала критикувати основного суперника щодо неефективності зовнішньої та внутрішньої політики, не обіцяла, що вирішить конфлікт краще. Вона лише дала посил, що рішення вироблятимуться народом на одній із панельних дискусій чи прийдешніх форумах. А вона, у випадку обрання, реалізовуватиме волю людей. Тобто сьогодні Тимошенко говорить, що виконає волю представників центрів громадянського суспільства, якими б їхні прохання не були. Що тут скажеш – "Новий суспільний договір", який, в разі успіху чи фіаско, буде спільним і для Тимошенко, і для українців.

Читайте також: Обережно, реклама Леді Ю всюди, або Як Тимошенко бореться за пост Президента

"Самопоміч" та економічне зростання

"Самопоміч" публічно упродовж усього періоду конфлікту наголошувала на необхідності реалізації українського сценарію. Серед ключових тез, озвучених її віце-спікером Оксаною Сироїд, такі: звільнення має початись із "закриття лінії розмежування" та економічного зростання неокупованої частини України, подолання політичної кризи. Лише після цього можна говорити про повернення контролю над територією силами української армії як першого кроку, а потім, вже після очищення від зброї, російської пропаганди та агентури, туди необхідно приводити суд, поліцію, пенсійний фонд. Водночас щодо плану деокупації, вказаному в мінських угодах, позиція фракції швидше скептична, оскільки, на думку нардепів із "Самопомочі", цей план грає на користь усіх, окрім України. Те ж стосується і миротворців.

Сподівання на власні сили – патріотична річ, однак вона має низькі шанси бути реалізованою в умовах навіть довгострокової перспективи.

"Опоблок" і переговори з бойовиками

Важливою є позиція політичних сил та політиків, які фактично є вихідцями з регіону, де йде війна, адже електорат двох областей, які потерпають від конфлікту, завжди був їх стабільною та непорушною основою. Свого часу Партія регіонів консолідувала у собі південно-східний електорат. У 2014 році ці люди віддавали свої голоси за "Опозиційний блок". Однак час минув, і за кілька років встигли відшаруватись декілька самостійних політичних проектів або ж групи політиків, які тяжіли до того чи іншого капіталу.

Доки Вілкул міркує над тим, як Верховна Рада розгляне подання щодо нього, співголова "Опозиційного блоку" Юрій Бойко у питанні вирішення конфлікту залишається вірним мінському протоколу з однією відмінністю: він готовий на репутаційні втрати від зустрічей з представниками окупаційних адміністрацій так званих "ЛНР" та "ДНР" для проведення прямих переговорів. Більше того, на руку цій ідеї грає і зустріч лідерів США та КНДР, яка відбулась минулого тижня та претендує стати підставою для вручення спільної Нобелівської нагороди вже не лише господарю Білого дому, але й Кім Чен Ину, якого ще недавно обвинувачували у вбивстві брата, називали військовим диктатором, а тепер запрошують у гості до Вашингтону та Москви.

Читайте також: Денуклеаризація та мир: деталі угоди між Дональдом Трампом і Кім Чен Ином

Передчасні та нечіткі

Про фігуру Вадима Новинського та його партійну ініціативу, яка поки оформлена у вигляді ГО (йдеться про рух "Партія миру") передчасно говорити, щонайменше без чіткого позиціонування її суб'єктивного складу. Зважаючи на чималу кількість прямих та непрямих чинників (риторика ситуативних однодумців, конференції у Хорватії, лояльні ЗМІ), можна поки обмежитись словами про те, що, у їхньому розумінні миру досягнути вдасться теж шляхом прямих переговорів – от тільки суб'єктний склад цих прямих перемовин може включати в себе не лише представників окупаційних адміністрацій, але й країну-окупанта. До цього можна і церкву долучити.

"За життя" і Радикальна партія

"За життя" і "Радикали Ляшка" зрозумілих меседжів щодо завершення війни на Донбасі не озвучують, як загалом і з інших питань. Констатують лише, що поки все погано, але обіцяють, що буде краще, бо вони, буцімто, знають як.

Тарута і "три основи"

Не варто забувати й про іншого вихідця з Донецька, який у 2014 році навіть очолював однойменну обласну державну адміністрацію, політична реклама та білборди якого розбавляють площі, зафрахтовані "Батьківщиною". Мова про партію "Основа", а персоніфіковано – про Сергія Таруту. Ще у лютому, а потім і у листопаді 2017 року Тарута на сторінках "Дзеркала тижня" представляв свій мирний план "Три основи: Легітимність-Безпека-Довіра". Аналіз кожної зі складових раджу зіставити у голові з тим, що вже було прочитано вами вище.

Щодо легітимності позиція змінювалась: у ранній публікації Тарута говорив про продовження мандату обраних у 2010 році представників органів місцевого самоврядування, але згодом від цього відмовився, використовуючи поняття "наявності легітимного партнера на тимчасово непідконтрольних територіях". З безпекою все зрозуміло (припинення вогню), а ось "Довіра" – потребує глибинного розкриття.

Читайте також: Безнадійний Донбас: чи є шанси завершити війну в Україні

Тарута переконаний, що мінський формат зайшов у глухий кут. Йому потрібен повний рестарт і свого роду "ребрендинг". Пропонується локація Відня як нейтрального майданчика (Австрія не входить до НАТО і там знаходиться штаб-квартира ОБСЄ). На думку політика, причинами пробуксовування "мінська" є незрозумілий статус перемовників, а тому Відень має стати місцем перемовин спецпредставників США, РФ, Німеччини, Франції та України. А в окупованих районах проблема довіри вирішується через запуск міжнародної тимчасової адміністрації (МТА) та передачу їй на першому етапі контролю над усіма соціально-економічними питаннями, включно із запуском процесу повернення тимчасових переселенців. До слова, таку ж ідею в лютому 2018 року з посиланням на розробку Вашингтонського аналітичного центру Інститут Хадсона озвучувала і лідер "Батьківщини".

Крім цього, Тарута вважає неминучим і "Принцип поетапності" у разі введення миротворчих сил: солдати ООН мають вийти на рубежі лінії розмежування та відведення військ і поступово, район за районом, займати всю окуповану територію, встановлюючи на ній міжнародну тимчасову адміністрацію (привіт Арсену Борисовичу з "Механізмом поступових кроків").

Як стримати "руку проти"?

Прекрасно, що вирішення ситуації політичні суб'єкти бачать виключно у мирний спосіб. Водночас світ не має достатньої кількості прикладів вирішення схожих конфліктів, тому думки всіх стратего-ідеологів приблизно одинакові, як у питанні тимчасових міжнародних адміністрацій, так і в питанні "поступальних кроків".

До того ж, система ухвалення рішень у світі, особливо у питаннях використання сили, замкнена на компетенції РБ ООН. Вона, ця система, придумана не нами, але ми вимушені з нею жити і цим правилам підкорюватись. Право вето, яке надане постійним членам, заблокує будь-який із варіантів введення миротворців, якщо країна-окупант вважатиме за потрібне підняти руку "проти". А жоден з перелічених вище варіантів не передбачає вирішення конфлікту без її участі. Отже, перше, над чим варто думати політикам, – як цій руці не дати піднятись.

Читайте також: Що потрібно для силового сценарію звільнення окупованих територій: думка дипломата