Чому Святий Миколай залишив Україну?

Натрапляю на сомнамбулічно-відсутній стан продавщині, яка відстоює добову зміну і заливає оточуючі реальності кавою. Відшукую ендорфіно-залежну пару в кутку, що муркоче над какао. Мені починає здаватись, що це розіграш, аж раптом жилава рука забита татуюванням з оленями і санчатами підіймається вгору і починає закликати мене до одного з крайніх столиків.

Читайте також: В ОБСЄ повідомили важливу інформацію щодо можливості поновлення бойових дій на Донбасі

– Сідай, – статний підтягнутий дідусь, з акуратно оформленою бородою пропонує стілець.
– Будеш?
– Навряд.

Він знизує плечима і відпиває віскі.

– Не дивись так, я не п'яничка. Всього лиш випав з саней у море, коли відвозив подарунки у Арктиці, тепер кихикаю, а у вас на кордоні жодної аптеки. Тільки віскі є… А мене при застуді навчили його пити ірландці, коли я допомагав їм під час їх війни за незалежність.

Співчутливо дивлюсь на дідуся та підіймаюсь, щоб мовчки піти.

Натомість він мовчки дістає з внутрішнього карману жилетки кіпу документів та кидає на стіл.

– Можна ще пару млинців з вишнею? Ти будеш млинці з вишнею?
– Ні... , – роздивляюсь заламіновані сертифікати та свідчення, які являють собою довідки від психіатрів на різних мовах. Усюди написано, що він, Святий Миколай, або в деяких – Санта, і одночасно з тим, абсолютно, на скільки це можливо, психічно здоровий.
– Це іранська довідка? Так ви ж тепер не зможете літати у Штати.
– Повір, за багатсько років, я навчився знаходити спільну мову, на усіх кордонах і що найголовніше без хабарів.
– Чому ж застрягли тут?
– Ваші митники кажуть, що в мене немає документів на оленів.

Не припиняючи співчутливо дивитись, визираю у вікно і… бачу, що він знову не збрехав, такі ж підтягнуті, як він сам, дорослі тваринки поруч з… саньми.

– І що, будете давати хабаря?, – обережно запитую.
– Ні, лише доп'ю ліки і з'їм ще пару млинців, тут правда вони смачнезні, спробуєш?
– Доїсте млинці, і рушите?
– Рушу у відпустку. А насправді, не важливо, куди саме, важливо, що я навряд скоро до вас повернусь.
– Бо?
– Ти 11 років провчився у школі, а тоді, мабуть, в якомусь ВУЗі, а питання так і не навчився ставити.
– …
– Скажімо так, я хочу залишити маленьке послання.
– Скільки слів та жодної суті.
– Суть, як вишня у млинцях, але без млинця, вона не смачна і мало зрозуміла.
– Мені здається, млинців на сьогодні вже достатньо.. Чому ви їдете?
– Їду, бо ви українці не знаєте, що вам потрібно.
– Я ж просив.. Досить млинців на сьогодні.

Він поблажливо дивиться і повільно, мов смакуючи кожне слово, продовжує.

– Для того, щоб приносити українцям те, що вони хочуть, у них є вихователі в дитячих будинках, кому пощастило – батьки, грандбатьки, як кажуть за морем. А я приношу те, що люди справді потребують, але лише тоді, коли вони цього хочуть.
– … Добре уявімо, що ви вічний Святий Миколай, чи називайте себе як завгодно, який приносить подарунки… Нехай.

Дідусь часто киває і шкіриться.

– І ви хочете сказати, що ніхто в нашій країні, в цьому році не забажав того, що справді необхідно?
– Ті що багаті, підсвідомо, не звератючись до мене, бажали ще більше прибутку, щоб забажати потім ще більше. Ті що бідні, бажали не звертаючись до мене, прибутку, щоб стати такими, як багаті. Ті, що з серцем, бажали кінця війни, повернення рідних з полів брані. Ті, що з розбитим серцем, серцем втрати, бажали помсти.
– І жоден з них?
– Не бажав, того, що вам справді потрібно.
– …
– Я не коментуватиму перше, візьмемо останнє. Якби я повернув рідних з поля війни, закінчив кровопролиття і навіть воскресив мертвих, ви б все одно призвели все до того, що маєте зараз. Знову б дозволили на себе напасти, знову дозволили диктатурі сісти на шию. Бо ви навіть підсвідомо, навіть на найглибшому з можливих рівнів не бажаєте головного – навчитись мислити і гідно жити. Ви не знаєте, що хочете. Говорите високі слова, а направду думаєте, як проскочити повз черги і вибити нову посаду, закриваєте очі на те, як вас обдирають корупціонери і згадуєте про Гідність, яку лише одиниці з вас пробували на смак.
– І...
– Якби ви вміли думати, ви б, наприклад, мали свої політичні сили, що представляли б інтереси вас, українців, а не олігархів, і геть не думай називати це утопією, бо таке вже не в одній країні бачила пані Історія. Якби ви мали гідність, вбивці тих борців за вас, що загинули 4 роки назад на Майдані, разом з тими, хто розв'язав цю війну, зараз би гнили у тюрмах. Ви не вмієте працювати мозком і ви досі ментально не вилізли з ролі кріпаків, бо для більшості питання гідності – це питання ціни, коли вони закривають рота.
– І через це ви їдете з України?
– Так, бо я наразі тут не потрібен.

Ми змовкли. Через мить він висипав на стіл кілька золотих монет.

– Скажеш офіціантці, що вона може взяти відпустку і нарешті побути з дітьми, тут вистачить на кілька місяців.
– То куди ви зараз?

Миколай підійшов до кордону прикордонної кав'ярні і, кинувши погляд назад, посміхаючись, пробурмотів:

– Туди, де люди знають, що їм потрібно, і чого вони насправді хочуть.

Читайте також: Росіяни "офіційно" заганяють школярів на фронт