Крим: "валіза без ручки" тоне в "рідній гавані"

П'ять років потому від цієї бурхливої радості не залишилося анічогісінько – ні у кримчан (тих, хто голосував на фейковому "референдумі" про приєднання Криму до Росії, тоді влучно прозвали "крисіянамі"), які тоді радісно підхоплювали гасло про "камені з неба" і прилюдно знищували свої українські паспорти (дехто, правда, їх про всяк випадок просто приховав), ні у росіян, змушених оплачувати "відновлення історичної справедливості" за Путіним з власних кишень.

Приводів для веселощів немає ні в тих, ні в інших. Багато кримських "активістів русской вєсни" опинилися поза межою бідності, не отримавши обіцяних Москвою "смаколиків", а замість того віднайшли себе в глибокій ізоляції, та ще й потрапили під прес віджимання їх власності "понаєхавшимі" надурничку жителями глухих північних селищ, а також спритними "пташенятами гнізда Кадирова" й російськими чиновниками, які радо розхапують ласі земельні ділянки біля моря й перегородили глухими стінами та парканами колись громадські пляжі в Ялті та Євпаторії. Почастішали випадки, коли в Інтернеті оті нещасні "крисіяни" звертаються з питанням – мовляв, як відновити український паспорт, якого п'ять років тому неслухняні діти буцімто чи то порвали, а чи то розмалювали проросійськими гаслами? Взагалі, українські паспорти раптом стали цінністю: по них тепер і в Європу без візи поїхати можна, і "на материк" змотатися за смачними і дешевими українськими продуктами, і взагалі – кажуть, навіть проголосувати на майбутніх виборах проти ненависного Порошенка можна. Це ж він винен у кримських негараздах...

Читайте також: Опальний Жиріновський запропонував перейменувати окупований Крим

Про що промовчав Кремль

П'ять років тому все виглядало зовсім інакше. Світ дивувався відеотрансляціям з українського міста Севастополя: близько 20 тисяч тих самих людей, які нині намагаються відновити українські паспорти і плачуться в Інтернеті про свої російські пригоди, зібралися в центрі, розмахували російськими прапорами і голосно скандували: "Росія, Росія!". Дивувався не тільки світ – дивувалися "корінні" росіяни, відчуваючи в душі такий собі сколєновстающій ентузіазм: адже ж вони звикли, скоріше, до того, що їх країна, всупереч "нафтовому" економічному процвітанню початку XXI століття, протягом останніх років все більше й більше втрачала політичне значення та економічну привабливість. Попередні події в Києві цей тренд лише підтверджували: сотні тисяч демонстрантів вимагали від уряду Януковича підписання асоціації з Євросоюзом, курсу "геть від Москви" й відмови від закабалення в Митному союзі. А коли Янукович на це не погодився – навіть влаштували революцію.

Тож, в залежності про політичних переконань, росіяни сприйняли українську Революцію Гідності або, як зраду "молодших братів", або ж, як гіркі наслідки скрутної ситуацію у власній країні. У цьому контексті відеотрансляції й фотознімки з проросійських демонстрацій в кримських містах діяли, немов потужний наркоз, що притуплює біль. Те, що ці самі демонстранти раптом так сильно захотіли в Росію, виглядало просто нереальним. Власне, воно й було нереальним, сфабрикованими та сфальсифікованим саме для виправдання подальшого військового вторгнення на українську територію, але про це Кремль своїм громадянам цілком зрозумілим чином не доповів.

Хто винен? Українці!

Навіть фанати Путіна розуміють, що "щось пішло не так"

Мало хто з тих, хто був у той час захоплений ейфорією "рідної гавані", замислювався про наслідки. Наскільки загостриться конфлікт із Заходом? Які проблеми принесе загарбання Криму російській економіці – у вигляді санкцій, необхідності вливання гігантських грошових коштів і грабіжницького "переділу" українського майна в Криму? Плювати: хоч каміння з неба – ми вдома! – говорив відомий в той час слоган. Тепер, коли ось уже п'ять років поспіль ці самі камені з неба сиплються на Крим і на Росію один за одним – багато хто вже не проявляє тодішнього ентузіазму. Втім, більшість з тих, хто розчарувався, звинувачує в своїх бідах абсолютно не Путіна, який порушив міжнародне право й здійснив військовий напад на сусідню (вже варто забути такі терміни, як "дружню" або "братню") країну. Ні: в їхніх очах винні... українці, які не здалися на милість переможця, які не бажають "ковтати" зраду і, як наслідок, які не продовжили покірно забезпечувати півостров усім необхідним, як в минулі часи. Ясна справа, вони ж там усі бовдури й бандерівці, укрофашисти та раби Америки...

Російські ультранаці на кшталт письменника Олександра Проханова побачили на той час в Путіні довгоочікуваного Месію, готового розпочати процес "вставання з колін" і "збирання земель руських" (якими вони вважають будь-які території, де знайдеться бодай один паркан з написом російською мовою). Батька народу. "Зміни в посткримску еру неминучі", – писав Проханов, висловлюючи надію на ультраконсервативну реставрацію Росії, своєрідну "перебудову навпаки", покликану духовно мобілізувати росіян і відродити зруйновану імперію. Рейтинг популярності Путіна злетів, як відомо, до 86%.

