Третя світова: наскільки реальний масштабний конфлікт у 2020 році

Частина перша: політична ситуація у світі

Політична ситуація у світі: доволі напружено/ photo: Getty Images

Наразі у світі ще тліють кілька "гарячих" конфліктів – Сирія, Лівія, Україна, Ємен. Кожен з них продовжує забирати життя військових, найманців та цивільних. Десь це громадянська війна, яка затяглася(хоч уряд практично виграв). У нас це боротьба з озброєним сепаратизмом та іноземною агресією. Лівія та Ємен фактично перестали існувати як цілісні держави і на їх землях воюють іноземні армії. Це частково стосується і Сирії.

Продовжуються політично-безпекові протистояння між великими державами світу: Китаєм, Росією та США за світове або хоча б регіональне домінування та нові ринки. Китай продає свої продукти високих (або не дуже) технологій, надає інвестиції. США, хоч і набагато менше, але намагається підтримувати демократію. Хоча всередині країни, через "правління" Дональда Трампа, з цим доволі багато проблем. Сам президент переживає процедуру імпічменту в Сенаті і вже готується до виборів у листопаді цього року. І цілком може їх виграти! Великі війни наразі США не цікаві, їм би вийти з Афганістану та Іраку ( де все ще є 5000 солдат!). Можливо, хоч і менш ймовірно, що американці підуть з Кореї – Трамп не фанат забезпечення безпеки там.

Росія ж все робить навпаки – тримається за свій "клуб" наближених тоталітарних країн, де давно не чули про "права людини", продовжує продавати "війну" та "велич" і замінює уряд. Але з іншого боку, РФ стала всього лиш "сировинним придатком" Китаю, тож змушена орієнтуватися на китайську зовнішню політику.

Читайте ще: Китай становить чи не найбільшу загрозу для Росії, – Дейнега

Приблизно на тому ж рівні, за оцінкою Юрія Олійника, знаходиться і Іран. Хоча якраз іранці не зацікавлені у чомусь більшому, ніж “розхитування” своїх супротивників – Саудівської Аравії, Туреччини і триманні Іраку у перманентному хаосі. Скоріш за все свої останні місяці доживає Іранська ядерна угода, яку тепер можуть врятувати лише європейці.

В Європі стався перший вихід з Євросоюзу – його покинула Велика Британія, якій тепер наново домовлятися зі світом про торгові договори та конкурувати на відкритому ринку. Всередині ж, королівству загрожує розпад. Шотландія дуже хоче провести новий референдум за незалежність (51% вже "за") а Ірландія може стати єдиною. Подекуди на євровиборах багато голосів набирають популісти, але до тектонічних зсувів це поки не призвело. Їм на противагу народжуються нові вуличні рухи. Те, що почалося як Союз вугілля та сталі, залишається стабільним.

Зважаючи на скорий відхід від справ Ангели Меркель, посилюється позиція президента Франції Еммануеля Макрона. Господар Єлисейського палацу претендує на лідерство в Європі. Нажаль, великі країни континенту не поспішають позбутися російського впливу. Ба більше, дехто у Парижі не вважає Росію проблемою та ворогом. Щоб продовжувати європейські санкції, доводиться докладати все більше зусиль.

На ринках відчувається "дихання" нової економічної кризи. Це відбувається через зростання неоконсервативних настроїв в останні роки. Воно вже гальмує ріст світової економіки до найнижчого рівня із кризового 2008 р. за даними МВФ і потенційний спад економічного зростання торкнеться майже всіх членів "клубу незадоволених", вважає Дмитро Шеренговський.

Тим часом, Ісламський світ залишається розколотим: тут посилити свій вплив намагаються арабські монархії, автократи Півночі Африки та одна персидська теократія. Їх поле бою – Ірак, Іран, Персидська Затока, країни Африки. Звідти тече не лише нафта, але й зброя та догмати шиїтів, сунітів або й ваххабітів. І часто-густо проливається багато крові. На Близькому Сході лишилося, фактично, лише дві демократії – Ізраїль та Туніс (єдина країна, яка стала на більш демократичний шлях після Арабської Весни). Ліван все ще перебуває під подвійним контролем як з боку Саудівської Аравії так і Ірану через "Хезболлу".

