Актор Кіану Рівз у серпні презентував стрічку "Пліч-о-пліч", продюсером і співрежисером якої став. Тепер він написав статтю для газети The Guardian, в якій виклав свої думки про сучасний кінематограф у Голлівуді.
"Пліч-о-пліч" - документальна стрічка про серйозну суперечку, яка триває в Голлівуді останні кілька років: знімати кіно тепер краще на цифрову чи плівкову камеру?
Ось думки Кіану Рівза з цього приводу:
"Я виростав на фільмах, знятих на плівку. Я знаю, наскільки вони можуть змусити ностальгувати. Старі фільми врізаються в пам’ять так, як запах маминої їжі. Плівка - це фантастичний і романтичний матеріал.
Але технології розвиваються вражаюче швидко. Тому я і захотів створити документальний фільм “Пліч-о-пліч” (Side by Side - 24tv.ua), який розповідає, як кінематограф змінюється з приходом цифрових технологій.
Мій фільм показує втрати і здобутки Голлівуду в цифрову еру.
У 2010-2011 роках я, як продюсер "Пліч-о-пліч", та його режисер Кріс Кенніллі спілкувалися з десятками режисерів про роботу в кінематографі, який зараз наново себе винаходить. Ми почули, що цифрова камера допомогла втілити в життя всі ідеї Кемерону, Фінчеру і Лінчу: допомогла створити їм світ, у якому вони розвивають свій стиль ще потужніше.
Ми чули і від, наприклад, Крістофера Нолана, що він - принаймні, на час інтерв’ю - переконаний: цифрові технології не дають фільмам ту якість, яку дає кіноплівка.
Як видно з назви стрічки, мій фільм не є спробою довести переваги плівки над цифрою чи навпаки. Нашою ціллю було розкрити всю різноманітність поглядів в кіноіндустрії в час, коли для зйомок ще використовують і одне, і інше. Кріс і я ідеально втілювали два полюси “Пліч-о-пліч”: я взявся за зйомки, бо було цікаво, що фільми втрачають, коли їх починають знімати на "цифру". Крісу було цікавіше усвідомити переваги нового способу зйомок.
З цифровою камерою я познайомився вже будучи досвідченим актором, на зйомках “Затьмарення”. І саме тоді я зрозумів, наскільки цифрова камера змінила ритм зйомок.
Нам більше не треба було кожні 10 хвилин переривати зйомки, щоб змінити бобіну. І режисер вже не знімав картину з думкою, що кожна додаткова хвилина приносить йому додаткові витрати.
Так, зараз потрібно переривати зйомку, щоб замінити карту, але це вже далеко не так часто, як з бобіною. Тепер фільм можна знімати як завгодно довго - і актори отримали змогу експериментувати перед камерою.
Звісно, нам це подобалося. Мені навіть іноді доводилося казати: “Все, досить перезнімати ще раз. Краще вже не вийде”.
Для деяких режисерів перехід на цифрові камери - це ще й практичний вибір. Такі режисери, як Роберт Родрігес та Стівен Соденберг розповідали, що в них у голові було чітке уявлення того, як має виглядати картинка, - і тільки з допомогою цифрової камери цей вигляд можна було забезпечити.
“Цифра” ще й демократизувала процес зйомок: відео високої якості отримуємо відносно дешево - тож якість малобюджетних фільмів підвищилася.
Так само сталося в документалістиці: тисячі простих людей змогли вийти знімати на вулицю з доступною технікою, яка дає якісне відео.
Навіть місце перегляду фільмів стало частиною цифрової історії. Кіно тепер - не тільки для великого екрану: фільми дивляться на айпадах.
Розвиток цифрових технологій спричинив чимало розмов про “смерть кіноплівки”. Якби мене хтось запитав півроку тому, чи дійсно вона помирає, я б відповів, що ситуація жахлива. Fuji оголосила, що більше не випускатиме кіноплівки, компанії Panavision та Arri припинили виробництво плівкових камер.
Але я сумніваюся, що плівка в найближчі роки повністю зникне. Просто є ціла плеяда режисерів, що використовуватимуть плівку, бо це - імідж. Для них важливо мати інструменти для зйомок саме тим способом, яким зручно.
Тому зараз я точно хвилююся за долю плівки менше, ніж хвилювався, коли приступав до зйомок “Пліч-о-пліч”.
Питання не в тому, чи зйомки “цифровиком” кращі за зйомки на плівку. Питання в тому, щоб дати митцю вибір.
Висновок мого фільму - що вибір між плівкою та цифровою камерою залежить тільки від індивідуальності режисера. Не від прив’язаності до минулого чи пориванні до майбутнього.
В будь-якому випадку в кінематографі зараз цікаві часи. По них ми бачимо, звідки Голлівуд походить, де він є зараз - і куди може розвиватися".