Цими вихідними я думав написати про чемпіонат Франції. Врешті доводилось би вибирати між двома темами – провал чемпіонами кінцівки чемпіонату або відчайдушне борсання булонських рибалок на дні Ligue 1. В голові крутилися думки, а слова вже самі складались у речення. А потім, о 18:30 прийшов буревій, що за півгодини поставив усе з ніг на голову.
Яке «Бордо»??? Яка, чорт забирай, «Булонь»?! Ні, я, звичайно, поважаю ці команди. Зрештою, я поважаю всі команди, бо для кожного свята своя емблема. Але ж прошу зрозуміти й мене, бо для мене найдорожчим футбольним гербом є жовтий лев на тлі білих та зелених полос. Тому й не міг я проігнорувати газети, запалені на стадіоні, спиртне, випите в парку на Зеленій, пісні, що лунають в ці хвилини за вікном. «Карпати» перемогли «Динамо»! Це – єдина подія, що зараз заслуговує на увагу…
Я не буду зараз навіть пробувати пірнати в глибини детального аналізу матчу – мені заважають емоції. І не хочеться чимось заважати стану ейфорії, відчуттю насолоди. Я чудово усвідомлюю, що гра проти «Динамо» є такою ж, як і проти інших суперників і чотирьох очок за неї не дадуть. Більше того, мені противні «ригання» деяких команд у матчах із грандами. Взяти очко в матчі з Києвом/Донецьком, заробити преміальні від конкурентів із Донецька/Києва і радіти. А на 5 програних після цього матчів усім начхати. Сьогодні у Львові йшлося не про «нагадити «Динамо». Просто публіка вірить (хоче вірити?), що ця перемога – підсумок усього того, чого вболівальники «левів» чекали багато років. Скільки ми не вигравали в ДК? 10?..
Ці 10 років були надзвичайно складними для «Карпат». Борсання у середині турнірної таблиці. Постійні муки, потуги, а в підсумку сірі та посередні результати. Потім – немов удар блискавки. Я пам’ятаю виліт до першої ліги дуже добре. Матч у Запоріжжі, масовий виїзд і поразка, що перекреслювала практично всі надії. Хотілося рвати й метати, хотілося трощити та руйнувати, а згодом захотілося просто заплакати…
Перша ліга була своєрідним очищенням. Чи перестали вболівальники ходити на футбол? Звісно, ні! Їх стало менше, але від цього на стадіоні було лише комфортніше. Кілька тисяч по-справжньому відданих людей. Звичайно, сезон 2003/2004 (сезон вильоту) я сприймав би значно драматичніше, якби «Карпати» спіткала доля «Вереса» чи «Буковини» і ми загубились у нижніх дивізіонах українського футболу. Але «леви» витримали удар і через 2 роки повернулися в еліту. Більше того, чотири з половиною роки тому наробили неабиякого галасу в Кубку України. Вже тоді в повітрі відчувався ренесанс львівського футболу…
Три сезони після повернення – немов і не вилітали. Ті самі нерівні виступи, та сама середина турнірної таблиці. Що ж змінилося тепер? Від Ліги Європи «Карпати» відділяє нічия в Сімфері. Або перемога в одному з решти матчів («Кривбас», «Іллічівець»). Це вже навіть не крок, це півкроку. Ми там будем. Вперше після «Гельсінборга», вперше після вересня 1999 року в єврокубках просто зобов’язані грати «Карпати»!
обидва фото - https://fckarpaty.com.ua
З цими хлопцями, що після гри традиційно підійшли до трибун під таблом, пов’язане найближче майбутнє «Карпат». Яким воно буде? Може фурор у Європі а-ля минулорічний «Металіст», а може провал а-ля «Ворскла». Соже боротьба в наступному сезоні за «бронзу», а може й традиційне борсання всередині. Я все одно піду на стадіон. Безперечно, чудовий настрій зараз може змінитись на жахливий уже через тиждень, коли відбудеться наступний матч. Просто намагатимусь вірити в позитивний фінал проекту Кононова. Просто мені доводилось вести довгі розмови з Тренером і Він примусив мене повірити в нього. І в хлопців в зелено-білих футболках. І ще! Якщо це правда, що «Карпатам» заборонили дозаявляти «чужих» футболістів, то, заради Бога, не знімайте ембарго! Якщо в нас є добре майбутнє, то його я бачу в очах Ярка Мартинюка та Юрка Габовди, які вийшли сьогодні на заміну. «Юра, дядько гордиться тобою!» – писало на банері в 16 секторі. І коли я побачив Габовду-молодшого, що підходить до цього напису, мені здалось, що я зрозумів що відчуває Юрко в цей момент. І я був впевнений, що Янош десь там далеко таки гордиться…
На моє особисте горе на матчі команди, за яку вболіваю, ледь зіп’явшись на ноги, я відвідую тепер не завжди. Доводиться працювати на вихідні. Так і цього сталося цього разу. Прикро, ага… Тому, сподіваюся, Ви не образитесь, якщо я вже закінчуватиму? «Кращі голи» на 25 квітня вже домонтовані, а так хочеться ще перед сном видудлити гальбу пива за перемогу!