Чим далі на схід, тим вище ядерний ризик. На межі балансують Пакистан та Індія. Там, за думкою експерта-міжнародника Юрія Олійника, найбільший ризик застосування ядерної зброї. Дві озброєні ядерними боєголовками ультра-націоналістичні республіки дивляться одна на одну через Гімалаї. Час від часу у прикордонній території Кашміру (колишній штат Джамму і Кашмір) стаються теракти та прикордонні сутички. Там закипає невдоволення через ліквідацію автономії.

Зазвичай спокійно за всім спостерігає Китай, але зараз Піднебесна вражена смертельним спалахом коронавірусу. Пекін, як йшлося вище, хоч і має свої інтереси всюди, але більш за все цінує стабільний розвиток і повний контроль у межах своїх кордонів. Незважаючи на це, КНР доводиться стримувати "молодшого брата" – Північну Корею або ж КНДР. Розчарований відсутністю домовленості з США, лідер Півночі Кім Чен Ин погрожує повернутися до ракетних та ядерних тестів, ставлячи під постійну загрозу безпеку Східної Азії.

На цьому фоні все частіше лунає питання про новий світовий конфлікт: наскільки він можливий, між ким і ким може статися.

Частина друга: ймовірний світовий конфлікт

Нова світова війна: навряд чи можлива, бо невигідна/ photo: Getty Images

Чим були світові війни Щоб розпочати розмову про це, треба визначитись з самим терміном "світова війна". Як пояснює експерт-міжнародник Юлій Олійник, перші дві з них були протистоянням найбільших тоді країн як військово, так політично і економічно. Вони виясняли хто і як буде контролювати новий світ XX століття. Також між собою боролися ідеології: права, ліберальна, ліва. Хоч світові конфлікти не завжди можуть мати гарячу фазу, але зазвичай нею завершуються. Зараз, на думку Юрія Олійника, наочним є наростання напруги з 2011 року. Близький Схід, Україна, Північ Африки… Через них пройшла "дуга нестабільності". Щось подібне відбувалося і під час Холодної Війни, особливо у 1970-ті рр. Тоді спалахнули відразу кілька конфліктів, ставалося багато переворотів у Латинській Америці.

Читайте ще: Глобальные конфликты: миф или реальность

Війна Судного Дня, найбільш кровопролитна Третя Індо-пакистанська війна (яка подарувала світу незалежний Бангладеш) – все це було у те десятиліття. Через 10 років СРСР на своєму останньому диханні вторгся у Афганістан, а Ірак Саддама Хусейна напав на Іран. Відлуння всіх цих війн лунає і сьогодні. Так, держави все ще втягуються у конфлікти, які самі й породили. Втім, так було протягом майже всієї сучасної історії.

Як вважає кандидат політичних наук з Українського Католицького Університету Дмитро Шеренговський, ймовірність нового глобального протистояння знайде стільки ж прихильників, скільки й противників.

"Не можна чітко спрогнозувати глобальний конфлікт, не опинившись на роздоріжжі аналізу фактів та конспірології. Більше того, якщо криза стає вже дуже очевидною, знову ж за аналогією із лебедями, вона вже не є несподіванкою і її можна уникнути", – пояснює він у письмовому коментарі каналу 24. Cпостерігаючи за світом, неможливо втриматися від аналогії зі слонами в магазині порцеляни, додав він.

Тож що треба, щоб створити нову світову кризу (це у жодному разі не рецепт!). Зазвичай світові затяжні кризи виникають, коли є коло зацікавлених, щоб переграти правила гри, сприятливі умови для дії і відповідні ресурси, щоб це зробити. Вони не починаються відразу, а готуються десятками років.

​Тексти по темі: Третя світова чи нова страшилка: експерт зважив ризики застосування ядерної зброї

Скільки б не переводили стрілки Годинника Судного дня, ймовірність широкомасштабних конфліктів залишається низькою, впевнений наш наступний аналітик.

Частина третя: нові правила гри

Міжнародна політика: правила гри змінюються/ photo: Getty Images

Зараз, вважає експерт міжнародного центру політичних досліджень та кандидат політичних наук Микола Капітоненко, чітко видно ослаблення режимів та окремих інституцій (ООН, ОБСЄ, ПАРЄ, Рада Персидської Затоки та ін.). Держави покладаються на більш прості механізми силової рівноваги і розуміють національні інтереси в більш егоїстичному ключі. Чи це означає, що між ними конфлікти неминучі? Наразі ні. Світ не стає більш небезпечним, насправді.

