Ну от, як я й прогнозував – усе стало ще складніше. Що тепер робити з нашою національною збірною? Я особисто не маю найменшого поняття. Якби Україна із тріском програла два матчі – все зрозуміло. КОпали би, перепрошую, під зад Калитвинцева і кликали якогось поважного тренера із солідною зарплатнею. Якби «синьо-жовті» розтрощили суперників, мов шведи Сан-Марино – теж жодних проблем. Даємо карт-бланш молодому тренеру та крутимо дулю тим іншим, що хочуть багато нуликів у відомості. Але українці зіграли як завше – незрозуміло. І тепер важко збагнути як виглядатиме команда через місяць/півроку/на Євро-2012, а відтак і сформувати думку щодо майбутнього тренерського містка «синьо-жовтих».
Зрозуміло лише одне – затягувати з рішенням не можна. Відбірковий цикл вже розпочався. Дарма, що ми в ньому участі не беремо! Процес підготовки до Євро – довгий та складний. І його не може виконувати людина, яка сидить на діжці з порохом. А, схоже, саме відсутність остаточного рішення – вибір президента ФФУ Григорія Суркіса:
«Давайте трохи зачекаємо. Навіщо за двома матчами виносити якісь вердикти? Потрібно рухатися вперед…»
Блабла. Блаблабла. Блабла. Блаблаблабла. Куда чекати? Скільки? Місяць? Потім ще місяць? Збірна України раптово не заграє так як Аргентина чи Іспанія. Вона так ніколи не грала і найближчим часом не заграє. До жовтня нічого не поміняється. Тож наберіться відваги та ухваліть остаточне рішення. Якщо Калитвинцев – нехай. Додайте впевненості молодому тренерові, забравши приставку «в.о.», сідайте та чекайте результатів. Якщо не Калитвинцев – то також потрібно поспішати! Бо, затягуючи час, ФФУ краде час у нового наставника. Тим паче, що на якому рішення федерація не зупинилась би, правильним воно було чи ні ми все одно дізнаємося хіба що влітку 2012 року… Наразі ж залишається любуватись голами «синьо-жовтих» в «товарняках». І так ще майже 2 роки… (позіхає)