Здавалося б, після стількох десятиліть, рани мали би загоїтися, але занадто високою була ціна перемоги в тій війні, і, видається, занадто швидко ми забули про неї… Адже безкарне насильство по всій планеті і нова політика умиротворення агресора демонструють нам, як близько ми опинилися біля прірви знову.
Читайте також: День перемоги чи День пам'яті: що відзначають в Україні 8-9 травня та коли вихідний
Боляче бачити, як новітні диктатори окуповують чужі території, труять газом дітей, витрачають мільярди на пропаганду і… не зустрічають належного опору.
До щему гірко, коли політики і підконтрольні їм ЗМІ маніпулюють народною пам'яттю в ці дні, перетворюючи вшанування невинно вбитих людей на чергове "пабєдабєсіє" кремлівського зразка з оспівуванням сталінізму та розмовами про "адіннарод". Огидно. Це варте осуду суспільства, яке четвертий рік стікає кров'ю від російської агресії. Маємо продемонструвати людям, які зневажають нашу пам'ять і мають нас за блазнів, що пропаганда всього людиноненависницького – нацистського, червоного, путінського – не пройде.
Вони кажуть: "Нікто нє забит, нічто нє забито". Так і є. Ми пам'ятаємо пакт Молотова – Ріббентропа, ми пам'ятаємо мільйони беззбройних червоноармійців, кинутих на "Тигри", і усі переможні битви з шаленими втратами, охоплений вогнем Хрещатик і підірваний "Дніпрогес", і ріки крові в тюрмі на Лонцького, пам'ятаємо депортацію кримських татар і ГУЛАГ для тих, кому вдалося вижити в нацистських концтаборах. Ми це дуже добре пам'ятаємо.
А тому – ніколи знову! Низький уклін тим, хто захищав, і тим, хто вистояв. І вічна пам'ять тим, хто не може говорити за себе…
Автор: Іванна Климпуш-Цинцадзе
Читайте також: Уроків історії не можна забувати, – Турчинов порівняв війну на Донбасі із Другою світовою