Глобальний ризик конфлікту залишається низьким Кількість конфліктів майже одна й та сама, озброєння навіть потроху скорочується (ми ще повернемось до останнього ядерного договору). Ні про яку нову "холодну війну" між Росією і Заходом мови не йде. Світ не той, що був у другій половині ХХ століття; Росія – це не СРСР; а порядок денний міжнародної політики зовсім інший. Нікому не потрібно ризиковане балансування на межі кризи, в сучасному світі більш ефективні інші інструменти, пояснює Микола Капітоненко. Але є одне але. Світовий порядок знаходиться у стані "напіврозпаду", що змінює (або цементує) норми та правила та послаблює довіру.

Дмитро Шеренговський пояснює з іншого боку: "Вестфальська" ера міжнародних відносин (XX століття) впала, і вже достатньо давно. Світ і далі буде шукати виходу з існуючих обмежень, які ми звикли вважати надійними. Поряд із міждержавними протистояннями спостерігатимемо появу тих кризо-творців, які ще гірше прогнозуються: терористичні групи, поширення вірусів, природні катастрофи і тд. І поки не зрозуміло, чи розвиток неоконсервативних настроїв сприятиме їх успішному врегулюванню з боку держав.

Найбільш небезпечною, з точки зору міжнародної системи, є ситуація, коли основний гегемон – в нашому випадку США – знаходиться в занепаді і його швидко наздоганяє новий претендент – Китай. Втім, використовувати силу у сучасному світі стає все більш і більш дорожчим. Для КНР та США доцільно використовувати інші способи вирішення протиріч.

Це цікаво: Коронавірус проти технологій: як епідемія впливає на IT-сферу

Потрібно вивчати ту сукупність факторів, які стримують глобальні загрози, ніж ту сукупність факторів, які її уможливлюють, упевнений Шеренговський. І мова тут, перш за все, про ядерне стримування.

"Навколо цих питань боротьба цілком імовірна. Питання в тому, які форми вона буде приймати: конкуренції ідеологій, взаємодії трактувань і наративів, боротьби за сфери впливу або всього потроху", – роздумує Микола Капітоненко.

Частина четверта: ядерний щит

Залишився лише один ядерний договір у світі/ photo: Getty Images

На планеті, більшість ядерних боєголовок у власності США та Росії – загалом 12675 з 13860 загальних. У Європі найбільше боєголовок у Франції – 300 одиниць. У Британії – 215. В Азії більше всього в Китаї – 290. На Індію та Пакистан разом припадає 280 боєголовок, що лише на 10 менше ніж в КНР.

Це важливо: Кінець світу близько: що таке Годинник Судного дня і скільки часу має людство

І на все це лишається лише один ядерний договір. Він називається СНО-3 ("Скорочення наступального озброєння"). Правда, він стосується в основному США та РФ. Його дія спливає у 2021 році і поки нічого не відомо, чи будуть його продовжувати.

Останній ядерний договір За його умовами, передбачено взаємне скорочення кількості боєголовок до 1500 одиниць. Міжконтинентальних балістичних ракет, стратегічних бомбардувальників та підводних човнів – так званої ядерної тріади – до 700 одиниць на країну. І хоча Росія готова продовжити дію “без всяких умов”, США не виказують особливого бажання. Колишній радник Трампа з нацбезпеки Джон Болтон поясняв свого часу, що це через те, що договір не контролює ракети малої та середньої дальності та російські способи доставки ядерної зброї. “Смерть” договору про РСМД відкрила шлях для розробки і тестування нових, раніше заборонених систем.

"Вони й так зробили багато ядерних бомб, але головне – це засоби доставки (ракети, літаки, підводні човни). Це – ключовий елемент систем ПРО і у глобальному стримуванні. Цікаво придивитись до Ізраїлю, який може завдати удару, якщо його інтереси будуть зачеплені", - пояснює Юрій Олійник. Росія теж має військову доктрину, яка вже 4 роки передбачає завдання превентивного ядерного удару у разі прямої загрози.

Замість епілогу

На проміжку від 20-ти до 40-ка років ризики великого конфлікту із тактичним застосуванням ядерної зброї зростатимуть, впевнений Юрій Олійник. Особливо, якщо виникнуть загрози для економічного та політичного виживання держав.

Але все залежатиме від розвитку військової техніки, роботизації армії, покращення штучного інтелекту. Він зможе значно зменшити час на обрахунок стратегій і полегшити вплив політичний, інформаційний на військові операції. Яка держава першою розвине усі ці технології, вона великий козир одержить і може ризикнути посилити свій реальний вплив у світі.