Для когось "останній" дзвоник сьогодні задзвенів вперше у житті, а для когось і востаннє. Першачки біжать на канікули, а випускники – до ВИШів.
Цього року українські школи закінчують удвічі менше школярів, ніж торік. З одного боку це і добре, адже вступити до вищого навчального закладу буде легше. Але зараз зовсім не про це…
Пригадую, як мріяла закінчити школу, стати дорослою і сама за себе все вирішувати. А тепер шкодую, бо в університеті не все так легко, як ми собі думаємо, коли вчимося у школі. До прикладу, мій перший дзвоник вже в університеті почався зі сліз і розмови з мамою, що я хочу назад у школу, де вчителі нас люблять, часто закривають очі на наші прогріхи, дозволяють доздати, донести, доробити ті завдання, які ми часто відтягували на останній день. Натомість у ВИШі за тобою бігати вже ніхто не буде – там бігаєш ти, шукаєш ті аудиторії, викладачів. Але, звичайно, усе так «страшно» тільки в перші дні, або місяці. Потім, без сумніву, ти починаєш отримувати задоволення від нового способу життя. Та все ж, у цей період у більшості відбувається перелом особистості, різкий перехід від дитинства до вже справжнього дорослого життя.
Комусь важко залишати школу через страх перед тим невідомим і незвіданим, а хтось у школі залишає своє перше кохання… Тоді думається, що різні університети, у яких ви будете вчитись – це причина для того, щоб розійтись.
Вже в університеті буде згадуватись про те, як бігали курити за школу і боялись, щоб не зловили вчителі… як обмальовували стіни туалету і запихали, куди тільки виходило, сірники… як бігали на уроках у столову за булочками…а ще згадається, як голосно дзвенів той дзвоник у першокласника, якого несли на плечі випускники…
Щоправда, останній дзвоник свято не тільки для дітей, а й для батьків. Тому сьогодні більшість офісів, магазинів чи інших закладів напівпорожні. Усі на дзвониках – треба ж побачити, як твоїй дитині вручать відзнаку чи медаль, або ж просто, як вона пройде урочистою ходою по подвір‘ї школи.
Сьогодні ми не раз будемо зустрічати на вулиці випускників напідпитку, які будуть щось незрозуміле викрикувати, а бантики у дівчат будуть вже не такі біленькі і випрасувані… Сьогодні їм можна все, адже завтра вони вже стануть на крок ближчими до свого майбутнього, про яке вони мріяли, коли вперше прийшли до школи ще 11 років тому…
