От нещодавно я скаржилася друзям на те, що наша країна не спроможна продукувати проекти, результати реалізації яких можна буде побачити та помацати не сьогодні/завтра/післязавтра, а років так за 10-20, або, принаймні, 5-7. Адже наявність масштабних, наприклад інфраструктурних, проектів, - запорука сталого розвитку держави. Не можемо ж ми, будуючи по кілька років міні-естакадку на Подолі, яку б в нормальній країні із дотриманням вимог, стандартів, без відкатів та розкрадань, звели б за рік і у вдесятеро більшому масштабі, продемонструвати економічний чи якийсь там іще стрибок, на що спромоглися сінгапурці, японці, південнокорейці… Та про що я?
А… Зрештою, сьогодні я визнала, як гірко помилялася, думаючи, що Україна – нездара.
При чому це відбулося навіть не вчора, коли Президент разом з Каськівим презентували Національні проекти. Вітроелетростанції, геліоенергетика, СПГ-термінал, Олімпіада-2022… Подих захопило, чорт забирай. Тут ще Євро-2012 не з’їли, а ми вже світовий олімпійський рух збуджуємо новинками в меню. Але все це дрібниці порівняно із тим, що чекає нас далеко на Півдні. Але ні, не в пустелі Сахара, а на Самому Крайньому Півдні.
Україна освоює Антарктиду! Ні, ви не подумайте що донині ті землі не були нами потоптані. Вітчизняна антарктична станція «Академік Вернадський» почала працювати на мисі Марина острова Галіндез ще 14 років тому. 1996 року британці нам передали свою стареньку станцію «Фарадей». Все серйозно. Науковці дійсно молодці. В не надто людських умовах при чималому морозі, хоча й під час антарктичного літа вони проводять там свої дослідження і допомагають утримувати Україні статус держави-учасниці Антарктичного договору. Вчені кожного року побираються по державних уставах – просять копієчку на експедиції. Та тепер, як з’ясовується, їм буде полегше. Адже держава уряд затвердив державну науково-технічну програму проведення досліджень в Антарктиці на наступні 10 років. Найбільше, кажуть урядовці, нас там цікавить прісна вода.
Глава Держкомітету з питань науки, інновацій та інформатизації (ага, є й такий, зараз їх багато наплодили) Володимир Семиноженко урочисто повідомляє – потенційно в регіоні можна щороку видобувати 700 мільйонів тонн криги. А ще, каже Володимир Петрович, міститься у тій Антарктиці сила силенна корисних копалин. Одної лише нафти, мовляв, 100 мільярдів тонн, а газу та взагалі 15 трильйонів кубометрів. Тож, говорить Семиноженко, будемо досліджувати антарктичну землю, чи то пак кригу. Про гроші конкретні, що виділять науковцям, поки не йдеться. Але це, мабуть, на думку державних мужів, не найголовніше. Крутіше буде, певно, заявити про наміри і налякати масштабами.
Тож чекатимемо новин про нові й нові горизонти українського впливу десь там в Антарктиці, Арктиці, Африці або й у Папуа Новій Гвінеї. Теж, до речі, місце непогане. Золото там, кажуть, є, а ще - Тихий океан, пальми й папуаси. Отже, кожен зможе обрати об’єкт дослідження на власний смак.