Навкруги – вороги

Сьогодні, п'ять років потому, яскраві картинки "возз'єднання" зблякли і вицвіли – так само, як надії російських нацистів на "оновлення" Росії за їхнім сценарієм. Замість оновлення вийшла свого роду "Холодна війна-лайт", з гігантськими безглуздими витратами, без "керівної і спрямовуючої" єдиної партії диктаторського штибу, без "мудрого та геніального" вождя народів, але на те – з жадібними олігархами, корумпованими чиновниками й бездарними економістамі-спецслужбістами біля керма держави. Путін насухо вичавив той бонус, якого йому принесла окупація Криму – причому зробив це виключно заради власної вигоди: досить згадати масові протести 2012 року, немислимі згодом, позаяк пропаганда й каральний апарат, скориставшись "кримським прецедентом", надто вже добре попрацювали над тим, щоб будь-яка критика президента вважалася "обливанням брудом Росії". Що ж, ціна кримської ейфорії 2014 року – це ще й політична стагнація, і загальнонаціональне відчуття того, що навкруги – самісінькі вороги (російські політики це називають "консолідацією суспільства", хоча у психіатрів є інше визначення – паранойя).

Що стосується економіки – то й їй Крим приніс суцільні проблеми. До об'єктивного процесу катастрофічного падіння ціни на нафту додався суб'єктивний - запровадження санкцій, посилене безглуздими путінськими "антисанкціямі" на кшталт заборони на купівлю продуктів. Російська економіка раптом виявилася відрізаною від дешевих кредитів, доходи від експорту полетіли в тартарари, що призвело до дворічної рецесії. Заходи жорсткої економії (в першу чергу – урізання соціальних витрат) та лібералізація курсу рубля змогли так-сяк стабілізувати ситуацію, але стан "пацієнта" як і раніше, оцінюється, як "стабільно важкий". У 2017 році, щоправда, був навіть якийсь відсоток зростання, якому офіційний Кремль голосно і бурхливо зрадів, але всі дії державних економістів, за "гамбурзьким" рахунком, спрямовані лише на зведення до мінімуму негативних наслідків. Численні нарікання власних міністерств на те, що потрібні структурні реформи, масштабна приватизація держпідприємств, залишаються гласом волаючого в пустелі. На все це просто немає грошей, а Захід більше не дає...

Прозріння?

А справді – що далі?

До слова, "антисанкціі" у вигляді заборони на імпорт продуктів з Європи і США – це не просто невинна дурість. Ці дії поселили страх і невпевненість в населенні і вимели з країни ще досить серйозну кількість іноземних інвесторів. Прямі інвестиції з-за кордону в 2017 році скоротилися на 24 млрд. доларів до другого з кінця рівня з 2006 року. У 2018-му ця тенденція продовжила посилюватися і не схоже, щоб 2019 рік став винятком. В цілому, російська економіка в своєму зростанні відстає від загальносвітової на два відсотки в рік.

При цьому рахунки за фіктивну стабілізацію російської економіки сплачують росіяни зі своїх власних кишень. Чотири роки поспіль, кожен місяць, в їхніх гаманцях стає менше грошей, бо ціни й відсотки по кредитах неухильно ростуть. У порівнянні з 2014 роком, в Росії купується набагато менше автомобілів, проводиться набагато менше відпусток, скорочується ринок нерухомості. Довгострокового вирішення цих проблем немає.

Путін розцінив підтримку після повернення Криму, як довіреність на свої геополітичні проекти, – вважає політолог Тетяна Станова.

При цьому він забув, що в громадян країни є деякі дрібні проблеми: наприклад, виживання. У тих самих громадян, які так щиро і бурхливо раділи "поверненню" Криму.

Цей "кредит" працював майже чотири роки. Після незаконного переобрання Путіна на третій термін рік тому, ейфорія розвіялася остаточно. Минулого літа вкрай непопулярне підвищення пенсійного віку принесло перші неприємності. За ним послідувало підвищення ПДВ. Протягом півроку рейтинг Путіна опустився до "докримского" рівня – в цьому згодні між собою всі соціологічні інститути. Більш того: згідно з дослідженням центру Левади, 35% росіян незадоволені Путіним так, як не були ще ніколи. Роботу Путіна на президентській посаді позитивно оцінюють близько 64% опитаних – три роки тому їх було 86%.

Гарна ідея з поганим виконанням

Втім, не слід вводити себе в оману: "дорогі росіяни" зовсім не прозріли, не присоромились і не зрозуміли, що вчинили злочин. Ні – окупацію Криму вони, як і раніше, вважають гарною ідеєю, лишень з поганим виконанням. Путін винен не в тому, що став військовим злочинцем, а лише в тому, що не зміг провернути кримську аферу по можливості безкоштовно. Не дозволили прокляті українці – не здалися. Не дав тричі проклятий Захід – розв'язав війну проти невинної, святої Росії, тому що ненавидить її люто й ні за що. Ну, і Путін теж підкачав – не забезпечив жаданої "халяви", не зміг, не примудрився...

Загалом, "Кримнаш" більше не пасує в якості ін'єкції морфію, що дозволяє забути про стагнацію в країні. Мабуть, доведеться задуматися про нові "подвиги": оно, Білорусь нічийна валяється... Ну, або є ще надія, що українці 31 березня оберуть "правильного" президента, який все кине й побіжить здаватися та домовлятися. Тоді можна буде сподіватися, що хоч якісь крихти від свіжонаграбованого перепадуть "простим росіянам". А вони з радістю продовжать любити Путіна і скандувати "Росія, Росія".

Як було насправді: Анексією Криму керував особисто Путін: зізнання Аксьонова